Постанова 4812 № 522/21240/19

20.01.21 22-ц/812/44/21 Провадження №22-ц/812/44/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді -Бондаренко Т.З., суддів- Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Цуркан І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №522/21240/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Літвіненко Т.Я. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ОРІОН", про захист прав споживача шляхом визнання несправедливою та недійсною заборгованість за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Оріон", про захист прав споживача шляхом визнання несправедливою та недійсною заборгованість за кредитним договором. Позивач зазначав, що згідно договору купівлі-продажу від 26 березня 2008 року він придбав квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2010 року з нього було стягнуто на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року у розмірі 401 142,47 грн. У 2013 році між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема права вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») до нього, яке випливає з невиконання останнім кредитного договору від 26 березня 2008 року № 10/24/08-І, а також укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором № 10/24-3/08-І, посвідченим 26 березня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., реєстровий номер 4091. 08 серпня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Оріон» укладено договори про відступлення прав за зазначеними вище кредитним та іпотечним договорами. Позивач зазначає, що 05 грудня 2019 року скориставшись його відсутністю, як власника квартири, представники ТОВ «Фінансова Компанія «Оріон», прибули за місцем знаходження вказаної квартири та, шляхом заміни замків на вхідних дверях, позбавили його можливості користування своєю власністю. Згодом, з реєстру боржників йому стало відомо, що заборгованість за кредитним договором перед ТОВ «ФК «Оріон» склала на 08 серпня 2019 року 834 179,31 грн. В зв`язку з зазначеним позивач просив визнати несправедливою та недійсною суму заборгованості перед ТОВ «ФК «Оріон» в розмірі 834 179,31 грн Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем пред`явлено даний позов до неналежного відповідача ТОВ ФК «Оріон», оскільки воно не здійснювало встановлення або нарахування будь яких штрафних санкцій, інфляційних та інших витрат і не змінювало умови кредитного договору, сукупну вартість кредиту. Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу в якій посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що відповідач заволодів належною йому квартирою у незаконний спосіб, протиправно зареєструвавши право власності на своє ім`я. Так за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2010 року з позивача ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 401142 грн. 47 коп., тоді як ТОВ «Фінансова компанія «Оріон» набула право власності на квартиру, яка передана в іпотеку за боргом у розмірі 834 179 грн. 31 коп. Як споживач ОСОБА_1 вважає несправедливою та недійсною вказану заборгованість, проте районний суд не прийняв до уваги докази на які посилався позивач. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам не в повній мірі відповідає. Так, з матеріалів справи, вбачається, що 26 березня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10/24/08-І. Згідно п. 1.1., банк відкрив позивачу невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України в межах загальної суми 404 000, 00 грн. (чотириста чотири тисячі гривень), а ОСОБА_1 зобов`язався повернути наданий кредит не пізніше 25 березня 2033 року (включно). Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, кредитні кошти надаються на такі цілі: купівлю нерухомості, споживчі цілі, в тому числі, на купівлю двокімнатної квартири, загальної площею - 53,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу № 4085 від 26 березня 2008 року (а.с.5-10). Згідно договору купівлі-продажу від 26 березня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрового в реєстрі за № 4085, ОСОБА_1 придбав квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 28 березня 2008 року, номер запису 209 в книзі 641пр-99, номер витягу 18285134 (а.с.12-15). Того ж дня 26 березня 2008 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов`язань за зазначеним вище кредитним договором, між ВАТ «Кредитпромбанк» та позивачем було укладено договір іпотеки № 10/24-3/08-І, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрований в реєстрі за № 4090. Відповідно до умов договору іпотеки, ОСОБА_1 було передано в іпотеку придбане ним за рахунок кредитних коштів нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,5 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., яка відповідно належала позивачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. від 26 березня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4085.(а.с.152-155) Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2010 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року в сумі 401142,47 грн. Так, в 2013 році між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема, права вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , яке випливає з невиконання останнім кредитного договору № 10/24/08-І від 26 березня 2008 року і договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 10/24-3/08-І від 26 березня 2008 року. 08 серпня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» (як кредитором та іпотекодержателем на той момент) та ТОВ «ФК «Оріон» було укладено договір № 1665/К купівлі-продажу прав вимоги, зокрема права вимоги до ОСОБА_1 , яке випливає з невиконання останнім кредитного договору №10/24/08-І від 26 березня 2008 року і договір відступлення права вимоги за договором іпотеки № 10/24-3/08-І від 26 березня 2008 року який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. та зареєстровано в реєстрі за № 4090. Згідно п. 1.1. за цим договором в порядку на та умовах, визначених цим договором, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, зокрема: право вимоги до боржників. Майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або інших підставах наведених у Додатку № 1 до цього договору. Відповідно до Додатку № 1 відповідач значиться як боржник за вказаними вище кредитним та іпотечним договорами, сума заборгованості становить 834 179,31 грн. (а.с.157-170). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження за індексним номером 176786662 від 08 серпня 2019 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки за індексним номером 176785098 від 08 серпня 2019 року вбачається, що 08 серпня 2019 року ТОВ «ФК «Оріон» набуло прав кредитора та іпотекодержателя за кредитним договором та договором іпотеки по відношенню до боржника ОСОБА_1 (а.с.171-174). Судом першої інстанції встановлено, що 01 жовтня 2019 року підприємством ТОВ «ФК «ОРІОН», як новим кредитором, у зв`язку з порушеннями взятих ОСОБА_1 на себе кредитних зобов`язань за кредитним договором, було направлено вимогу за вих. № 16-08 від 16 серпня 2019 року про усунення порушень кредитного договору від 26 березня 2008 року за № 10/24/08-І, повернення грошових коштів (сплату заборгованості за тілом кредиту), сплату заборгованості за процентами, комісією та оплату штрафів. За змістом вказаної вимоги ТОВ «ФК «Оріон», як кредитор та іпотекодержатель, вимагав від позивача усунути відповідні порушення кредитних зобов`язань у тридцятиденний строк з дня вручення такої вимоги. ТОВ «ФК «Оріон» зазначав, що відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 08 серпня 2019 року, за кредитним договором заборгованість позивача за тілом кредиту та процентами складає 679 951,34 грн., пеня - 129 987,97 грн., штраф - 24 240,00 грн., а загалом - 834 179,31 грн. Крім того, відповідач попередив ОСОБА_1 про те, що ТОВ «ФК «Оріон» вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, в порядку встановленому ст. ст. 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку», з можливістю прийняття товариством у власність квартири як предмету іпотеки. В позовній заяві ОСОБА_1 , вказав на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Оріон» неправомірно припинивши право власності на належну позивачу квартиру, яка ним передана в іпотеку, та неправомірно заволоділа вказаною квартирою де знаходяться належні йому речі, замінивши замки на вхідних дверях. Такі дії, відповідача стали можливими через неправомірне визначення заборгованості за кредитним договором ТОВ «Фінансова компанія «Оріон» в сумі 834179 грн. 31 коп., тоді як рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2010 року сума кредитної заборгованості позивача становить 401142 грн. 47 коп. Посилаючись на положення ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просив визнати несправедливою та недійсною визначену відповідачем суму кредитної заборгованості в розмірі 834179 грн. 31 коп. Районний суд вирішуючи даний спір, виходив з того, що відповідач ТОВ ФК «Оріон» на підставі договору купівлі-продажу права вимоги з ПАТ «Дельта-Банк» за кредитним договором від 26 березня 2008 року і договором іпотеки від 26 березня 2008 року набув права вимоги до ОСОБА_1 суми заборгованості саме 834179 грн. 31 коп. і додатково ніяких нарахувань не здійснював, а тому суд вважав, що позов пред`явлено не до належного відповідача. Проте з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не відповідає вимогам закону. Так, за змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Враховуючи наведені норми, визнання несправедливою та недійсною заборгованості за кредитним договором не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Відповідно до положень ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Предметом позову у цій справі є визнання неправомірним нарахування кредитної заборгованості в сумі 834179 грн. 31 коп., яка на думку позивача не є справедливою та суперечить судовому рішенню, яким раніше визначено таку заборгованість. І як зазначає позивач, на підставі такого несправедливого визначення заборгованості, відповідач порушив його право власності на квартиру, яка була передана в іпотеку за вказаними кредитними зобов`язаннями, шляхом припинення права власності на цю квартиру позивача та переходом права власності і реєстрації такого права за кредитором, тобто відповідачем у справі. Таким чином, позивач фактично звернувся на захист порушеного його права власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки. В той же час, визнання несправедливим та неправомірним нарахування заборгованості не відновлює права позивача, як власника нерухомого майна і саме по собі не тягне правових наслідків. Проте, районний суд не звернув на вказане увагу та виходив з того, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, проте вимоги останнім пред`явлені не до належного відповідача. Помилково вважаючи при цьому, що відповідач ТОВ «ФК «Оріон» не несе відповідальність за правильність нарахування заборгованості, тоді як саме останнім набуто на підставі відповідного договору право вимоги кредитної заборгованості та статусу кредитора, який набуває право вимоги щодо погашення кредитної заборгованості відповідно до умов договору та вимог закону, а попередні кредитори таке право втрачають. В той же час положеннями ст. 16 ЦК України чітко встановлені способи захисту порушених прав власності в разі неправомірного переходу права власності до іншої особи та реєстрації цих прав, а тому у суду відсутні підстави для самостійного обрання способу захисту. Враховуючи наведене, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не призведе до відновлення порушених прав, його не можна вважати ефективним, а тому заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені через обрання ним неналежного способу захисту. Так, районний суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, та правомірно відмовив в його задоволенні, проте мотивацію для такого висновку навів невірну. Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. За таких обставин, оскаржуване рішення районного суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування, в іншій частині вказане рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року змінити в частині правового обґрунтування. В іншій частині вказане рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 25 січня 2021 року. Судді: Т.З.Бондаренко Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова