Постанова 4807 № 336/1282/19

Дата документу 10.08.2021 Справа № 336/1282/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/2790/21 Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В. Є.У.№ 336/1282/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Дашковської А.В., Кримської О.М., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - орган опіки та піклування рай адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, служба у справах дітей рай адміністрації Запорізької обласної ради по Веселівському району як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей. Зазначила, що сторони перебувала у шлюбі з 23.10.2013, мають трьох малолітніх дітей, які після припинення сторонами шлюбних стосунків залишилися проживати з позивачкою та перебувають на її утриманні. Просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей в розмірі Ѕ частки із всіх видів заробітку відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісяця до досягнення дітьми повноліття. Заперечуючи проти позову у квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання малолітніх дітей. В позові зазначив, що проживання дітей разом з батьком буде максимально відповідати інтересам дітей, оскільки між ним та дітьми існує міцний емоційний зв`язок, діти тягнуться до нього. Він приділяє уваги вихованню дітей, їхньому духовному та емоційному розвитку, вирішує матеріальні та організаційні проблеми, пов`язані з відвідуванням дітьми виховних закладів, лише він допомагає їм у підготовці домашніх завдань, у підготовці до культурних заходів, що проводяться у дитсадочку, відвідує з ними лікувальні заклади, тоді як позивачка нехтує вказаними обов`язками, приділяючи вісь свій вільний час виключно своїм особистим проблемам, дратується, коли діти відволікають її від спілкування в соціальних мережах. Він має постійну роботу, що гідно оплачується, здатен створити усі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, забезпечити гармонійний розвиток їх особистостей в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, годі як мати дітей за особливостями її світогляду, кола інтересів, яке замикається її власними потребами, ще не готова належним чином виконувати обов`язки матері. Наведені факти є такими винятковими обставини, що можуть розлучити малолітніх дітей з їхньої матір`ю. На підставі викладеного просив про задоволення позову, визначення місця проживання дітей з батьком. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі Ѕ частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 26.02.2019 до досягнення старшою дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 у доход держави 768,40 грн. судового збору. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 залишено без задоволення. Судове рішення мотивовано тим, що мати малолітніх дітей створила для них комфортні умови для проживання, діти відчувають її любов, турботу, догляд, отримують виховання, гармонійно і всебічно розвивають свою особистість. Зміна місця проживання і оточення дітей завдасть шкоди їх емоційному здоров`ю та спричинить невиправдані переживання. Проживання дітей з матір`ю максимальною мірою відповідає їх інтересам, оскільки це зумовлено низкою обставин: біологічним зв`язкам матері з дитиною ще до народження, більш якісним і турботливим доглядом за дитиною з боку жінки, більшою духовністю виховання, більш високим рівнем емоційної близькості між дітьми і матір`ю, необхідністю участі матері у вихованні дітей, існуючими традиціями в дитячому вихованні. По справі відсутня жодна обставина, яка б могла зумовити розлучення дітей з матір`ю. Висновок органу опіки і піклування суд н5е взяв до уваги, оскільки він містить лише констатацію умов проживання дітей в іншому населеному пункті, посилання на позитивні характеристики батька, проте не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про доцільність проживання дітей з батьком. Визначаючи розмір аліментів, суд врахував фактичні обставини справи, положення ст. 182 СК України та визнав за можливе стягнути з відповідача по Ѕ частки його заробітку щомісячно до досягнення старшою дитиною повноліття. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що на час пред`явлення позову сторони проживали разом, проте пізніше позивачка забрала дітей та відвезла їх до своїх батьків у село Широке, яке знаходиться за 134 км від Запоріжжя. Батьки позивачки перешкоджають йому спілкуватися з дітьми. Позивачка працює в Запоріжжі, часто виконує надурочні роботи і бачиться з дітьми тільки у вихідні дні. Фактично протягом тижня діти позбавлені батьківського піклування, що підтверджує його доводи про відсторонення позивачки від виховання дітей. Суд першої інстанції безпідставно не врахував як доказ по справі висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дітей із батьком, не надав належної оцінки іншим доказам скаржника. Вважає, що суд неправомірно відмовив йому у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи, не допитав дітей як свідків. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що апеляційна скарга є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують висновків суду та були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у допиті малолітніх дітей як свідків, врахував їх вік. Суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової психологічної експертизи, оскільки таке клопотання було заявлено майже через два роки після початку розгляду справи по суті, безпосередньо перед судовими дебатами. Суд дав належну оцінку висновку органів опіки і піклування, представник якої в судовому засіданні не дав відповідні на жодне запитання суду . Просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення суду першої інстанції без змін. В засідання апеляційного суду належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи відповідач ОСОБА_2 не з`явився , причини неявки суду не повідомив. Представник відповідача адвокат Мельніков В.Є. направив суду клопотання про відкладення розгляду справи,Ю пославшись на свою зайнятість в іншому процесі. Доказів поважності неявки в судове засідання адвокат суду не надав. Розглянувши клопотання адвоката Мельнікова В.Є. про відкладення розгляду справи, суд визнав його таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положенням ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 2 ст.2 ЦПК України на суд і учасників процесу покладено обов`язок керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі. Згідно з ст.ст.2, 6, 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності. У відповідності до ст.ст.13,44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З огляду на принцип диспозитивності у цивільному судочинстві учасники справи розпоряджаються своїми процесуальними правами на власний розсуд. Відповідно до положень ст.ст. 210, 368, 371 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження з особливостями, встановленими цією главою. (глава 1 розділ У). Суд першої інстанції має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більше як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу. Як відомо із матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду першої інстанції 26.02.2019, провадження у справі відкрито 05.03.2019, підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду 03.10.2019. Представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 у суді першої інстанції здійснювати два адвокати: адвокат Жидкова О.Ю. - на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного ОСОБА_2 05.04.2019 з адвокатським об`єднанням «Малишев і партнери», та ордеру ЗП №130303 (а.с.24-27); та адвокат Мельніков В.Є. на підставі договору про надання правової допомоги від 12.11.2020 (а.с.129). Даних про розірвання ОСОБА_2 договору від 05.04.2019 матеріали справи не містять. В апеляційний суд апеляційна скарга ОСОБА_2 надійшла 25.06.2021, цивільна справа - 30.06.2021. Ухвалами апеляційного суду від 05.07.2021 відкрито апеляційне провадження, та з урахуванням значного навантаження на колегію, справу призначено до апеляційного розгляду на 10.08.2021. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження і повістка про виклик у судове засідання вручені ОСОБА_2 завчасно - 12.07.2021. Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що відповідач, уклавши договір про надання правової допомоги з двома адвокатами, будучи добре обізнаним про час і місце розгляду справи, що перебуває в провадженні суду з лютого 2019 року, отримавши повістку про виклик до суду майже за місяць до судового засідання, мав реальну можливість для забезпечення свого представництва у суді апеляційної інстанції. Будь-яких нових доказів суду апеляційної інстанції відповідач не надавав, клопотання про дослідження нових доказів в своїй апеляційній скарзі не заявляв. Зважаючи на те, що предметом позову у цій справі є, у тому числі, вимоги про стягнення аліментів на утримання трьох малолітніх дітей сторін, ці позовні вимоги розглядаються судом з лютого 2019 року, зайнятість одного із адвокаті відповідача в іншому процесі не є підставою для відкладення судового засідання і подовження строків апеляційного розгляду справи. На підставі 372 ч.2 ЦПК України колегія суддів визнала причини неявки відповідача і його адвоката Мельнікова В.Є. неповажними і такими, що не перешкоджають перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, заперечення ОСОБА_1 , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 25 жовтня 2013 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2019 року. Сторони є батьками дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 3-6). Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Сімейного Кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства». Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей судами першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання. Стаття 27 Конвенції про права дитини встановлює право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими. Згідно зі ст.ст. 141, 180 СК України, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, тобто такий обов`язок є особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Способи виконання обов`язку утримувати дитину визначені статтею 181 СК України, за змістом якої, кошти на утримання дитини (аліменти) за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Згідно з частиною першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків. Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним. Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Встановивши, що після розлучення сторін їх діти проживають разом з матір`ю, врахувавши наведені вище норми діючого законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги ОСОБА_1 та стягнув аліменти на утримання трьох малолітніх дітей. Розмір аліментів, встановлений судом першої інстанції є домірним як майновому і сімейному стану позивача ОСОБА_1 , так і потребам малолітніх дітей в утриманні. Відмовляючи у задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що діти проживають в комфортних для них умовах, відчувають любов, турботу, догляд, отримують виховання. На підтвердження своїх доводів та заперечень, сторони, кожен окремо надали висновки органу опіки та піклування стосовно доцільності проживання дітей з матір`ю та батьком та акти обстеження умов проживання. Із висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району (а.с.111,112) відомо, що діти сторін проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Житлово - побутові умови проживання добрі, в будинку прибрано та чисто, в наявності необхідні меблі та сучасна побутова техніка. Для проживання, виховання, утримання та розвитку дітей створені належні умови. Діти мають окрему ізольовану кімнату, в якій кожній є окреме місце відпочинку, одяг для вікових потреб та посезонно, шафа для речей, іграшки та канцелярське приладдя, засоби дитячої гігієни. Окрім того, вказаний висновок містить інформацію стосовно умов проживання відповідача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Житлово - побутові умови проживання добрі, в будинку зроблений ремонт, в наявності необхідні сучасні меблі та побутова техніка. Для проживання, виховання, утримання та розвитку дітей створені належні умови. Для проживання ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є окремі ізольовані кімнати, окреме місце відпочинку, стіл для занять, деякий одяг, шафа для речей, іграшки, канцелярське приладдя, засоби дитячої гігієни. Аналізуючи зміст вказаного висновку, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що висновок містить лише посилання на позитивні характеристики ОСОБА_2 , проте не містить мотивів, з яких комісія прийшла до висновку про доцільність проживання дітей з батьком, тобто є необґрунтованим. Натомість висновок, наданий ОСОБА_1 вмотивований тим, що діти сторін гармонійно розвинені, врівноважені, доброзичливі, наділені здібностями до засвоювання учбової програми, що у сукупності свідчить про комфортні умови їх зростання; такі умовиводи суду узгоджуються з висновками комісії, що обстежувала умови проживання дітей, яка оцінює ці умови як добрі (а. с. 78-81); відвідування дітьми за місцем проживання матері дошкільного виховного та навчального закладів, керівники яких констатують доброзичливі стосунки між матір`ю та дітьми, її активну участь в організації перебування дітей в цих закладах, щирість, відкритість, доглянутість дітей, що свідчить про належний рівень турботи про них з боку матері; проживання матері разом з бабкою та дідом дітей, які здатні надавати допомогу в організації життєдіяльності дівчинки та хлопчиків та в їхньому вихованні, а також проживання в одній садибі з рідною тіткою та двоюрідними братами того ж самого віку, що і діти сторін, та теплі стосунки в родині. Комісією врахований вік матері, задовільний стан її здоров`я, її працевлаштованість, наявність джерел доходів; позитивні характеристики матері за місцем навчання та виховання дітей, які свідчать про належний рівень її емоційно-вольових якостей, її безумовну любов до дітей (а. с. 120, 121) Доводи апеляційної скарги жодним чином не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 відсторонена від виховання дітей, а фактичне щоденне перебування поряд з дітьми не можна ототожнювати з вихованням дітей, яке можна здійснювати і на відстані. Всупереч вимоги змагальності цивільного судочинства ОСОБА_2 не довів обставин, викладених ним у його позові. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не допитав малолітніх дітей сторін як свідків та безпідставно відхилив клопотання відповідача про призначення судової психологічної експертизи, яке було заявлено через два роки після відкриття провадження у справі, є неспроможними. Клопотання відповідача про допит малолітніх дітей та призначення експертизи, які були заявлені його представником у лютому 2021 року, розглянуті судом першої інстанції у відповідності з вимогами ст.ст.83, 126, 222 ч.2 ЦПК України та обґрунтовано залишені судом першої інстанції без задоволення. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не дав оцінки висновку органів опіки та піклування по Шевченківському району м. Запоріжжя є необґрунтованими, оскільки судове рішення містить правову оцінку вказаного висновку. Доводи апеляційної скарги про те, що батьки позивачки перешкоджають йому приймати участь у вихованні дітей, належними і допустимими доказами не підтверджені і не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідач не позбавлений можливості вирішувати питання про свою участь у вихованні дітей у спосіб, передбачений законом. Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, якими оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції встановив наявність однакових належних матеріально-побутових умов у матері й у батька для проживання дитини, їх характеристик, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, що буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду Запорізької області від 17 травня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 11 серпня 2021 року. Головуючий І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська