Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/3744/19

Дата документу 23.12.2020 Справа № 336/3744/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/3744/19 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І. Провадження № 22-ц/807/3374/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визначення місця проживання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та коштів на утримання,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позову зазначала, що вона та відповідач є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони проживали разом до 06.04.2019 року, однак, 06.04.2019 року ОСОБА_2 самовільно та без згоди ОСОБА_1 забрав дитину та перевіз її до квартири своїх батьків, а в подальшому відмовив позивачеві повернути дитину, а рівно і перешкоджав у участі ОСОБА_1 у вихованні дитини. Позивач вказувала, що має власне житло, в якому створені належні умови для життя дитині, відповідну освіту, перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Уточнивши позовні вимоги, просила суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 .. У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та коштів на утримання дитини та батька. Просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 разом із батьком, а також стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також кошти на своє утримання в розмірі 1/6 частки віх видів доходу ОСОБА_1 до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем його проживання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 серпня 2019 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , щомісячно, починаючи з 16 серпня 2019 року до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації судовий збір в сумі 840,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 768,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги в строки визначені ЦПК України, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норми матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повному обсязі. Вирішити питання судових витрат. ОСОБА_2 та його представником ОСОБА_4 надано суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним нормам. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , шляхом визначення місця проживання дитини разом з батьком та стягнення аліментів з матері на утримання дитини та батька, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 надано суду докази того, що батько виявляв цікавість до майбутньої дитини, здобував знання з приводу догляду та виховування дитини, забезпечення її фізичного здоров`я та інтелектуального розвитку. Натомість ОСОБА_1 суду не представлено жодного документу на підтвердження того, що з квітня 2019 року нею щось було придбано для дитини та передано Гороховатському С.Р. Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно ч. ч. 2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №61-11211св20. Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ст. ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до п. 1 ст. 9 указаної Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне для якнайкращого забезпечення інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Декларацією прав дитини 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ч. 2, 8 ст. 10 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. У постанові Верховного суду від 16 січня 2019 року по справі №487/2480/17 визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі не перебували. З пояснень ОСОБА_1 встановлено, що з 06.04.2019 року ОСОБА_3 фактично мешкає разом із батьком ОСОБА_2 за місцем проживання останнього у АДРЕСА_1 . При цьому в апеляційному судді ОСОБА_5 зазначив про те, що донька проживає з ним з 05.02.2019 року. Розпорядженням районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району № 456р від 30.09.2019 року ОСОБА_1 визначений час для спілкування із малолітньою ОСОБА_3 за попередньою домовленістю сторін кожну суботу та неділю місяця з 09.00 години до 12.00 години з урахуванням стану здоров`я дитини у присутності ОСОБА_2 . Згідно із актом обстеження умов проживання від 05.06.2019 року (т. 1 а.с. 106) у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 мешкають ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . У квартирі добрі побутові умови, для дитини створені належні умови для проживання. Вказана квартира на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі, як про це зазначено в акті обстеження умов проживання від 22.08.2019, добрі умови проживання та створені умови для проживання дитини. З декларації про вибір лікаря від 08.04.2019 року, довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» та інших довідок вбачається, що ОСОБА_3 спостерігається педіатром КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», їй зроблені щеплення за віком, проведені певні аналізи та обстеження. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не перебувають на обліку у психіатричній клініці або наркологічному диспансері, про що надані відповідні довідки. ОСОБА_1 у 2009 році отримала освіту за спеціальністю «Дошкільне виховання» та здобула кваліфікацію вихователя дітей дошкільного віку, що підтверджено копією диплома, виданого Запорізьким педагогічним коледжем. Згідно із довідкою ДНЗ № 155 «Калинка» Запорізької міської ради ОСОБА_1 з 11.10.2018 року працевлаштована у даний заклад на посаду вихователя, з 12.11.2018 року по 17.03.2019 року перебувала у відпустці по вагітності та пологам, а з 18.03.2019 року ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною. ОСОБА_2 працює на АТ «Мотор Січ» з вересня 2004 року на посаді інженера-програміста, за місцем роботи характеризується позитивно як коректна та доброзичлива людина, старанний працівник та такий, що активно бере участь у спортивному та суспільному житті колективу. Відповідно до наказів АТ «Мотор Січ» з 22.07.2019 року ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Згідно із довідкою Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району ОСОБА_2 з 01.06.2019 року отримує допомогу у зв?язку з народженням ОСОБА_3 . За висновками спеціаліста-психолога від 14.06.2019 року та від 23.09.2019 року ОСОБА_2 є відкритим та комунікабельним, має високий рівень інтелекту, володіє високим рівнем емоційно-вольового контролю, не має схильності до психологічного або фізичного насильства. У ОСОБА_2 сформований високий рівень готовності до батьківства та, на думку психолога, визначення місця проживання ОСОБА_3 разом із батьком сприятиме її фізичному та психологічному благополуччю. Згідно із висновком психолога-психоаналітика від 08.09.2020 року у ОСОБА_1 повністю сформована готовність до материнства, постійне спілкування із матір`ю сприятиме формуванню у ОСОБА_3 надійної прив`язаності до матері, а визначення місця проживання дитини разом із матір`ю сприятиме психологічному благополуччю ОСОБА_3 . Висновок спеціаліста-психолога від 14.08.2019 року відображає тези щодо рівноцінної участі у вихованні дитини матері та батька, вирішальну роль матері до трирічного віку у здоровому формуванні особистості дитини, загрози розірвання вуз прив`язаності між матір`ю та дитиною за відсутності спілкування між ними, статевої ідентифікації, тощо, натомість не містить конкретизації щодо ситуації між сторонами з приводу виховання дитини або аналізу ставлення кожного з батьків до виконання своїх обов`язків. З медичних документів, а саме історії розвитку дитини, а також показань свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 вбачається, що 10.01.2019 року ОСОБА_3 була госпіталізована до КНП «Міська клінічна лікарня № 5» ЗМР з діагнозом неонатальна жовтяниця, дегідратація новонародженого, перинатальне ураження ЦНС. Виписана з медичного закладу 21.01.2019 року. Висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 02.09.2019 року визнано доцільним визначити місце проживання ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_2 Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району надано висновок від 26.06.2020 року, в якому зазначено, що ОСОБА_3 може мешкати як с матір`ю, так і з батьком. З відповідей Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 21.08.2019 року, від 29.10.2019 року, від 01.11.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 28.05.2019 року (час 19.20 години), а ОСОБА_2 з 29.05.2019 року багаторазово звертались до відділення поліції з приводу спільних конфліктів, спричинення тілесних ушкоджень, перешкод у спілкуванні з дитиною, невідвідування дитини у відповідності до визначеного графіку, погроз. ОСОБА_1 надано переписку з ОСОБА_2 , з якої вбачається, що з кінця липня 2019 року та протягом серпня ОСОБА_2 не відповідав на дзвінки ОСОБА_1 та на звернення з приводу спілкування з ОСОБА_3 ОСОБА_1 надано аудіозапис телефонної розмови від 01.09.2019 року, в якій ОСОБА_1 повідомляє, що має намір відвідати доньку та прийде разом із бабусею ОСОБА_10 , натомість ОСОБА_2 пропонує їй приходити самостійно. 28.09.2019 року, 29.09.2019 року, 12.10.2019 року, 13.10.2019 року ОСОБА_1 відвідувала дитину за місцем проживання ОСОБА_2 . Посилання ОСОБА_2 на те, що різке погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 10.01.2019 року стало наслідком неналежного догляду за дитиною ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що 10.01.2019 року ОСОБА_3 була госпіталізована до КНП «Міська клінічна лікарня № 5» ЗМР з діагнозом неонатальна жовтяниця, дегідратація новонародженого, перинатальне ураження ЦНС. Виписана з медичного закладу 21.01.2019 року. При цьому у Довідці № 02-14/536 від 16.06.2019 року зазначено про те, що у період перебування ОСОБА_3 на стаціонарному лікуванні у період з 10.01.2019 року по 21.01.2019 року по догляду за дитиною перебувала мати. Відповідно до медичної документації ОСОБА_3 з перших днів життя перебувала на змішаному вигодовуванні, що спростовує доводи ОСОБА_2 те, що різке погіршення стану здоров`я 10.01.2019 року доньки стало через недбальство матері, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 10.01.2019 року ОСОБА_3 була госпіталізована до КНП «Міська клінічна лікарня № 5» ЗМР з діагнозом неонатальна жовтяниця, дегідратація новонародженого, перинатальне ураження ЦНС, що не є наслідком недбальства матері. Надаючи оцінку за аудіо та відео записам розмов позивача та відповідача, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані докази є лише свідченням конфліктної ситуації та неприязних стосунків позивача та відповідача, при цьому інтереси батьків в даних записах переважають над інтересами дитини. Вказані аудіо та відео записи характеризують та показують лише відношення позивача та відповідача між собою, та не висвітлюють в цьому інтереси дитини. В ході апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 пояснив суду, що з 05 лютого 2019 року дитина проживала разом з ним, оскільки позивач розпочала поліпшення житлових умов в своїй квартирі для дитини, в подальшому з квітня місяця 2019 року ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 проживання доньки тимчасово з ним для відвідування масажів. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 не надавала свою згоду на подальше проживання доньки, після закінчення масажів, з батьком дитини. Тобто, дитина знаходиться у батька без згоди на це матері. Колегією суддів встановлено, що з моменту батько 06.04.2019 року перевіз до свого житла доньку, ОСОБА_1 вживала заходи для повернення дитини, мала перешкоди у спілкуванні з донькою, що свідчить про правомірність дій ОСОБА_2 щодо неповернення дитини матері. З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2019 року ОСОБА_1 звернулась до органу опіки та прокуратури Запорізької області з повідомленням про те, що 06.04.2019 року ОСОБА_3 була викрадена ОСОБА_2 05.06.2019 року ОСОБА_1 зверталась до районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району та до ЗОГО «Взаємодія» з приводу перешкоджання їй у вихованні дитини та відібрання дитини всупереч волі ОСОБА_1 . Водночас у письмових поясненнях від 18.06.2019 року інспектору ювенальної превенції Хортицького ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області Волобуєва Д.М. сповіщала, що дитину ОСОБА_2 забрав обманним шляхом під приводом необхідності робити дитині масаж. В подальшому ОСОБА_1 багаторазово зверталась до різних органів, установ та організацій з приводу як застосування до неї насильства, так і перешкоджання у спілкуванні з дитиною. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 також заявляли про застосування до них насильства та завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 . Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що в інтересах дитини з метою забезпечення їй найкращих умов є правильним визначити місце проживання ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не надав належної оцінки Висновку висновком спеціаліста-психолога від 14.08.2019 року, відповідно до якого важливу роль у процесі статевого виховання відіграє жінка, яка являє собою добрий приклад дружини, матері й людини в цілому, стає взірцем для своїх дітей особливо, якщо мова йде про дівчаток, для яких вона також перша модель ідентифікації із власною статтю. Саме від матері дівчинка мусить отримати достовірні та передані належним чином, адекватні віку знання про будову тіла статевих органів та їхні функції в даруванні життя. Мати також повинна ознайомити доньку з фізіологічними особливостями. Відсутність матері, проживання в одній спільній кімнаті з батьком може сформувати у дівчинки відчуття сорому, депривацію ідентичності, яка може об`єднатися з материнською депривацією. Нагромадження різноманітних видів депривації призводить до нівелювання індивідуально-неповторної психоструктури особистості. Ізоляція дитини від матері зазвичай призводить до тяжких наслідків інтелектуального розвитку та особистих функцій, які не піддаються виправленню. Недоліки виховання, повязані з відсутністю материнського «тепла» та любові, полягають у тому, що дитина виявляється дерорієнтованою в духовних цінностях, у тому числі цінностях власного «Я». Якщо дитина не має можливості бачитись, спілкуватись з матір`ю тривалий час, тоді виникає ситуація материнської депривації. Далі наводиться визначення цього терміну «депривація», з висновком, що рання розлука з матір`ю призводить до синдрому «афективної тупості» (т. 2 а.с.116-120). При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не враховано вік дитини. Відповідно до Висновку спеціаліста-психолога від 14.08.2019 період з одного до шести років вважається дуже важливим у формуванні тендерних уявлень. В силу того, що через інфантильне забування весь накопичений за цей час досвід залишається, але не усвідомлюється, стає автоматизованим, неочевидним, проте суттєво впливає на все подальше життя людини. Вказано вікові етапи становлення тендеру. Формування константної статевої ідентифікації у дитини продовжується в період від 2 до 7 років. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виховання дівчинки зі сторони батька сприятиме розвитку дитини. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до листа Запорізького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 10.06.2019 №1679/03-х, яким під час проведення соціального обстеження встановлено, що ОСОБА_1 створила для дитини належні умови проживання та розвитку. Для ОСОБА_3 придбала необхідні речі: одяг, взуття відповідно до сезону та віку, гігієнічні засоби, дитячий візок та ліжко. У помешканні дотримуються санітарно-гігієнічних норм (т. 1 а.с. 52). Таким чином висновок суду першої інстанції про те, ОСОБА_1 нічого не придбавала для дитини спростовується матеріалами справи. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 має власне житло з належними умовами для проживання дитини. При цьому, ОСОБА_2 власного житла не має, проживає разом з батьками. Та обставина, що мати за своєю згодою віддала дитину для тимчасового проживання батькові на час покращення умов проживання в квартирі, свідчить лише про дії ОСОБА_1 спрямовані на покращення умов проживання для своєї дитини. Крім того, подальше перебування доньки у батька, з 06.04.2019 року, було спрямовано лише за для інтересів дитини та її здоров`я, оскільки масажні процедури, які необхідно було робити в той період часу, за своїм місцезнаходженням територіально були ближчі за адресою, що проживав ОСОБА_2 . При цьому, подальше перебування дитини у батька, після закінчення сеансів масажів, було поза волею ОСОБА_1 . Доказів того, що будь-хто із батьків своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини, суду не надано. При вирішенні судового спору щодо визначення місця проживання дитини колегією суддів встановлено факт самоправного відібрання дитини від матері та факт того, що ОСОБА_2 своїми свідомими діями перешкоджає спілкуванню матері з власною донькою. ОСОБА_2 не узгоджував з ОСОБА_1 зміну проживання дитини ОСОБА_3 разом з ним, відповідно до вимог частини 1 статті 160 СК України, тобто відповідач за первісним позовом самостійно без згоди матері визначив місце проживання дитини за адресою його проживання, без звернення до суду чи органу опіки та піклування, тобто без дотримання вимог частини 1 статті 161 СК України. Таким чином, наявні підстави для відібрання у ОСОБА_2 малолітньої доньки ОСОБА_3 та повернення її матері ОСОБА_1 . Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 649/352/18. За змістом принципів 2, 4, 6, 7 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини. Дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки. Дитині має бути забезпечена повна можливість відпочинку та ігор, спрямованих на цілі освіти; суспільство та органи публічної влади повинні докладати зусиль для сприяння реалізації зазначеного права. Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року; дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. В судовому засіданні встановлено, що мати дитини не перешкоджає батьку спілкуватися з дитиною. Батько не позбавлений можливості брати участь у вихованні доньки та можливості особистого спілкування з нею, жодним чином батько не обмежувався у здійсненні батьківських прав. Суд також враховує, що при визначенні місця проживання дитини з матір`ю не відбудеться примусової зміни місця проживання дитини. Зокрема, доказів того, що мати якимось чином перешкоджає батьку спілкуватись з дитиною та вчиняє якісь перешкоди для зустрічі батька з дитиною в процесі досить тривалого розгляду справи не здобуто. Щодо доводів ОСОБА_2 про наявність у нього стабільного доходу, необхідного для забезпечення належного виховання та утримання малолітньої дитини, як підстави для визначення місця проживання доньки з ним, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріальне забезпечення позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) не може бути єдиною та вирішальною умовою для передачі йому дитини. Оцінивши зібрані у справі докази, з огляду на встановлені обставини та вищенаведені положення національного та міжнародного сімейного законодавства, суд вбачає підстави для визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю При цьому суд враховує, що проживання дитини з матір`ю не призведе до істотного порушення прав батька, оскільки відповідно до закону той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на безперешкодне спілкування з дитиною і зобов`язаний брати участь у її вихованні. Для розлучення малолітньої доньки ОСОБА_3 з матір`ю, колегією суддів не встановлена необхідна наявність виняткових обставин, що передбачені ч.2 ст.161 СК України. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що з пологового будинку ОСОБА_1 виписали з донькою ОСОБА_3 та вони проживали за адресою матері АДРЕСА_2 . Колегією суддів встановлено, що між позивачем та відповідачем не було створено сім`ї, сторони спільного господарства не вели, спільного бюджету не мали та проживали окремо один від одного. Дані обставини сторонами не заперечуються. Крім того, дитина була відібрана у матері біологічним батьком, який доказів про намір створити сім`ю не надав. Також ОСОБА_2 не надав доказів наміру виховання дитини саме в сім`ї. Всі його дії свідчать про намір відібрати дитину без згоди матері і виховувати окремо від неї. Матеріали справи не містять доказів неналежного виконання ОСОБА_1 своїх материнських обов`язків. Згідно з висновком психолога-психоаналітика від 08.09.2020р. у ОСОБА_1 повністю сформована готовність до материнства, постійне спілкування з матір`ю сприятиме формуванню у доньки надійної прив`язаності до матері, а визначення місця проживання дитини разом із матір`ю сприятиме психологічному благополуччю доньки. Таким чином, з огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що належними та допустимими доказами у даній справі не встановлено виключних обставин, які б давали можливість розлучення малолітніх дітей з матір`ю та визначення їх місця проживання за місцем проживання батька, який не має власного житла, зареєстрованого місця проживання та не створив належних умов для розвитку обох дітей. При таких обставинах, колегія суддів дійшла висновку про те, що з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав і законних інтересів, найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, а відтак наявні підстави для задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відібрання дитини у батька. Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з ним, відсутні підстави й для задоволення вимог щодо стягнення аліментів, як похідних. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції до скасування з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції», національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визначення місця проживання дитини - задовольнити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів та коштів на утримання - відмовити. Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем її проживання АДРЕСА_2 . Відібрати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від батька, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) та повернути дитину матері - ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 29 грудня 2020 року. Головуючий Судді: