Постанова 4856 № 278/2933/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 278/2933/20 Головуючий у 1-й інстанції: Грубіян Є.О. Суддя-доповідач: Боровицький О. А. 13 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., позивача: ОСОБА_1 представника позивача: Вірьовкіна О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 2 роти управління патрульної поліції в Житомирській області Оваденка Андрія Петровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського районного суду Житомирської області з позовом до інспектора 1 батальйону 2 роти управління патрульної поліції в Житомирській області Оваденка Андрія Петровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23.11.2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В судовому засіданні позивач та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили її задовольнити. Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час, та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України скасуванню, з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3375904 від 02.11.2020 року, складеної поліцейським роти №2 батальйону №1 управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції молодшим лейтенантом поліції Оваденком А.П., позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Як зазначено у спірній постанові, 2.11.2020 року о 20 год. 11 хв., позивач керував транспортним засобом "Mazda 5" д.н.з. " НОМЕР_1 " у м. Житомирі, пр. Миру, 81 та порушив п. 8.7.3. "ґ" ПДР України, проїхавши перехрестя на заборонений "жовтий" сигнал світлофора, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Вважаючи зазначену постанову відповідача незаконною позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з наданих відповідачем доказів (відеозапис) можливо дійти висновку про порушення позивачем п.8.7.3 «ґ» ПДР. З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Розділом 8 ПДР України встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, X- подібні (п. 8.7 ПДР України). Відповідно до п.8.7.3 "ґ" ПДР України сигнали світлофора мають такі значення: ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів. Згідно з ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Відповідно до ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені статтями 121, 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розглядають органи Національної поліції. Згідно з частиною другою статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. При цьому, згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що на вказаному відеозаписі не зафіксовано саме порушення позивачем ПДР, вбачається лише співбесіда з позивачем та складання оскаржуваної постанови, а тому, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Таким чином, суд вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем, в порушення вимог 72 КАС України не виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що в свою чергу не дає можливості встановити винність позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновками суду першої інстанції про обґрунтованість прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшла висновку про протиправність винесеної відповідачем постанови серії ЕАМ №3375904 від 02.11.2020 року. Водночас, надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норми процесуального права, з огляду на таке. Так, відповідно до ч. 1 ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною 1 статті 122 КУпАП, працівники органів (підрозділів) Національної поліції діють від імені органів Національної поліції, а отже не можуть виступати відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган (підрозділ) Національної поліції. Підстави і порядок заміни належної сторони у адміністративному процесі встановлено приписами статті 48 КАС України. За правилами частини 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Згідно ч. 7 ст. 48 КАС України, заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивачем оскаржено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ №3375904 від 02.11.2020 року, винесену інспектором 1 батальйону 2 роти управління патрульної поліції в Житомирській області Оваденком А.П. При цьому, судом першої інстанції залучено до розгляду даної одного відповідача, а саме інспектора 1 батальйону 2 роти управління патрульної поліції в Житомирській області Оваденка А.П. Між тим, з аналізу положень КУпАП вбачається, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, інспектори патрульної поліції діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції. Тобто, окремі поліцейські не можуть виступати самостійними відповідачами у таких справах у розумінні положень КАС України, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. В даному випадку, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. В даному випадку, судом першої інстанції помилково не встановлено того, що окремий поліцейський не є належним відповідачем у даній справі, а як наслідок судом помилково не зроблено висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача. Вказаний висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.12.2019 року (справа № 724/716/16-а). Крім того, положеннями КАС України не передбачено можливості здійснення заміни відповідача у справі на стадії апеляційного розгляду, а тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції допустив порушення процесуального права при вирішенні справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу ОСОБА_1 , що він не позбавлений права звернутися з позовом до суду про скасування постанови серії ЕАМ №3375904 від 02.11.2020 року до належного відповідача та клопотати про поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущений з поважних причин. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 2 роти управління патрульної поліції в Житомирській області Оваденка Андрія Петровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.