Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/3297/18
від 28.12.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4126/20 Справа № 203/3297/18 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Петешенкової М.Ю ,Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, - ВСТАНОВИЛА: В вересні 2018 року до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2019 року по справі №203/3297/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити у повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16 березня 2017 року о 07 год. 50 хв. у м.Дніпрі на вул. Набережна Заводська відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: «OPEL MOVANO», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , і «TOYOTA LAND CRUISER», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 . Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення № 203/3554/17, з урахуванням постанови від 04 листопада 2019 року про виправлення описки, ОСОБА_2 був визнаний винним в скоєному ДТП і на нього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Дана постанова скасована не була і набрала законної сили 07 листопада 2017 року. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема щодо винуватості ОСОБА_2 не потребують доказування, оскільки вони встановлені постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили. У зазначеній дорожньо-транспортній пригоді автомобілю «TOYOTA LAND CRUISER», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , були спричинені механічні пошкодження. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. На підставі п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно розрахункового рахунку № 298 від 22.12.2017 року, наряду-замовлення №458 від 16.01.2018 року і акту виконаних робіт № 33 від 16.01.2018 року, вартість матеріального збитку завданого внаслідок пошкодження автомобіля, складає 80104 грн. 00 коп. Також, судом першої інстанції було встановлено, з вищевказаного випливає, що автомобіль позивача вже відремонтований. Відповідно же до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). В свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно же з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Європейський Страховий Союз», на підтвердження чого йому був виданий Поліс АМ №0582530 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується листом Моторного (транспортного) страхового бюро України від 01.04.2019 року № 9-09/10133 (т.1 а.с.228). Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи виграти на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. 03 жовтня 2017 року Приватне акціонерне товариство «Європейський Страховий Союз» втратило статус асоційованого члена Моторного (транспортного) страхового бюро України у зв`язку з заборгованістю щодо сплати внесків і здійснення відрахувань до фондів МТСБУ, створених відповідно до Закону, та згідно з Законом припинило членство в МТСБУ. Разом з тим, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Отже, матеріальні збитки позивача повинен відшкодувати саме Страховик, яким є Приватне акціонерне товариство «Європейський Страховий Союз». Вказане також узгоджується й з положеннями п. 52.5 ст. 52 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого, Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов`язаний виконати свої зобов`язання згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. При цьому, з актуальної інформації, наявної в у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено, що станом на дату ухвалення рішення суду у даній справі Приватне акціонерне товариство «Європейський Страховий Союз» (код ЄДРПО 33552636) не припинило свою діяльність, банкрутом не визнано тощо, а відповідно продовжує свою господарську діяльність. Крім того, позивачем не були пред`явлені у даній справі позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства «Європейський Страховий Союз» щодо відшкодування, спричиненого йому матеріального збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої є ОСОБА_2 . Таким чином, враховуючи чинну на момент розгляду справи норму закону щодо диспозитивності цивільного судочинства, судом було вжито всіх допустимих способів захисту прав позивача, а позивач, в свою чергу, розпорядився своїми правами на власний розсуд. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що матеріальні збитки позивача повинен відшкодувати саме Страховик, яким є Приватне акціонерне товариство «Європейський Страховий Союз». Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не в достатній мірі здійснив дослідження та оцінку документів, які містяться в матеріалах справи й надав перевагу відповідачам, чим порушив принцип рівності учасників процесу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції було досліджено та враховано всі обставини справи при постановлені оскаржуваного рішення суду. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді М.Ю.Петешенкова В.С. Городнича