Постанова Миколаївський апеляційний суд № 482/613/20

14.09.20 22-ц/812/1502/20 Справа №482/613/20 Головуючий суду першої інстанції Демінська О.І. Провадження №22-ц/812/1502/20 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 вересня 2020 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О.В., суддів: Колосовського С.Ю., Лівінського І.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2020 року, ухвалене о 09 год. 10 хв. під головуванням судді Демінської О.І. в приміщенні суду в м.Нова Одеса Миколаївської області, за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: 04 квітня 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду зазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 15 лютого 2013 року між Банком та ОСОБА_1 укладено змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 20 000 грн. зі сплатою відсотків за користування ним, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 17 березня 2020 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 16 210,69 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 4123,96 грн., заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України, в сумі 5381,52 грн., пені в сумі 5457,08 грн. та штрафів в сумі 1248,13 грн. (фіксована частина в сумі 500 грн. та процентна складова в сумі 748,13 грн.). Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 16 210,69 грн., а також судовий збір у сумі 2102 грн. Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2020 року в задоволенні позову Банку відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку, суд першої інстанції виходив із того, що між Банком та відповідачем існують договірні правовідносини щодо повернення позичальником тільки тіла кредиту. Доказів погоджених між сторонами розмірів процентної ставки та пені та штрафів позивачем не надано. А враховуючи сплату відповідачем коштів на погашення заборгованості за кредитним договором, така заборгованість відсутня. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Ст.ст.525, 612, 625 ЦК України передбачають, щоборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно з ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що 15 лютого 2013 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку. Розмір процентів та неустойки у вказаній заяві сторонами узгоджено не було. Тарифи з обслуговування карти та Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем як доказ нарахування заборгованості, ОСОБА_1 не підписувалися, а отже не погоджувалися, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви. Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена, у тому числі, у формі сплати неустойки. Протягом дії договору згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» позичальником було отримано п`ять кредитних карток: 15 лютого 2013 року строком дії до 30 червня 2016 року, 21 січня 2016 року строком дії до 31 січня 2020 року, 06 червня 2016 року строком дії до 31 січня 2020 року, 01 серпня 2018 року строком дії до 30 квітня 2022 року, а 19 квітня 2019 року строком дії до 31 січня 2023 року (а.с.30). 15 лютого 2013 року ОСОБА_1 . Банком було встановлено кредитний ліміт в сумі 300 грн., який неодноразово змінювався в бік збільшення. Останній раз його було збільшено 01 серпня 2018 року до 20 000 грн. Однак, 16 травня 2019 року зменшено до 0 грн. Згідно з розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, наданими Банком, ОСОБА_1 має перед ним заборгованість за кредитним договором станом на 17 березня 2020 року у сумі 16 210,69 грн., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 4123,96 грн., заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України, в сумі 5381,52 грн., пені в сумі 5457,08 грн. та штрафів в сумі 1248,13 грн. (фіксована частина в сумі 500 грн. та процентна складова в сумі 748,13 грн.). До подачі Банком позову до суду 02 квітня 2020 року відповідачем на погашення боргу було сплачено 3860,60 грн. та 03 квітня 2020 року 200 грн. (а.с.84, 142). Станом на день подачі Банком позову до суду 04 квітня 2020 року (вимога про дострокове погашення боргу) борг ОСОБА_1 за простроченим тілом кредиту становив 63,36 грн. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Досліджені судом докази доводять, що між сторонами склалися кредитні зобов`язання, оскільки Банком було надано відповідачу кредит, а останнім його було отримано. Доказів укладання умов про стягнення з відповідача неустойки матеріали справи не містять, а отже Банком не доведено. За такого, судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки (пені та штрафу). Між тим, відмова у стягненні з відповідача у повному обсязі простроченого тіла кредиту та відсотків, виходячи з норм ст.625 ЦК України, є помилковою. Представлені суду докази свідчать, що на момент пред`явлення позивачем дострокової вимоги про стягнення кредиту відповідач мала заборгованість за простроченим тілом кредиту у сумі 63,36 грн., а тому вказана сума має бути стягнута з неї на користь Банку. Що ж стосується вимоги про стягнення відсотків згідно з ст.625 ЦК України, то вона підлягає частковому задоволенню на суму 207,84 грн. (станом на 04.04.2020 р.), виходячи з процентної ставки, зазначеної у вимогах цієї статті (3% річних), а не Банком (84% річних), оскільки кредитором не було доведено узгодження цієї процентної ставки з позичальником. За такого оскаржуване рішення суду в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та відсотками згідно з ст.625 ЦК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду в частині вирішення позовної вимоги позивача про стягнення неустойки скасуванню не підлягає, оскільки є законним та обґрунтованим. Оскільки рішення суду першої інстанції частково скасоване, то відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 35,73 грн., а за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 53,60 грн. Керуючись ст.ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та відсотками згідно з ст.625 ЦК України скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту у сумі 63,36 грн. та відсотки згідно з ст.625 ЦК України у сумі 207,84 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції у сумі 89,33 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О.В. Локтіонова Судді С.Ю. Колосовський І.В. Лівінський Повний текст постанови складено 14 вересня 2020 року.