Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/5501/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/441/20 Справа № 204/5501/17 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське", Моторне (транспортне) страхове бюро України, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - ВСТАНОВИЛА: В вересні 2017 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське", Моторне (транспортне) страхове бюро України, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське", Моторне (транспортне) страхове бюро України, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське", Моторне (транспортне) страхове бюро України, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2019 року просить рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 19 грудня 2016 року о 18 год. 20 хв. у м.Дніпро по пр. С. Нігояна, 19 відповідач, керуючи автомобілем «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1 , змінюючи напрямок руху ліворуч не переконалась в безпечності та допустила зіткнення з транспортним засобом «Skoda», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивача, який рухався у зустрічному напрямку, чим порушила п.10.1 ПДР України. В результаті зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2017 року, яка набрала законної сили 31 січня 2017 року та в якій постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2017 року виправлено описку, відповідача визнано винною у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (т.1 а.с.8,9). Частиною 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 15 жовтня 2008 року, автомобіль «Skoda Fabia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2008 року випуску, належить позивачу (т.1 а.с.12). Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідно до полісу обов`язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № НОМЕР_4 в ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» (т.1 а.с.13). Висновком №4001/17/17 експертного дослідження з визначення вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ від 28 січня 2017 року встановлено, що розмір матеріальної шкоди, завданої транспортному засобу «Skoda Fabia Сombi», реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, складає 49185,86 грн. (т.1 а.с. 23-50). 09 лютого 2017 року позивач звернувся до ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» із заявою про виплату йому страхового відшкодування (т.1 а.с.15, 18-21). З листів МТСБУ від 20 серпня 2018 року та від 11 липня 2018 року вбачається, що виплати за рахунок коштів захисту потерпілих за зобов`язаннями ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» в порядку п.п. ґ) п.41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за період з 19 грудня 2016 року по 03 липня 2018 року включно не проводилось та позивач у вказаний період до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування за зобов`язаннями ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» відносно дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 19 грудня 2016 року за участі транспортних засобів відповідача та позивача, не звертався (т.2 а.с.32, 57). Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що 16 січня 2016 року о 17 годині 45 хвилин, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом автобус «Рута», д/н НОМЕР_5 , рухався в районі будинку № 158 по вул. Набережна Перемоги в м. Дніпропетровську , де змінивши напрямок свого руху ліворуч не переконався в безпеці свого маневру, внаслідок чого скоїв також скоїв зіткнення з автомобілем «Шкода», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався у попутному напрямку ліворуч (т.1 а.с.151). Відповідно до висновку №3579 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 08 лютого 2016 року, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля «Skoda Fabia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 19814,37 грн. (т.1 а.с.260-281). Також, допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції в якості експерта ОСОБА_4 повідомив, що в січні 2017 року під час огляду транспортного засобу «Skoda Fabia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного позивачу, він оцінював лише ті ушкодження, що містилося в матеріалах, які склали працівники поліції та ті факти, на які вони посилалися, інші пошкодження ним не враховувались. Розмір збитків враховував з урахуванням калькуляції вартості ремонту та відновлювальних робіт. Позивачем на відновлення пошкодженого автомобіля «Skoda Fabia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , були понесені витрати у розмірі 89802,88 грн. (т.2 а.с.89-91). Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Порядок і умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені статтями 1187, 1188 ЦК України. Зокрема, статтею 1188 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки кожному з їх володільців за рахунок іншого із них. Відповідно до цієї статті шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. При цьому вина у завданні шкоди, згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, є обов`язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України судом враховується висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №127/7370/17. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, за результатами розгляду якої Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше висловлених Верховним Судом України висновків про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, зокрема договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Як вже зазначалося, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ», що підтверджується полісом №АЕ/7944366. Встановлений даним полісом ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну, складає 100 000 гривень (т.1 а.с.13), тобто не перевищує розмір завданого відповідачем збитку. А тому, розмір завданої відповідачем позивачу майнової шкоди знаходиться у межах ліміту відповідальності встановленої полісом у розмірі 100 000 гривень. Отже, у ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» наявні підстави для відшкодування шкоди завданої відповідачем, відповідальність якого застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності в ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ». Також, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» не перебуває в процесі припинення (т.2 а.с.154-157), однак позивачем не надано суду належних та допустимих доказів обставин, на які він посилався в обґрунтування неможливості одержати страхове відшкодування від страховика. Окрім того, позивач не звертався до суду з позовом до ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» про стягнення страхового відшкодування. Отже, позивач скористався своїми правами на власний розсуд, пред`являючи до суду даний позов та останній не звернувся до суду з позовом за захистом своїх цивільних прав та інтересів також і до належного відповідача ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ», клопотання про залучення співвідповідачем ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» позивач та його представник не заявляли. Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що саме заявлений ним розмір майнової шкоди (як різниця між фактичним розміром відновлювального ремонту та страховою виплатою) підлягає стягненню з відповідача, а тому стягувати на користь позивача розмір відновлювального ремонту та страхову виплату, з відповідача ОСОБА_2 в спорі, де стороною не є ПРАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» є недоцільним та передчасним. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції були проігноровані норми права, а саме вимоги ст. ст. 12, 22, 29, 34 та 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» так і не здійснила виплату страхового відшкодування апелянту, колегія суддів ставиться критично, оскільки позивач, як особа, яка вважає, що внаслідок дій ОСОБА_2 - особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, порушено її права, має право реалізувати своє право на відшкодування шкоди у порядку, визначеному Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Однак, позивачем не були пред`явлені у даній справі позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» щодо відшкодування спричиненого йому матеріального збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої є ОСОБА_2 . Крім того, з актуальної інформації, наявної в у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено, що станом на дату ухвалення рішення суду у даній справі Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Іллічівське» не припинило свою діяльність, банкрутом не визнано тощо, а відповідно продовжує свою господарську діяльність, а згідно п. 52.5 ст. 52 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов`язаний виконати свої зобов`язання згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Твердження апелянта, що розмір страхової виплати, що має бути виплачена апелянту страховиком, є недостатньою для компенсації витрат пов`язаних з проведенням відновлювального ремонту автомобіля, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» ще не виконано вимоги, покладені на неї положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шляхом сплати позивачеві відповідного відшкодування. Доводи апелянта, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми ст. ст. 22, 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. ст. 22, 1192 та 1194 ЦК України, є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам у справі та вимогам чинного законодавства. Посилання апелянта, що матеріали даної справи містять належні та допустимі докази, на підставі яких можливо визначити як загальний розмір матеріальних збитків, які були спричинені апелянту, так і розмежувати (визначити) порядок його компенсації апелянту: визначити частину збитку, який може бути задоволений виключно за рахунок суми страхового відшкодування та частину збитку, яка підлягає стягненню з відповідача, Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С. Городнича