Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/5850/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9848/20 Справа № 212/5850/20 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Барильської А.П. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання - Голуб О.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги Меланчука Ігоря Віталійовича, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року, яке постановлено суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення суду складено 27 жовтня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: В липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «ЦГЗК») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 377 840 грн., завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми. Висновком ЛТЕК від 23 січня 1995 року позивачу первинно було встановлено 80% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 04 березня 1996 року позивачу повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 22 квітня 1997 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. Висновками ЛТЕК від 12 січня 1998 року, 09 лютого 1999 року, 14 березня 2000 року, 03 квітня 2001 року та 20 лютого 2002 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 19 березня 2003 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 25 лютого 2004 року, 02 березня 2005 року та 31 січня 2007 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 25 березня 2009 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При повторних переоглядах висновками МСЕК від 10 лютого 2010 року, 09 лютого 2011 року, 27 лютого 2013 року, 12 лютого 2014 року та 17 лютого 2016 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 20 лютого 2019 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 120 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 1 200 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Представник позивача вказує на те, що суд при визначенні розміру моральної шкоди не врахував, що внаслідок отриманої травми позивач позбавлений можливості працювати, реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Внаслідок трудового каліцтва позивач при пересуванні відчуває біль в травмованій області, обмеження рухів в області попереку, порушено функції ходи, рух тулуба, навантаження по осі в поперековому відділі, які супроводжуються болем, у зв`язку з чим він потребує систематичного лікування. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ЦГЗК» ставить питання про зміну рішення суду і ухвалення нового рішення про зменшення суми відшкодування моральної шкоди до 75 000 гривень, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд не взяв до уваги відсутність доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахував, що нещасний випадок стався з вини позивача. На думку відповідача, судом першої інстанції залишено поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», тому сума моральної шкоди завищена та не відповідає тяжкості та характеру шкоди, вимогам розумності та справедливості. Також вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14а) а статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року. Відзиви на апеляційні скарги не подані. Учасники справи, належним чином, завчасно, повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з`явились, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем на посаді машиніста крану. Внаслідок нещасного випадку, що стався 30 серпня 1994 року, позивач отримав тілесні ушкодження (а.с. 27-30). Відповідно до п. 11 Акту про нещасний випадок №12 від 01 вересня 1994 року, о 12 годині 15 хвилин 30 серпня 1994 року, під час виконання трудових внаслідок падіння з висоти позивач травмував праву клубову кістку та передпліччя (а.с. 28). Відповідно до п. 11.3 Акту, причиною нещасного випадку є порушення трудової дисципліни та находження на фундаментних блоках без виробничої необхідності (а.с. 28). Згідно п. 13 Акту, особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці є позивач, який порушив п. 2.25.3 «Положення про СУОП» (а.с. 29). Висновком ЛТЕК від 23 січня 1995 року позивачу первинно було встановлено 80% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності (а.с. 10). При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 04 березня 1996 року позивачу повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності (а.с. 10-зворот). При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 22 квітня 1997 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності (а.с. 11). Висновками ЛТЕК від 12 січня 1998 року, 09 лютого 1999 року, 14 березня 2000 року, 03 квітня 2001 року та 20 лютого 2002 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності (а.с. 12 15). При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 19 березня 2003 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 16). При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 25 лютого 2004 року, 02 березня 2005 року та 31 січня 2007 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 17-19). Висновком МСЕК від 25 березня 2009 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 19-зворот). При повторних переоглядах висновками МСЕК від 10 лютого 2010 року, 09 лютого 2011 року, 27 лютого 2013 року, 12 лютого 2014 року та 17 лютого 2016 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 20 25). Висновком МСЕК від 20 лютого 2019 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 26). Суд, частково задовольняючи позов до ПрАТ «ЦГЗК» , виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки виробничу травму отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та розміром відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав. Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у 1995 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, тому колегія суддів вважає, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року надалі Правила). У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615,00 грн., а максимальний 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в суттєвому порушенні функцій організму, неможливості повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, наслідки трудового каліцтва призводять до необхідності проходити курси лікування, нераціонально витрачати час, залучати додаткові ресурси для організації свого життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не взяв до уваги відсутність доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахував, що нещасний випадок стався з вини позивача, оскільки відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу висновком ЛТЕК від 23 січня 1995 року первинно було встановлено 80% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 04 березня 1996 року позивачу повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 22 квітня 1997 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. Висновками ЛТЕК від 12 січня 1998 року, 09 лютого 1999 року, 14 березня 2000 року, 03 квітня 2001 року та 20 лютого 2002 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 19 березня 2003 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 25 лютого 2004 року, 02 березня 2005 року та 31 січня 2007 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 25 березня 2009 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При повторних переоглядах висновками МСЕК від 10 лютого 2010 року, 09 лютого 2011 року, 27 лютого 2013 року, 12 лютого 2014 року та 17 лютого 2016 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 20 лютого 2019 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач - ПрАТ «ЦГЗК» - повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду. Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України). Не заслоговують на увагу доводи апеляційної відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції до стягнення з відповідача на користь позивача, оскільки його визначено з урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність, йому встановлена ІІІ група інвалідності, безстроково та у позивача змінилися умови життя, оскільки він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Все це постійно і негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному стані позивача. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у вигляді одноразового відшкодування у розмірі 120 000 гривень. У зв`язку з чим колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги представника позивача та відповідача про необґрунтованість розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди, з вищенаведених підстав. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні Меланчука Ігоря Віталійовича, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: