Постанова Київський апеляційний суд № 752/19144/23

справа № 752/19144/23 провадження № 22-ц/824/2295/2025 головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 березня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 про стягнення збитків від інфляції та 3 відсотків річних, В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка») звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення збитків від інфляції та 3 відсотків річних. В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 2 квітня 2020 року у справі № 752/23473/19 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди задоволено та стягнуто з відповідача на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» шкоду в розмірі 91 550,32 грн. На підставі вказаного рішення було видано та пред`явлено для примусового виконання виконавчий лист у справі. Рішення Голосіївського районного суду від 2 квітня 2020 року в примусовому порядку було виконано, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями приватного виконавця Чулієва А.А. від 27 серпня 2020 року та від 14 вересня 2020 року № 1489 та № 1534, відповідно. За період з настання події, за яку стягнуто з відповідача 91 550,32 грн по день фактичного погашення заборгованості в примусовому порядку, а саме на переконання позивача, з 26 квітня 2018 року по 14 вересня 2020 року, відповідач має сплатити нараховані на суму заборгованості інфляційні втрати в сумі 9 847,76 грн та 3% річних в сумі 6 437,62 грн. Просив стягнути з відповідача на свою користь зазначену вище заборгованість та судові витрати. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» інфляційні втрати в розмірі 9 847 грн 76 грн, 3% річних в розмірі 6 437 грн 62 коп. та судові витрати у розмірі 7 684 грн 00 коп. Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Захарчук І.А. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Страхова компанія «Уніка» інфляційних втрат в розмірі 9 847,76 грн, 3% річних в розмірі 6437,62 грн та судових витрат у розмірі 7684 грн та постановити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково - стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Страхова компанія «Уніка» 3% річних в розмірі 94,04 грн. В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що обов`язок відшкодувати шкоду в грошовій формі виникає у особи, яка заподіяла цю шкоду, не з моменту ДТП, а протягом семи днів з моменту, коли потерпілий пред`явив вимогу про таке відшкодування. Зазначає, що обов`язок відшкодувати шкоду внаслідок ДТП (внаслідок взаємодії двох автомобілів, які є джерелами підвищеної небезпеки) виникає лише після встановлення ступеня вини кожного з учасників відповідного ДТП. Також зазначає, що з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, зобов`язана відшкодувати не шкоду, а різницю між розміром шкоди та розміром страхової виплати і має здійснити це протягом семи днів з моменту, коли потерпілий пред`явив вимогу про виплату цієї різниці. Відповідач визнає позов частково в частині стягнення 3 % річних на суму простроченого боргу за період з 1 вересня 2020 року по 14 вересня 2020 року в сумі 94,04 грн. ОСОБА_1 також не погоджується з рішенням суду і в частині стягнення з нього на користь позивача понесених судових витрат у розмірі 7 684 грн, оскільки суд першої інстанції встановив, щорозмір витрат у сумі 5 000 грн є не співмірним із складністю справи, а тому суд вважав можливим стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 3000 грн, однак в резолютивній частині суд ухвалив стягнути з відповідача аж 7 684 грн. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів частково погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 2 квітня 2020 року у справі №752/23473/19 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 , третя особа Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди задоволено та стягнуто з відповідача на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» шкоду в розмірі 91 550,32 грн. Рішення набрало законної сили 5 травня 2020 року та 19 червня 2020 року у справі видано виконавчий лист відносно ОСОБА_1 . Відповідно до платіжного доручення від 27 серпня 2020 року № 1489 згідно виконавчого листа Голосіївського районного суду міста Києва № 752/23473/19 від 19 червня 2020 року з ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто 9 602,55 грн. Відповідно до платіжного доручення від 14 вересня 2020 року № 1534, згідно виконавчого листа Голосіївського районного суду міста Києва № 752/23473/19 від 19 червня 2020 року з ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто 81 947,77 грн. Згідно з довідкою позивача, за період з 26 квітня 2018 року по 14 вересня 2020 року на суму заборгованості нараховані 3% річних в розмірі 6 437,62 грн, інфляційні втрати в розмірі 9 847,76 грн. Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц). Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо- транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. А у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Як вбачається із позову, позивачем на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу та на підставі вимог ЗУ «Про страхування» було складено страховий акт та визначено розмір страхового відшкодування в загальній сумі 191 550,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 019385 від 26 квітня 2018 року, бухгалтерською довідкою № 016846 від 26 квітня 2018 року та платіжним дорученням № 027999 від 15 червня 2018 року. В той же час, остаточна сума, які підлягала стягненню з відповідача була визначена рішенням Голосіївського районного суду від 2 квітня 2020 року, а саме у розмірі 91 550,32 грн. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15, а також підтверджена постановою Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі №718/2080/17-ц. Крім того, в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №459/3560/15-ц зазначено, що оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. З огляду на зазначене, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Така правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц). Перевіряючи доводи апеляційної скарги встановлено, що відповідач не заперечує право нарахування сум, передбачених у ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак не погоджується із періодом прострочення, який було заявлено позивачем, з чим погодився суд першої інстанції. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що заявлений позивачем періодом нарахування інфляційних втрат та 3% річних, а саме з 26 квітня 2018 року (дата вчинення ДТП з урахуванням строків позовної давності) по 14 вересня 2020 року (дата остаточного виконання рішення) є необґрунтованим та помилковим, оскільки нарахування відповідних сум виникає з часу прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 530 УК України врегульовано загальні строки (терміни) виконання зобов`язання та передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Між позивачем та відповідачем відсутні договірні зобов`язання, які обумовлюють строки виконання зобов`язання. До позивача перейшло право вимоги у порядку суброгації, оскільки позивач є страховиком на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №833001/4610/0002007, за яким було виплачено страхове відшкодування потерпілій в ДТП особі. Колегія апеляційного суду також погоджується із доводами апеляційної скарги, що на час ДТП у відповідача був відсутній обов`язок відшкодування шкоди у встановленому розмірі. Так за загальними правилами, підставою для відшкодування матеріальної шкоди є встановлення самої шкоди, протиправних дій, причинно-наслідкового зв`язку та розміру самої шкоди. Особливістю розгляду справ відповідної категорії є те, що на завдавача шкоди покладається обов`язок відшкодувати не всю шкоду, а різницю між розміром шкоди та страховим відшкодуванням, що виплачується страховиком за договором, яким обумовлено цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 . На час настання події ДТП були відсутні усі складові для настання відповідальності, оскільки після ДТП розглядалась справа про адміністративне правопорушення, яким було конкретизовано внаслідок чиїх дій сталося ДТП. Так само після ДТП встановлювався розмір шкоди. Як убачається зі змісту тексту рішення у справі №752/23473/19 ПрАТ «СК «Уніка» звернулось до ПАТ «СК «Країна», від якого ПрАТ «СК «Уніка» отримало відшкодування у розмірі 100 000,00 грн, після чого ПрАТ «СК «Уніка» звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача 91 550,32 грн, що складає різницю між сумою матеріальної шкоди та страхового відшкодування. (191 550,32 грн. - 100 000,00 грн.). Матеріали цієї справи не містять доказів, що на час ДТП був встановлений розмір шкоди, зокрема обов`язок відповідача відшкодувати різницю у заявленому у цьому позові розмірі, і що відповідач на час ДТП був обізнаний про такий розмір своїх зобов`язань. Також у матеріалах справи відсутні вимоги про звернення позивача до відповідача про стягнення цієї суми у порядку досудового врегулювання, тому слід виходити з того, що такий строк виконання грошового зобов`язання наступає з часу настання строку для виконання судового рішення, яким було встановлено розмір грошового зобов`язання. Так у постанові ВПВС від 19 червня 2019 року у справі №73/2718/16 за подібних обставин, коли розмір шкоди було встановлено судовим рішенням, було зауважено, що саме з часу, коли рішення набрало законної сили, зобов`язання відшкодувати шкоду стало конкретизованим і визначеним. І з указаного часу воно мало бути виконаним. Відтак, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що обов`язок з відшкодування шкоди виник у відповідача з часу, коли рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 2 квітня 2020 року у справі №752/23473/19, яким було визначено остаточну суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, набрало законної сили, тобто 5 травня 2020 року. За проведеними обчисленнями, з урахуванням методики розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини другою статті 625 ЦК України, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що за період з 5 травня 2020 року по 14 вересня 2020 року за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем розмір 3% річних становить - 993 грн, розмір інфляційних втрат - 276,66 грн. За наведених вище обставин, позовні вимоги ПрАТ «СК «Уніка» щодо стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду підлягають частковому задоволенню, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача. Оскільки оскаржуваним рішенням були правильно встановлені спірні правовідносини та норми права, які підлягають застосуванню, однак не перевірені розрахунки в частині періоду, за який підлягають стягненню суми, таке рішення підлягає зміні. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про поворот виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року з огляду на наступне. Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Він можливий лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням. У рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Відповідно до частин першої, другої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Згідно з частиною дев`ятою статті 444 ЦПК України, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (частина перша статті 446 ЦПК України). Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає боржник, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення. Поворот виконання рішення полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому, на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення, суди мають задовольняти відповідні заяви та повертати боржникові стягнені кошти за скасованим судовим рішенням у разі відсутності обмежень, установлених законом. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (провадження № 14-375цс19) та постанови Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року, у справі № 405/3788/19 (провадження № 61-826св22). У справі, що переглядається, відповідач посилається на те, що згідно виконавчого провадження № 75694341, відкритого приватним виконавцем Жаботинським І.В. на підставі виконавчого листа № 752/19144/23, виданого 13 липня 2024 року, сума заборгованості зазначена у рішенні суду, яке оспорюється, була стягнута з відповідача на користь позивача в повному обсязі. В той же час, матеріали справи не містять відповідних доказів, а саме доказів стягнення суми заборгованості приватним виконавцем з відповідача на користь позивача, а тому у апеляційного суду відсутні підстави для задоволення заяви про поворот виконання рішення суду у цій справі. Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У суді першої інстанції заявлено позов на загальну суму 16 285,38 грн, із яких задоволенню підлягають 1 269,66 грн (276,66 грн+993 грн), що складає 7,80 % від суми позовних вимог. При зверненні до суду із позовом, позивачем було правильно сплачено судовий збір у розмірі 2 684 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 6). Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 209,35 грн (2 684*7,80/100%). За рахунок позивача підлягає відшкодуванню відповідачеві судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (100%-7,80%=92,2%). При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 4 026 грн, з яких 92,2% становить 3 711,97 грн (4 026*92,2% /100%). Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином за рахунок позивача підлягає відшкодуванню відповідачеві судовий збір у розмірі 3 502,62 грн (3 711,97-209,35). Щодо судових витрат на правничу (правову) допомогу понесених позивачем у суді першої інстанції у розмірі 5 000 грн, суд відзначає наступне. Відповідно до частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копія Договору про надання правової допомоги № 1/23ю від 2 січня 2023, Додаток №1 до договору про надання правової допомоги, копія Акта прийому-передачу наданих послуг № 24034/1 до Договору про надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ХС № 000229. Згідно з актом приймання передачі наданої правничої допомоги № 24034/1 від 3 вересня 2023 року, загальна вартість послуг з надання правової допомоги складає 5 000 грн. Зазначена сума також підтверджується і Додатком до договору про надання правової допомоги № 1/23ю від 2 січня 2023 року. За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу понесених позивачем у суді першої інстанції, проте оскільки позовні вимоги були задоволені на 7,80 %, тому колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 390 грн (5 000*7,80/100). Крім того, як вбачається із апеляційної скарги, стороною відповідача було також заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу у апеляційному суді у розмірі 5 000 грн. Так, на підтвердження таких витрат стороною відповідача було надано суду наступні докази: договір про надання правничої допомоги № 5-8-24 від 5 серпня 2024 року, укладений між адвокатом Захарчук І.А. та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 1 від 5 серпня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 5-8-24 від 5 серпня 2024 року, з якої вбачається, що сторони домовились про розмір витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн; акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 20 серпня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 5-8-24 від 5 серпня 2024 року, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв послуги на суму 5 000 грн та докази направлення іншій стороні. За таких обставин колегія суддів вважає також обґрунтованою та доведеною вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції, проте вимоги апеляційної скарги були задоволені на 92,2 %, тому колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з позивача пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги, а саме у розмірі 4 610 грн (5 000*92,2/100). Таким чином за рахунок позивача підлягають відшкодуванню відповідачеві у відповідності до ч. 10 ст. 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем у апеляційному суді у розмірі 4 220 грн (4 610-390). Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (код ЄДРПОУ 20033533) інфляційні втрати в розмірі 276 (двісті сімдесят шість) грн 66 коп. та 3% річних в розмірі 993 (дев`ятсот дев`яносто три) грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (код ЄДРПОУ 20033533) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 502 (три тисячі п`ятсот дві) грн 62 коп. та витрати на правничу допомогу, понесені в апеляційному суді у розмірі 4 220 (чотири тисячі двісті двадцять) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба