Постанова Харківський апеляційний суд № 642/2455/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 14 січня 2021 року м. Харків справа № 642/2455/17 провадження № 22-ц/818/69/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Кравченко О.О., ім`я (найменування) сторін: позивач ОСОБА_1 , відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Цукурова Світлана Сергіївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ліпінська Ілона Едуардівна, представники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2019 року в складі судді Євтіфієва В.М., у с т а н о в и в: У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» (далі ТОВ «Кей - Колект»), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Київського МНО) Цукурової Світлани Сергіївни, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Харківського МНО) Ліпінської Ілони Едуардівни про визнання рішення противоправним, визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування рішень про державну реєстрацію. Позов, з урахування уточнень, мотивовано тим, що 18 жовтня 2006 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») укладено договір про надання споживчого кредиту № 11059635000, згідно з умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 50 000,00 доларів США строком до 18 жовтня 2021 року для придбання квартири АДРЕСА_1 . В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором укладено договір іпотеки, предметом якого є вказана квартира. 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» укладено договори факторингу № 1 та відступлення прав вимоги, за якими до останнього перейшли права вимоги за вказаними договорами. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2011 року з неї на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11059635000 від 18 жовтня 2006 року в розмірі 52 854, 54 доларів США, що еквівалентно 421 329,96 грн. 28 вересня 2011 року видано виконавчий лист, який 06 березня 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» пред`явлено до примусового виконання Відділом державної виконавчої служби Новомосковського міжрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Новомосковського МРУЮ). Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 26 жовтня 2012 року ТОВ «Кей- Колект» відмовлено задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні. 27 серпня 2015 року на підставі договору іпотеки від 18 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Київського МНО Цукуровою С.С. за ТОВ «Кей- Колект» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 18 жовтня 2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ТОВ «Кей-Колект» передало у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність, квартиру АДРЕСА_1 Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Ліпінською І.Е., реєстровий №

984. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 жовтня 2016 року № 31908535 приватним нотаріусом Харківського МНО Ліпінською І.Е. проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 . Зазначала, що 01 листопада 2016 року вона не змогла потрапити до спірної квартири, оскільки замки були замінені, а їй було повідомлено, що вона позбавлена права власності на вказане житло. 10 листопада 2016 року вона дізналася, що власником спірної квартири є ОСОБА_2 . Вважає, що ТОВ «Кей - Колект» не набуло статусу кредитора відповідно до законодавства, що встановлено відповідним судовим рішенням, а тому кредитором, та відповідно й Іпотекодержателем залишився ПАТ «УкрСиббанк». Вартість предмету іпотеки, за якою ТОВ «Кей Колект» набувало право власності на іпотечне майно в 2015 році є значно вищою, ніж сума боргу в розмірі 422 724,96 грн, а залишок боргу їй не було запропоновано сплатити. Зазначала, що нотаріус Київського МНО Цукурова С.С. не мала підстав для здійснення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей - Колект», оскільки під час проведення такої реєстрації нотаріальні дії не вчинялись, правочини не укладались, а чинне на час проведення реєстраційних дій законодавство забороняло нотаріусу проводити дії з майном, що знаходиться в іншому окрузі. ТОВ «Кей- Колект» не було надано нотаріусу документів, які підтверджують право власності на спірну квартиру, оскільки додаток до договору про відступлення прав вимоги, на підставі якого вчинено перереєстрацію права власності, не підписаний сторонами, не завірений печатками та не посвідчений. Зміни та доповнення до договору іпотеки від 18 жовтня 2006 року не вносились. Нотаріальні дії вчинено з порушенням статтей 3, 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 71, 72 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року, оскільки запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» внесено до Державного реєстру речових прав раніше, ніж прийняте рішення про реєстрацію з відкриттям нового розділу в реєстрі та присвоєнням нового реєстраційного номеру об`єкту нерухомого майна - 711843163101. Укладений в подальшому договір купівлі-продажу квартири також вважала такими, що не відповідає вимогами закону. ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки вона знала, що ТОВ «Кей -Колект» не мало право відчужувати спірне майно на підставі договору іпотеки. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_6 просила: - визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського МНО Цукурової С.С. від 27 серпня 2015 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей Колект» на квартиру АДРЕСА_1 ; - скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 10949833 від 27 серпня 2015 року за ТОВ «Кей Колект» на квартиру АДРЕСА_1 , здійснений в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського МНО Цукуровою С.С.; - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 18 жовтня 2016 року між ТОВ «Кей Колект» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Ліпінською Ілоною Едуардівною, реєстровий № 984, та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського МНО Ліпінської І.Е. від 21 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; - скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , здійснений в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Харківського МНО Ліпінською І.Е. 22 травня 2018 року ОСОБА_7 - представник ОСОБА_2 подав відзив на позову заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2 , оскільки під час укладання оскаржуваного договору купівлі-продажу у відповідачки не було підстав вважати, що ТОВ «Кей- Колект» не мало права відчужувати вказане нерухоме майно. Після приведення квартири у придатний для проживання стан відповідачка разом з родиною з початку 2017 року проживає в указаній квартирі, яка є їх єдиним житлом. 25 березня 2019 року ОСОБА_8 - представник ТОВ «Кей - Колект» подала відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив мотивовано тим, що нотаріус при вчиненні реєстраційних дій діяла в межах наданих законом повноважень, оскільки посвідчуючи договір про задоволення вимог іпотекодержателя, вчиняла нотаріальну дію з нерухомим майном, а тому мала право самостійно приймати рішення про реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна, що виникли на підставі цього договору. Вимогами чинного та час реєстрації права власності законодавства передбачено можливість посвідчення правочинів про відчуження майна за місцем реєстрації правочину, а тому оскаржувані реєстраційні дії вчинено нотаріусом Київського МНО Цукровою С.С. правомірно. ПАТ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, що оформлено відповідними договорами факторингу та про відступлення прав, а тому зміна іпотекодержателя оформлена належним чином та здійснена відповідно до закону. Реєстрація права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки проведена в позасудовому порядку, що передбачено відповідним застереженням в іпотечному договорі. Існування судового рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не забороняє кредитору задовольнити його вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення . Рішення мотивовано тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства приватним нотаріусом Київського МНО Цукурової С.С., як державним реєстратором при реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей Колект», а тому, враховуючи, що подальші правочини стосовно нерухомого майна відповідає вимогам закону, позов задоволенню не підлягає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції також зазначив, що вимоги про скасування державної реєстрації не є належним способом захисту. 21 грудня 2019 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що дії приватного нотаріуса Київського МНО Цукрової С.С. щодо реєстрації права власності за ТОВ «Кей - Колект» не відповідають вимогам закону, оскільки прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, яке містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належать до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріусів. ТОВ «Кей - Колект» не дотримано встановлену законом процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки докази направлення такої вимоги та отримання її іпотекодателем нотаріальна справа не містить. Зазначала, що ТОВ «Кей - Колект» не набуло право вимоги, про що, окрім зазначених нею в позові обставин, свідчить те, що 16 червня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» повторно звернулось до ВДВС Новомосковського міжрайонного управління юстиції із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа, за яким 20 червня 2014 року відкрите виконавче провадження. Посилалась на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 лютого 2018 року по справі № 564/2199/15-ц, щодо неможливості нарахування відсотків та припинення строку дії договору у разі дострокового стягнення боргу. Також зазначала, що предметом договору купівлі-продажу є трикімнатна квартира, однак, за ТОВ «Кей - Колект» було зареєстроване право власності на двокімнатну квартиру. 22 лютого 2020 року ТОВ «Кей - Колект» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що право вимоги до ОСОБА_1 набуто правомірно, оскільки після укладання договорів факторингу та про відступлення прав вимоги від 12 грудня 2011 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна а також у Державному реєстрі іпотек стосовно спірної квартири змінено іпотекодержателя ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей- Колект». Вимога про виконання порушеного зобов`язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачці направлена своєчасно та була надана нотаріусу при вчиненні оскаржуваних дій. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Визнання права власності на предмет іпотеки не є подвійним стягненням, оскільки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не погашено. При укладанні договору купівлі - продажу від 18 жовтня 2016 року сторонами були дотримані усі вимоги статті 203 ЦК України, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім того, позивачка не є стороною оспорюваного договору, нею не надано належних доказів того, які саме її цивільні права або інтереси порушені цим договором. 21 травня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_5 - представник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Матеріали справи свідчать, що 18 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11059635000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 50000,00 доларів США строком до 18 жовтня 2021 року для придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 64-66). В цей же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором з ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського МНО Харченко І.А., реєстровий № 3419 (т. 1; а. с. 61- 64). За пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється Іпотекодержателем у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору; у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності Іпотекодавця або визнання його банкрутом; у разі прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи Іпотекодавця; у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. Згідно з пунктами 5.1,5.3 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених в пункті 4.1 цього договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом Іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абзац 2 частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.1 цього договору іпотеки. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2011 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту від 18 жовтня 2006 року в розмірі 52 854,54 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 421 329,96 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 3, а. с. 243 247). 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» укладено договір факторингу № 1, згідно з яким до ТОВ «Кей - Колект» перейшло право вимоги за кредитним договором від 18 жовтня 2006 року №11059635000) (т. 2, а. с. 197 -200; т. 3, а. с. 56 60). В цей же день на виконання умов договору факторингу № 1 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей- Колект» було укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до умов якого право вимоги за договором іпотеки від 18 жовтня 2006 року перейшло до ТОВ «Кей - Колект» (т. 2, а. с. 194 -196; т. 3, а. с. 65 67). Договір посвідчено приватним нотаріусом Обухівського РНО Київської області Саєнко Е.В. за реєстровими № 5207-5208 (т. 2, а. с. 159; т. 3, а. с. 68). Ухвалою Люботинського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2012 року ТОВ «Кей - Колект» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого поводження (т. 3, а. с. 248 - 249). Згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 20 серпня 2012 року приватним нотаріусом Обухівського РНО Саєнко Е.В. до Державного реєстру іпотек внесено відомості про обтяження спірної квартири та зазначено Іпотекодержателем ТОВ «Кей-Колект» (т. 1, а. с. 59). 12 грудня 2013 року ТОВ «Кей- Колект» направлено позивачці вимогу про намір звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття право власності, яку ОСОБА_1 отримала 31 січня 2014 року (т. 1, а. с. 16). 27 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського МНО Цукуровою С.С. за ТОВ «Кей- Колект» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 10949833. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) - індексний № 23967262 (т. 1, а. с. 67). 18 жовтня 2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ТОВ «Кей-Колект» передало у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність, квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського МНО Ліпінською І.Е., реєстровий №

984. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 жовтня 2016 року № 31908535 приватним нотаріусом Харківського МНО Ліпінською І.Е. проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що позивачка не довела порушення її прав діями державного реєстратора приватного нотаріуса Київського МНО Цукрової С.С., у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсними подальших правочинів стосовно нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , державна реєстрація якого проведена належним чином. При цьому, суд першої інстанції посилався на правову позицію, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, згідно з якою скасування державної реєстрації не є належним способом захисту цих прав. Проте, судова колегія вважає, що наведені посилання та висновки суду першої інстанції є помилковими, такими, що не відповідають чинному законодавству в сфері реєстрації речових прав і не можуть призвести до відновлення порушеного права з огляду на таке. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Стаття 33 Закону України № 898-IV від 05 червня 2003 року «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до вимог статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону № 898-IV. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV. Відповідно до статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Частиною першою статті 2 Закону України № 1952-IV від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі- у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт. Умови оплати праці державного реєстратора визначаються Кабінетом Міністрів України згідно із законодавством. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об`єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 01 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України. Нотаріус як спеціальний суб`єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону. Згідно з частиною дев`ятою статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України (частина тринадцята статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», чинного на час виникнення спірних правовідносин, визначає процедуру взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав, посадових осіб органів місцевого самоврядування, адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, нотаріусів під час прийняття заяв та під час проведення державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають, зокрема на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 зазначеного наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Міністерства юстиції України відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868). Згідно з пунктом 2 Порядку № 868, нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зміст наведених положень законодавства, чинного на час вчинення приватним нотаріусом 27 серпня 2015 року державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем як іпотекодержателем, дає підстави для висновку, що до повноважень нотаріуса як спеціального суб`єкта, який здійснює функції державного реєстратора, належало виключно вчинення дій по реєстрації права власності лише щодо того нерухомого майна, щодо якого такий нотаріус вчиняв нотаріальну дію, і лише щодо тих прав, які набуті виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії. Наприклад, нотаріус, який посвідчив угоду купівлі-продажу нерухомого майна, повинен здійснити державну реєстрацію права власності набувача такого майна. Відповідно, станом на час вчинення оскаржуваної державної реєстрації прав іпотекодержателя на іпотечне майно на підставі іпотечного застереження (27 серпня 2015 року), у нотаріуса були відсутні повноваження здійснювати таку реєстрацію. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 834-VІІІ від 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 13 грудня 2015 року, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. У частині другій розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 834-VІІІ від 26 листопада 2015 року встановлено, що: з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна. Отже, лише з набранням чинності 13 грудня 2015 року Закону України № 834-VІІІ від 26 листопада 2015 року нотаріуси наділені повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та могли здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 199/7226/17 (провадження № 61-37913св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що державна реєстрація права власності відбулася з дотриманням норм чинного законодавства України, є помилковими, оскільки на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії (27 серпня 2015 року) нотаріус не мала права здійснювати державну реєстрацію речових прав на іпотечне майно без вчинення відповідної нотаріальної дії щодо такого майна. Оскільки ТОВ «Кей - Колект» не набув права власності на зазначене нерухоме майно у визначеному законом порядку, то він не мав правомочностей власника відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, зокрема, розпоряджатися цим майном шляхом відчуження його на користь інших осіб. Отже, ОСОБА_2 набула право власності на зазначену нерухомість від неналежного власника, а тому договір купівлі- продажу квартири від 18 жовтня 2016 року, укладений між нею та ТОВ Кей - Колект», підлягає визнанню недійсним з подальшим скасуванням його державної реєстрації. Отже, вказані рішення про державну реєстрацію приватного нотаріуса Київського МНО Цукурової С.С. та Харківського МНО Ліпінської І.І., а також державна реєстрація права власності за ТОВ «Кей - Колект», а в подальшому за ОСОБА_2 є неправомірною та підлягають скасуванню. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського МНО Цукурової С.С., приватного нотаріуса Харківського МНО Ліпінської І.І., то суд керується таким. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи були викладені у частинах першій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року). Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті 29 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстроване стороною (постанова Великої Палати Верховного Суду № 11-377апп18 від 4 вересня 2018 року). Отже, у даній справі приватний нотаріус, яка зареєструвала право власності за іпотекодержателем, є неналежним відповідачем. Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. З огляду на те, що ОСОБА_1 заявила позов, зокрема, до приватного нотаріуса Київського МНО Цукрової С.С., приватного нотаріуса Харківського МНО Ліпінської І.Е., як є неналежними співвідповідачами, то позов в цій частині задоволенню не підлягає. Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти перший, четвертий частини першої статті 376 ЦПК України). З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову. Щодо доводів відповідачів про обрання неналежного способу захисту, то суд керуються таким. Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Разом із тим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року (тобто після формулювання Великою Палатою Верховного Суду висновків у справі № 915/127/18), статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). 6.11. Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 та від 25 листопада 2020 року у справі № 761/15741/17. У зв`язку із викладенням статті 26 вказаного Закону України у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, зазначений закон вже не визначає такого способу захисту порушених прав та інтересів позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, отже, починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення вимоги про скасування рішення державного реєстратора були неналежним способом захисту права або інтересу позивача, проте, з урахуванням змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», такий спосіб захисту прав позивача як скасування державної реєстрації прав є правомірним. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом наведених положень процесуального закону, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджено - за подачу позовної заяви та заяви по вжиття заходів забезпечення позову - в розмірі 9600 грн (т. 1, а. с. 1,2,17, 81), за подачу апеляційної скарги - в розмірі - 2977,20 грн (т. 3, а. с. 172). Між тим, відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно з підпунктом 2.1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи, що у грудні 2018 року позивачкою уточнено позовні вимоги та заявлено 3 немайнових вимоги, судовий збір, що підлягав сплаті при зверненні до суду першої інстанції, має становити 1984,80 грн. Також, врахуванню підлягає 320 грн, сплачених при звернення до суду з заявою про забезпечення позову. За таких обставин, з ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 5282 грн, а саме по - 2641 грн з кожного, що є пропорційним до задоволених вимог стосовно кожного з відповідачів. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», здійснену за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової Світлани Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 27 серпня 2015 року, індексний номер 23967262. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» та ОСОБА_2 , посвідчений 18 жовтня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ліпінською Ілоною Едуардівною, реєстровий №984. Скасувати державну реєстрацію права власності, індексний номер 31977260 на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , здійснену за рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ліпінської Ілони Едуардівни від 21 жовтня 2016 року про державну реєстрацію права власності, індексний номер 31977260. У задоволенні позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової Світлани Сергіївни, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ліпінської Ілони Едуардівни відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» (Ідентифікаційний код юридичної особи 37825968, місцезнаходження юридичної особи 01042, місто Київ, вулиця Іоанна Павла ІІ, будинок 4/6, корпус "В", поверх 4, кабінет 402) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 12 травня 1996 року, місце проживання АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) по 2641 (дві тисячі шістсот сорок одна) грн судового збору з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 19 січня 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина