Постанова 4812 № 488/3536/15-ц

21.10.20 22-ц/812/661/20 Провадження №22-ц/812/661/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Бондаренко Т.З., суддів- Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В., із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М., за участю: відповідачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №488/3536/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 20 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Селіщевої Л.І. в приміщенні цього ж суду, за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» про захист прав споживача та визнання кредитного договору частково недійсним , В С Т А Н О В И В: В серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач вказує, що 14 лютого 2014 року між ВАТ «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал», правонаступником якого є позивач, та відповідачкою був укладений договір про надання споживчого кредиту №1/17/317/20-01-14/0107. За умовами цього договору банк надав відповідачці споживчий кредит у розмірі 23 049,77 грн., строком користування з 14 лютого 2014 року до 13 березня 2016 року, зі сплатою 15 % річних за користування кредитними коштами, та щомісячної комісії у розмірі 0,75 % від первісної суми кредиту. Погашення кредиту мало відбуватися згідно графіку, який є додатком № 1 до кредитного договору, і його невід`ємною частиною. Банк свої зобов`язання виконав, надавши відповідачці визначений розмір кредитних коштів. Відповідачка порушила умови кредитного договору та здійснення погашення передбачених договором платежів припинила в грудні 2014 року. Внаслідок порушення відповідачкою кредитних зобов`язань утворилась заборгованість, яку Банк уточнив та просив стягнути з ОСОБА_1 - 85 458,84 грн., із яких: заборгованість з повернення кредитних коштів - 15 079,57 грн.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 4 134,58 грн.; заборгованість по сплаті щомісячної комісії - 3 803,14 грн.; пеня за прострочення основної заборгованості - 22 825,13 грн.; пеня за порушення строків сплати процентів - 4 906,88 грн.; штраф у розмірі - 11 524,89 грн., інфляційні втрати за час розгляду справи у суді - 23 184,67 грн. В грудні 2016 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ПАТ «АКБ «Капітал» про визнання кредитного договору частково недійсним. ОСОБА_1 уточнила позов та зазначала, що кредитний договір №1/17/317/20-01-14/0107 від 14 лютого 2014 року суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Зокрема, відповідачка вказувала, що позивачем було: -неправомірно включено до кредитного договору умову про сплату щомісячної комісії за дії, які він здійснював на власну користь, -нав`язано послуги страхової компанії ПрАТ «Корал», якій вона сплатила страхову премію у розмірі 3 049,77 грн., -зобов`язано її відкрити пенсійний рахунок у банку позивача, при цьому п. 4.4.2 кредитного договору було передбачено, що у разі переведення позичальником отримання її пенсії до іншої банківської установи, вона зобов`язана сплачувати щомісячну комісію у розмірі 1,5 % від виданої суми кредиту. Відповідачка також вказує, що пункти 5.1. та 5.2 кредитного договору, якими встановлено право банку нараховувати пеню в разі порушення зобов`язання в розмірі 0, 5 відсотків за кожний день прострочення боргу та нараховувати штраф у розмірні 50 % від суми виданого кредиту, суперечать вимогам діючого законодавства і призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Все вказане на думку відповідачки є ознакою нечесної підприємницької діяльності зі сторони банку. Посилаючись на таке, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними несправедливі умови договору № 1/17/317/20-01-14/0107 від 14 лютого 2014 року щодо сплати комісії, укладення договору страхування, оплати процентів в надмірному розмірі, щодо подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме порушення, і відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2020 року позови у даній справі задоволено частково. Визнано недійсними пункти 1.2 та 5.2 Договору про надання споживчого кредиту № 1/17/317/20-01-14/0107 від 14.02.2014 року, який був укладений між ПАТ «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» та ОСОБА_1 . У задоволенні вимог зустрічного позову про визнання недійсним положень п. 5.1 Договору про надання споживчого кредиту №1/17/317/20-01-14/0107 від 14 лютого 2014 року та в частині укладення договору страхування - відмовлено. В даній частині рішення суду мотивовано тим, що умови кредитного договору викладені в п. 1.2 щодо сплати комісії за видачу кредиту в розмірі 0,75 % від первісної суми кредиту, фактично є платою за послуги, що супроводжують кредит та здійснюються Банком на власну користь, а тому не є послугами в розумінні ст. 1011 ЦК України, в зв`язку з чим така умова договору суперечить ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, районний суд виходив з того, що умови договору, викладені в п.5.2 стосовно стягнення з позичальника штрафу у випадку порушення строку повернення кредиту в розмірі 50 % від суми виданого кредиту, суперечать вимогам ч. 2 ст. 549 ЦК України, відповідно до яких штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов`язання, а не від суми кредиту. Відмовляючи у визнанні недійсним п. 2.1.2 кредитного договору, суд виходив з того, що відносини з приводу майнового страхування не регулюються Закон України «Про захист прав споживачів», а щодо порушення гарантованих цим законом прав, а саме права на отримання інформації щодо правил страхування тощо, позивачем не доведено, як і не доведено вчинення на відповідача тиску чи примусу при укладанні договору добровільного страхування. Також, районний суд виходив з того, що п. 4.4.2 кредитного договору щодо зобов`язання позичальника не переводити пенсію в інші банківські установи до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, через те, що сторони погодили заставу майнових прав на грошові кошти (пенсію) відповідачки розміщені на пенсійному рахунку. Доказів щодо порушень відкриття вказаного пенсійного рахунку правил встановлених Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки в Банках, затвердженого Постановою КМУ № 1596 від 30 серпня 1999 року, суду не надано. За такого наведені умови договору не протирічать вимогам ст. ст. 546, 572, 576 ЦК України, які зазначають про можливість забезпечення зобов`язання заставою у вигляді будь-якого майна, майновим правом на яке може бути звернене стягнення. Також суд вважав умови договору викладені у п. 5.1 стосовно оплати боржником пені в розмірі 0,5 відсотків за кожний день прострочення боргу такими, що відповідають вимогам ст. ч. 2 ст. 549 ЦК України, оскільки їх нарахування передбачено за умовами договору у відсотках від невиконаного зобов`язання. Судом також постановлено про часткове задоволення позову ПАТ «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2014 року на загальну суму - 51 841,26 грн., із яких: заборгованість з повернення кредитних коштів - 15 079,57 грн.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 4 134,58 грн.; пеня за прострочення основної заборгованості - 15 000 грн.; пеня за порушення строків сплати процентів - 4 000 грн. та інфляційні втрати за час прострочення - 13 627,11 грн. Розподілено судові витрати на користь Банку. В даній частині рішення суду мотивовано тим, що відповідачка неналежним чином виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому суд вважав обґрунтованим нарахування заборгованості за тілом кредиту 15079 грн. 57 коп., за відсотками за користування кредитом в розмірі 4134 грн. 58 коп., пені в розмірі 4906 грн. 88 коп. за порушення строків сплати процентів. Розмір нарахованої банком пені за прострочення основної заборгованості було зменшено на підставі положень ст. 551 ЦК України з 22825 грн. 13 коп. до 15000 грн. Нарахування банку в частині штрафу в розмірі 11524 грн. 89 коп., в зв`язку з визнанням в цій частині положень договору недійсними, судом не включено до стягнення. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову Банка відмовити, а її позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивовано тим, що за даними Виписки по рахунку позичальника ОСОБА_1 вказано, що зарахування пенсійних коштів було здійснено в сумі 24349 грн. 52 коп., списано пенсійних коштів на погашення кредитної заборгованості в сумі 11346 грн. 38 коп., в той же час, не визначено, як використано залишок пенсійних коштів в розмірі 13003 грн. 14 коп. Оскільки, відповідно до розділу № 2 кредитного договору, договір пенсійного рахунку є одним із видів забезпечення виконання грошового зобов`язання по кредиту, суд мав би врахувати 13000 грн. 93 коп. на погашення боргу. Також апелянт вказує на те, що суд визнаючи недійсним кредитний договір в частині п. 1.2 щодо нарахування комісії, не застосував наслідки такого та не зарахував на зменшення боргу списану банком суму комісії в розмірі 1382 грн. 96 коп. В апеляційній скарзі також наголошується, що договір страхування відповідальності боржника, який відповідно до вимог п. 2.1.2 Договору кредиту укладено боржником із ПрАТ «Корал», як засіб забезпечення кредитних зобов`язань, ОСОБА_1 було виконано, оскільки сплачено грошовий внесок зазначений в його умовах. В зв`язку з цим Банк, як вигодонабувач, мав право отримати страхове відшкодування, проте таку інформацію суду не надає. Суд в рішенні не вірно визначився стосовно того, що Закон України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на відносини, які виникають при укладенні договору страхування. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що районний суд безпідставно не задовольнив її вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору в частині п. 5.1, яким встановлено право банку вимагати сплати пені в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення. Оскільки вказаний розмір пені за рік буде становити 182,5 %, що перевищує у 12 разів процентну ставку за користування кредитом, що не може вважатися «Справедливою» умовою. Апелянт зазначає, що суд безпідставно не прийняв до уваги письмову вимогу Банку до боржника від 16 березня 2015 року про дострокове повернення кредитних коштів, тоді як банк неправомірно здійснив нарахування процентів та пені поза межами цього строку. Також з рішення суду є незрозумілим порядок нарахування інфляційних витрат. Позивач правом на відзив на апеляційну скаргу не скористався. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2014 року між ПАТ «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 1/17/317/20-01-14/0107, згідно якого позивач надав відповідачці споживчий кредит у сумі 23 049,77 грн., зі сплатою за користування 15 % річних та строком користування з 14 лютого 2014 року до 13 березня 2016 року (пункти 1.1., 1.3 договору). На забезпечення виконання позичальником зобов`язання було укладено договір застави майнових прав № 1/17/317/20-01-14/9500-0107 від 14 лютого 2014 року на грошові кошти, що надходять позичальнику на пенсійний рахунок у ПАТ «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» та договір добровільного страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту № КФ-000117/00/17 від 14 лютого 2014 року, укладений з ПрАТ «Страхова компанія «Корал» (пункти 2.1.1 та 2.1.2 кредитного договору). На виконання умов договору страхування №КФ-000117/00/17 від 14 лютого 2014 року відповідачкою сплачено 3049,77 грн. Умовами кредитного договору, викладеними в п. 1.2. передбачено сплату комісії за обслуговування кредиту щомісяця у розмірі 0,75% відсотка від первісної суми кредиту, визначеної у п. 1.1. договору, також згідно п.5.2 сплату штрафу у випадку порушення позичальником строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 50 % від суми виданого кредиту. Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. В оскаржуваному рішенні районний суд, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним п. 1.2 кредитного договору про обов`язок позичальника сплачувати щомісячно комісію у розмірі 0,75 % . В цій частині рішення суду не оскаржено. Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості з пенсійного рахунку боржника списані кошти в рахунок щомісячних платежів по сплаті за комісію в розмірі 1555 грн. 83 коп. (т. 1 а.с. 43). Відповідно до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Частиною 7 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Враховуючи, що кошти на виконання недійсного положення договору розмірі 1555 грн. 83 коп. списано з пенсійного рахунку боржника, їх слідує зарахувати на погашення тіла кредиту. В той же час, суд вказані обставини безпідставно залишив поза увагою. Тобто з березня 2014 року по листопад 2014 року були здійснені платежі на погашення тіла кредиту, а всього 7970,20 грн. до яких слід додати і невраховану Банком суму в розмірі 1555,83 грн. Так погашене тіло слід рахувати не 7970,20 грн., як вказав Банк, а 9526,03 грн. Так, п. 5.1 Договору кредиту передбачено право Банку вимагати від позичальника сплату пені у розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу у випадку порушення строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Районний суд в оскаржуваному рішенні вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо недійсності п. 5.1 кредитного договору, виходив з того, що вказані умови нарахування пені відповідають наведеній правовій нормі. Проте, з таким не можна погодитись. Як слідує з розрахунку пені за наведеним положенням договору кредиту, що фактичний її розмір становить 182, 5 % річних (0.5х365). Такий розмір перевищує процентну ставку за користування кредитом більш ніж в 10 разів. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Вимога про нарахування та сплату неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ч.3 ст. 3 ст. 509 та частинах першій, другій ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Такого ж висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.© З урахуванням зазначеного розміру пені, є в наявності суттєвий дисбаланс договірних відносин стосовно прав та інтересів позичальника, що є порушенням статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". При цьому, хоча вказані умови щодо розміру пені до договору внесені за погодженням з позивачем, проте, незалежно від виконання банком вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання усієї інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, останній відповідно до приписів ст. 18 цього ж Закону не повинен включати до кредитного договору несправедливих умов під страхом їх недійсності. За вказаних обставин, положення п. 5.1 кредитного договору підлягають визнанню недійсними. Оскільки Банком на погашення пені не були зараховані кошти боржника, то відсутні підстави і для застосування відповідних наслідків щодо перерахунку заборгованості, проте, нарахована сума вказаної пені не підлягає стягненню (том 1 а.с.4, графи 5, 6 та а.с. 43 графи розрахунку № 7, 8). У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Як слідує з матеріалів справи, Банк виконав передбачені кредитним договором № 1/17/317/20-01-14/0107 зобов`язання, надавши відповідачу 14 лютого 2014 року кредит у загальному розмірі 23049 грн. 77 коп. Відповідно до Виписки по рахунку на ім`я боржника ОСОБА_1 , банк здійснював щомісячне списання коштів з пенсійного рахунку останньої на погашення кредитної заборгованості ( т. 1 а.с. 44-45). Як слідує із наданого Банком остаточного розрахунку заборгованості станом на 19 серпня 2016 року, кредитна заборгованість складається з: 23049,77 грн. заборгованості за тілом кредиту, 4134,58 грн. заборгованість за несплаченими процентами, 22825,13 грн. пені по простроченому тілу кредиту та 4906,88 грн. пені за несплаченими відсотками, а також 3803,14 грн. комісії та 11524 грн. 89 коп. штрафу (том 1 а.с. 42-43). Проте, із змісту умов кредитного договору, а саме п. 1.3 слідує, що строк надання споживчого кредиту, тобто період кредитування за цим договором становить з 14 лютого 2014 року по 13 березня 2016 року. Відповідно до положень ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Умовами п. 4.1.1. договору встановлено, що Банк має право вимагати дострокового погашення суми основного боргу, відсотків, сплати пені та штрафів шляхом направлення позичальнику письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання у випадках, в тому числі і затримання сплати частини кредиту та/або відсотків більш ніж на один календарний місяць; перевищення суми заборгованості над сумою кредиту більш як на десять відсотків; несплати позичальником більш ніж однієї виплати. Яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; невиконання позичальником вимог, передбачених п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 2.1., 2.2., 4.4 договору (який передбачає зобов`язання боржника за кредитним договором.) Так, в матеріалах справи міститься лист-вимога Банку про сплату заборгованості за кредитним договором на ім`я боржника ОСОБА_1 від 16 березня 2015 року (том 1 а.с. 13). Із змісту вказаної вимоги вбачається, що в зв`язку з невиконанням зобов`язань боржником за умовами кредитного договору, Банк вимагає сплатити загальну заборгованість за кредитом, яка станом на 1 березня 2015 року становить 28 398 грн. 41 коп. Враховуючи наведені обставини, Банк фактично змінив строк кредитування, який з урахуванням максимального строку доставки листа- вимоги, який відповідно до п. 116 Правил «Укрпошти» здійснюється впродовж 30 днів та 30 днів для погашення боржником всієї суми боргу становить до 20 травня 2015 року. За такого, право кредитора нараховувати проценти за користування кредитними коштами, які передбачені умовами договору, пені та штрафу, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України про дострокове повернення кредитних коштів. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ст. 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання та передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пред`являючи позов, банк надав перший розрахунок заборгованості станом на 01 червня 2015 року, що є наближеним до періоду кредитування після його скорочення за вимогою Банку щодо дострокового погашення кредиту (том 1 а.с.4-5). Так, за вказаним розрахунком, кредитна заборгованість складається з 15079 грн. 57 коп. заборгованості за тілом кредиту, 1338,58 грн. заборгованість за несплаченими процентами, 1728,59 грн. пені по простроченому тілу кредиту та 437 грн. 59 коп. пені за несплаченими відсотками, а також 1210 грн. 09 коп. комісії та 11524 грн. 89 коп. штрафу, а всього 31319,30 грн. Так, нарахування заборгованості в частині комісії та штрафу оскаржуваним рішенням суду визнано неправомірним і не оскаржено сторонами. Враховуючи наведені в цій постанові висновки, щодо необхідності застосування наслідків неправомірного нарахування комісії та зарахування сум віднесених на її погашення, що відображено в графі 6 наданого Банком розрахунку станом на 19 серпня 2016 року (том 1 а.с. 42), вказана сума розміром 1555 грн. 83 коп. підлягає в тому ж порядку помісячно віднесенню на погашення тіла кредиту. В зв`язку з цим розрахунок заборгованості за тілом кредиту становитиме 13523,74 грн. (23049,77 - 7970,20 - 1555,83). Також стягненню на погашення кредитної заборгованості підлягають проценти за користування кредитом в передбаченому умовами договору розмірі, а саме 15% в межах строку кредитування, сума яких з урахуванням помісячного зменшеного тіла кредиту, в зв`язку з зарахуванням на погашення тіла кредиту 1555 грн. 83 коп. сплаченої комісії, становитиме відповідно помісячно: лютий 2014 року (23049,77х15%:360х15) =144,06 березень 2014 року (21625,88х15%:360х31)=279,33 квітень 2014 року (20656,73х15%:360х30)=258,20 травень 2014 року (19664,28х15%:360х31)=253,99 червень 2014 року (18670,5х15%:360х30)=233,38 липень 2014 року (17658,06х15%:360х31)=228,08 серпень 2014 року (16642,64х15%:360х31)=214,96 вересень 2014 року (15616,71х15%:360х30)=195,20 жовтень 2014 року (14572,46х15%:360х31)=188,22 листопад 2014 року (13523,74х15%:360х30)=169,04 грудень 2014 року (13523,74х15%:360х31)=174,68 січень 2015 року (13523,74х15%:360х31)=174,68 лютий 2015 року (13523,74х15%:360х28)=157,77 березень 2015 року (13523,74х15%:360х31)=174,68 квітень 2015 року (13523,74х15%:360х30)=169,04 травень 2015 року (13523,74х15%:360х31)=174,68, а всього 3189, 99 грн. Вирішуючи питання щодо стягнення інфляційних втрат відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, районний суд дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості вказаних вимог та визначив період нарахування вказаних сум починаючи з вересня 2015 року по березень 2018 року. Враховуючи, що кредитором вказаний період не оскаржено, проте, сума заборгованості на яку підлягає здійснення вказаних нарахувань становитиме меншу суму чим визначив суд, в цій частині рішення суду підлягає зміні. За такого розмір інфляційних витрат за вказаний період на загальну суму заборгованості 16713,73 грн. становитиме 1293,90 грн. (з вересня по грудень 2015 року - 16713,73х3%:360х 120= 167 грн.; 2016 рік -16713,73х3%= 501, 41 грн.; 2017 рік -16713,73х3%= 501, 41 грн.; з січня по березень 2018 року - 16713,73х3%:360х 89 =123,95 грн.). Доводи апеляційної скарги, стосовно того, що відповідно до розділу № 2 кредитного договору, договір пенсійного рахунку є одним із видів забезпечення виконання грошового зобов`язання по кредиту, тому суд мав би врахувати 13000 грн. 93 коп., які на думку відповідачки залишилися на пенсійному рахунку, на погашення боргу, не можна прийняти до уваги, оскільки наявність забезпечення кредитного зобов`язання не є перешкодою кредитору для вимоги в судовому порядку щодо стягнення кредитної заборгованості з боржника. В разі неотримання вказаної суми пенсії, відповідачка не позбавлена права пред`явлення відповідної вимоги до банку. Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки договір страхування відповідальності боржника ОСОБА_1 було виконано так як сплачено грошовий внесок зазначений в його умовах, Банк, як вигодонабувач, має право на отримання страхового відшкодування, в зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення заборгованості саме з відповідачки, не можна прийняти до уваги, оскільки і боржниця не позбавлена права на звернення до страхової компанії з відповідною вимогою щодо виконання зобов`язань за договором страхування. Данні про те, що кредитору сплачене страхове відшкодування в матеріалах справи відсутні. Також апелянт зазначає про не вірне зазначення судом висновку стосовно того, що Закон України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на відносини, які виникають при укладенні договору страхування, проте таке не вплинуло на правильність вирішення відповідної вимоги. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції в частині скасовано та ухвалено нове щодо зустрічного позову, а в частині змінено то є підстави для розподілу судових витрат, а саме для стягнення судового збору на користь позивача з відповідачки 289,38 грн. та з позивача на користь держави 840,80 грн. В зв`язку з вказаним рішення підлягає скасуванню в частині відмови у визнанні п. 5.1 кредитного договору №1/17/317/20-01-14/0107 від 14 лютого 2014 року недійсним, а в частині стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором та судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Банка 18007, 63 грн., яка складається з 13523, 74 грн. - заборгованості з повернення кредитних коштів, 3189,99 грн.- заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, 1293,90 грн.- інфляційні витрати. В іншій частині вказане рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст.374, 376, 382-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково . Рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 20 січня 2020 року в частині відмови у визнанні п. 5.1 кредитного договору №1/17/317/20-01-14/0107 від 14 лютого 2014 року недійсним скасувати, в цій частині ухвалити нове судове рішення. Визнати недійсним п 5.1 договору про надання споживчого кредиту№1/17/317/20-01-14/0107 укладеного 14 лютого 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерно-Комерційний банк «Капітал» та ОСОБА_1 . Вказане рішення в частині стягнення кредитної заборгованості за договором №1/17/317/20-01-14/0107 від 14 лютого 2014 року та в частині стягнення судового збору змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» (код ЄДРПОУ 13486837, адреса: м.Київ, бул. Т. Шевченка, 8/26) за договором про надання споживчого кредиту№1/17/317/20-01-14/0107 укладеного 14 лютого 2014 року заборгованість у сумі 18007 грн. 63 коп., яка складається з 13523 грн. 74 коп. - заборгованості з повернення кредитних коштів, 3189 грн. 99 коп.- заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, 1293 грн. 90 коп.- інфляційні витрати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» 289 грн. 38 коп. судового збору. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерно-Комерційний Банк «Капітал» на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту, 26 жовтня 2020 року. Судді: Т.З. Бондаренко Т.Б. Кушнірова І.В.Лівінський