Постанова 4824 № 757/56998/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 757/56998/20 Головуючий у суді першої інстанції - Писанець В.А. Номер провадження № 22-ц/824/4058/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Ляр Д.Ю. звернувся до суду із вказаним позовом, відповідно до якого просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 23 квітня 2010 року у розмірі 55 427,18 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву №б/н від 23 квітня 2010 року. Вказано, що відповідно до виявленого бажання, відповідача було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку й у подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 15 000 грн. Проте, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором та з врахуванням внесених відповідачем коштів на погашення кредиту утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 26 жовтня 2020 року становить 55 427,18 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 37 203,92 грн, в тому числі 0,00 грн - заборгованості за поточним тілом кредиту, 37 203,92 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованості за нарахованими відсотками, 2 654,22 грн - заборгованості за простроченими відсотками, 15 569,04 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, 0,00 грн - нарахованої пені, 0,00 грн - нарахованої комісії. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 55 427,18 грн та судовий збір у розмірі 2 102 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності належного повідомлення відповідача по справі, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Так, доводами апеляційної скарги є те, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», які розміщені на сайті, проте матеріали справи не містять доказів того, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку» розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними. Апелянтом зазначено, що надана позивачем анкета-заява не містить даних про те, яку послугу було обрано позичальником та яку картку останній просив оформити на своє ім`я, не містить інформації про бажаний кредитний ліміт. Апелянт вказує, що позивач спочатку посилається на те, що кредитний ліміт було встановлено у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку та у подальшому ліміт збільшився до 15 000 грн, проте надалі в позовній заяві зазначає, що заборгованість за тілом кредиту становить 37 203,92 грн й жодного обґрунтування з приводу збільшення тіла кредиту до 37 203,92 грн в позовній заяві не міститься. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом, то апелянт зазначає, що анкета-заява не містить встановлених відсотків, а «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку» не містять підпису відповідача. Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог банку у повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат. 28 липня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якого банк зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, оскільки позивачем було надано всі докази щодо користування відповідачем кредитною карткою, зокрема, було надано виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі мотивував своє рішення тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 23 квітня 2010 року ОСОБА_1 отримала кредитну картку, однак свої зобов`язання за умовами укладеного договору не виконує. Суд вказав, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком, який перевірений судом на предмет його правильності та повноти, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення. Апеляційний суд не може повною мірою погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 23 квітня 2010 року підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «Приватбанк» (а.с.10). Разом з тим, з вказаної анкети-заяви неможливо встановити яку послугу споживачем було обрано та який кредитний ліміт було встановлено, оскільки вказана інформація відсутня у даній анкеті-заяві. Своїм підписом в анкеті-заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась із договором про надання банківських послуг до його укладення і згодна з його умовами, а також зобов`язується виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті АТ КБ «Приватбанку». Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Разом із позовною заявою банком також було надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 23 квітня 2010 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 за період з 03 жовтня 2017 року по 26 жовтня 2020 року (а.с.5-7). Відповідно до вказаних розрахунків, станом на 26 жовтня 2020 року заборгованість становить 55 427,18 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 37 203,92 грн, в тому числі 0,00 грн - заборгованості за поточним тілом кредиту, 37 203,92 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованості за нарахованими відсотками, 2 654,22 грн - заборгованості за простроченими відсотками, 15 569,04 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, 0,00 грн - нарахованої пені, 0,00 грн - нарахованої комісії. Крім того, банком також було надано виписку по картковому рахунку в АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 за період з 03 жовтня 2017 року по 01 березня 2020 року (а.с.44-53), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача щодо розмірів встановленого кредитного ліміту (а.с.8), довідку про видані кредитні картки із зазначенням строку їх дії (а.с.9). Згідно наданого позивачем витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт вбачається, що клієнту запропоновано оформити на своє ім`я: карту «Універсальна», карту «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», карту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», карту «Універсальна GOLD» (а.с.11). Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» від 23 квітня 2010 року процентна ставка не зазначена, тобто не узгоджена сторонами при укладенні вказаного договору. Також у цій заяві відсутні умови договору щодо строку виконання зобов`язань з повернення кредиту, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23 квітня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів Банку та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в «Приватбанку», розміщений на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в «Приватбанку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «Приватбанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23 квітня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 грудня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та правила банківських послуг», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в «Приватбанку» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вказана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що сторони обумовили та погодили розмір процентів, які мав сплачувати відповідач за користування кредитними коштами. У зв`язку із чим апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитними коштами. Щодо доводів позивача про наявність правових підстав для стягнення відсотків, нарахованих на прострочене тіло кредиту на підставі положень статті 625 ЦК України, то слід зазначити наступне. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим, оскільки строк повернення відповідачем грошових коштів не було встановлено в анкеті-заяві, тому саме з часу звернення банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов`язок щодо виконання грошового зобов`язання. Доказів направлення відповідачеві вимог із встановленим строком виконання зобов`язань матеріали справи не містять, а відтак, підстави для нарахування відсотків, які передбачені ст. 625 ЦК України відсутні. Щодо заявлених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення тіла кредиту у розмірі 37 203,92 грн, то апеляційний суд виходить із наступного. Звертаючись до суду із цим позовом банк надав суду зокрема анкету-заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2010 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «Приватбанк» (а.с.10), розрахунок заборгованості за договором №б/н від 23 квітня 2010 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 за період за період з 03 жовтня 2017 року по 26 жовтня 2020 року (а.с.5-7), виписку по картковому рахунку в АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 за період з 03 жовтня 2017 року по 01 березня 2020 року (а.с.44-53), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача щодо розмірів встановленого кредитного ліміту (а.с.8), довідку про видані кредитні картки із зазначенням строку їх дії (а.с.9). При цьому, банк стверджував, що згідно виписки по картковому рахунку позичальник ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та частково виконувала свої зобов`язання щодо їх повернення. Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу). Із наданої довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача щодо розмірів встановленого кредитного ліміту вбачається, що максимальний кредитний ліміт було встановлено у розмірі 15 000 грн (а.с.8). Однак, позивач в поданій позовній заяві посилається на те, що тіло кредиту становить 37 203,92 грн, які й просить стягнути. Разом із тим, із наданої виписку по картковому рахунку відповідача не вбачається вказаного збільшення самим споживачем розміру кредитного ліміту. Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що доводи і аргументи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та вважає позов доведеним лише частково- в частині позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» щодо стягнення тіла кредиту, а саме у розмірі 15 000 грн. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Апеляційний суд також вбачається правові підстави для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, оскільки як встановлено апеляційним судом, оскаржуване рішення не було підписано суддею районного суду, а також суд розглянув дану справу за відсутності належного повідомлення відповідача по справі. Відповідно до п.п.3, 5 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, а також якщо судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні. Враховуючи викладені норми права, апеляційний суд доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог банку. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки позовні вимоги судом апеляційної інстанції задоволено частково у розмірі 27% від загального розміру позовних вимог, тому позивач має право на компенсацію судових витрат у розмірі 567,54 грн (2102х27% / 100). Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_1 , а саме незаконності вимог позивача на суму 40 427,18 грн, що становить 73% від заявлених позовних вимог банку, то апелянт мав би право на компенсацію понесених судових витрат за подачу апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимог. Проте, ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, то в цій частині витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 15 000 грн та понесені судові витрати при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 567,54 грн., а всього 15567,54 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Судді : _______________ ________________ ______________ М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв