Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 524/4169/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 січня 2021 р.Справа № 524/4169/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою інспектора роти №4 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Крижанівського Олександра Олександровича на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Нестеренко С.Г., вул. Першотравнева, 29/5, м. Кременчук, Полтавська, 39600, повний текст складено 13.11.20 року по справі № 524/4169/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції , Інспектора роти №4 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Крижанівського Олександра Олександровича про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з адміністративним позовом до інспектора роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області ДПП НП Крижанівського Олександра Олександровича, Департаменту патрульної поліції НП про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача-інспектора від 23 червня 2020 року, серії ЕАМ № 2728991. В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що на його думку постанова від 23 червня 2020 року, серії ЕАМ № 2728991 є безпідставною, протиправною та такою, що порушує його права та інтереси. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.11.2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову інспектора роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області ДПП НП Крижанівського Олександра Олександровича від 23 червня 2020 року, серії ЕАМ № 2728991, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та застосування стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п. 4 Правил рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Таким чином, основнім документом, який дає право на рух великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами та визначає умови і режим їх проїзду, є дозвіл, що видається перевізнику відповідним підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства і т.д. Контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль. Відповідно до п. 25 Правил забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред`являтися на вимогу уповноважених осіб, На думку відповідача, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позивача було незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки, на думку суду, відповідачем не надано доказів правомірності дій поліцейського щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановлення та дослідження доказів, які б свідчили про вину позивача. Відповідач звертає увагу, що в адміністративному позові позивач не заперечував, що в місті, час та дату, зазначені в оскаржуваній постанові, він керував транспортним засобом DAF XF 95.480 номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом Schmitz номерний знак НОМЕР_2 , фактична маса якого перевищувала 40 т без відповідного погодження з органами Національної поліції, що є порушенням 22.5 ПДР України. Також, відповідач наголошує, що позивачем не заперечується, що йому було повідомлено спеціальне звання, посаду та прізвище поліцейського, повідомлено про причину зупинки. Під час з`ясування фактичних обставин справи, перевірки документів водія, в тому числі товарно-транспортної накладної №00000002483 від 23.06.2020 р., свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу та напівпричепу було встановлено, що фактична маса транспортного засобу з масою вантажу (35,4 т) перевищує 40 т, а саме становить 50,2 т. Дозвіл на участь у дорожньому русі транспортного засобу, фактична маса якого перевищує допустиму, позивач при собі не мав та інспектору патрульної поліції не надав, що є порушенням п. 22.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст, 132-1 КУпАП. Відповідно до п. б «Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні» затвердженого постановою КМУ від 27 червня 2007 року № 879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів. На думку відповідача, оскільки фактична загальна маса вантажу та транспортного засобу встановлена за наявними у позивача документами, а саме ТТН №00000002483 від 23.06.2020 р., свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу та напівпричепу, інспектор патрульної поліції діяв в межах та на підставі чинного законодавства. Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою відповідача - інспектора роти № 4 батальйону патрульної поліції в м. Кременчук УПП в Полтавській області ДПП НП Крижанівського Олександра Олександровича інспектора від 23 червня 2020 року, серії ЕАМ № 2728991, позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП із застосуванням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за те, що він (позивач), як зазначено у постанові, цього дня, близько 18 год. 06 хв. по вул. Ярмарковій, 7к у м. Кременчуці, керуючи транспортним засобом DAF XF 95.480 номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом Schmitz номерний знак НОМЕР_2 , перевозив вантаж згідно ТТН № 00000002483 від 23.06.2020 року щебінь 5-20, маса якого 35,4т, а загальна маса ТЗ 50,2 т без відповідного погодження з органами Національної поліції, чим порушив п. 22.5 ПДР України. Постанова була складена в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, копія якої була вручена позивачеві після розгляду справи про адміністративне правопорушення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що що позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції, Інспектора роти №4 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Крижанівського Олександра Олександровича про визнання протиправною та скасування постанови визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не доведено правомірність винесеної постанови від 23 червня 2020 року серії ЕАМ № 2728991. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. №1306 (із змінами та доповненнями). Згідно п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Як встановлено у п. 2.4«а» ПДР України на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1. У зв`язку з прийняттям Закону України «Про національну поліцію» повноваження працівників міліції передані поліцейським. У п. 2.1«ґ`ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Відповідно до ст. 33 Закону України «Про дорожній рух» технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством. Статтею 132-1 КУпАП встановлено, що порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 р. № 30, згідно з пунктом 2 яких транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306, встановлено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Отже, в тому випадку, якщо хоча б один з параметрів перевищує вище вказані габарити необхідно отримувати дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні та погоджувати маршрут. Проте, з матеріалів справи вбачається, що працівник поліції в постанові не вказав фактичні габарити ТЗ з вантажем, що могло б надати підстави вважати наявність порушення нормативно встановлених параметрів. Колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу 17 п. 1.10 ПДР габаритно-ваговий контроль - перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю. Відповідно до п. 3 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства, автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затверджений наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.10.2013 р. за № 1007/1207 (далі - Порядок № 1007/1207) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування проводиться посадовими особами Укртрансбезпеки та працівниками відповідних підрозділів МВС. Крім того, існує Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879), затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 р. за №

879. Великовагові та великогабаритні транспортні засоби транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (вісі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. за № 1306. Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування (п. 1 Порядку № 879). Вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (вісі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології (п. п. 2 п. 2 Порядку ; 879). У п. п. 6 п. 2 Порядку № 879 вимірювальним і зважувальним обладнанням вважаються технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики. Згідно п. 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів. Отже, колегія суддів вважажє, що працівник поліції мав право провести лише документальну перевірку. Відповідно до п. п. 16, 18, 19 Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль. За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати. Згідно п. 20 Порядку № 879, за результатами точного та/або документального габаритно- вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. Відповідно до п. п. 4-8 п. 4 Порядку № 1007/1207, посадові особи Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно- вагового контролю; у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансбезпеки щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю; реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів. Пунктом 25 Порядку № 879 передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів складають акт за формою, встановленою Мінінфраструктури, з оперативним повідомленням відповідного підрозділу МВС, що забезпечує безпеку дорожнього руху. Таким чином, колегія суддів вважає, що доказом того, що транспортний засіб, яким керував позивач належить чи не належить до категорії великогабаритних є відповідний документ, який видають посадові особи Укртрансбезпеки: акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів, акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, журнал обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів. Проте в постанові, що оскаржується, відсутні посилання на вищезазначені документи, а отже відсутні підстави вважати, що спірний габаритно-ваговий контроль було здійснено, у тому числі здійснено із дотриманням відповідної процедури. Відповідно до п. п. п. п. 7-9 п. 2 Порядку № 879 місце здійснення габаритно-вагового контролю - спеціально облаштоване місце розташування стаціонарних або пересувних пунктів габаритно-вагового контролю. Стаціонарний пункт габаритно-вагового контролю - позначене відповідними дорожніми знаками та розташоване поблизу проїзної частини дороги відокремлене місце для здійснення контролю навантаження на вісь (осі) транспортних засобів, загальна маса та/або габарити яких перевищують установлені параметри, де розташовані спеціальні службові приміщення, споруди з вимірювальним і зважувальним обладнанням, а також майданчики для зберігання вантажів та стоянки транспортних засобі. Пересувний пункт габаритно-вагового контролю - спеціальний транспортний засіб, обладнаний вимірювальною і зважувальною технікою для здійснення контролю. Ділянка дороги на відстані 100 метрів до пересувного пункту, 50 метрів за пересувним пунктом та узбіччя дороги за напрямком руху, де розташовано пункт, вважаються його межами. Місце здійснення габаритно-вагового контролю позначається відповідними тимчасовими дорожніми знаками. Отже, габаритно-ваговий контроль здійснюється виключно у місці здійснення габаритно-вагового контролю, якими є відповідні стаціонарні та пересувні пункти. З матеріалів справи вбачається, що фактична зупинка ТЗ була здійснена на узбіччі дороги при відсутності стаціонарного чи пересувного пунктів, у вечірній час доби, лише за наявності автомобіля поліції без застосування сертифікованого приладу. Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. У відповідності зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Як передбачено у ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Постанова про накладення адміністративного стягнення містить відомості, встановлені ч. 3 ст. 283 КУпАП, а саме: відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження, права особи яка притягується до адміністративної відповідальності, крім зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис події та не містить посилання на відповідні докази. Колегія суддів дослідивши матеріали справи вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення складена відповідачем-інспектором без дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, яка передувала б ухваленню постанови, тобто не у відповідності до вимог ст. ст. 247, 251, 279, 283 КУпАП та п.п. 9, 10 розділу ІІІ згаданої Інструкції. Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП). Статтею 40 Закону України "Про національну поліцію" встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Згідно з п.1 ст.247 КпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували факт правопорушення. Відповідачем не надано до суду взагалі будь-яких доказів на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, що не дає можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією № 1395, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 132-1 КУпАП та не надано до суду жодних доказів в підтвердження правомірності свого рішення. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначених в оскаржуваній постанові адміністративних правопорушень. Доводи апеляційної скарги відповідача, щодо особистих візуальних спостережень та внутрішні переконання інспектора, певні судження і висновки щодо вчинення позивачем поставленого йому у вину проступку, колегія судідв не бере до уваги, оскільки у розумінні ст. 251 КУпАП та ст. 77 КАС України не є доказами. При цьому, суд звертає увагу також і на ту обставину, що відповідач-інспектор не встановив та не дослідив належні і допустимі докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджено. Колегія суддів також звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 23 червня 2020 року серії ЕАМ № 2728991. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.11.2020 року по справі № 524/4169/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу інспектора роти №4 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Крижанівського Олександра Олександровича залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.11.2020 року по справі № 524/4169/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає оскарженню в силу приписів ч.3 ст.272 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 04.01.2021 року