Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/7400/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2545/21 Справа № 212/7400/20 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року, яке постановлено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення суду складено 09 грудня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат») та просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 236 150 грн., у зв`язку з отриманим ним професійним захворюванням на виробництві, внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком ЛТЕК від 15 лютого 1993 року позивачу було первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 28 березня 1994 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При наступних переоглядах висновками МСЕК від 06 лютого 2001 року, 05 лютого 2002 року, 04 лютого 2004 року, 18 січня 2006 року та 18 лютого 2008 року позивачу повторно встановлено 30% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 13 березня 2012 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 99 999 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 999 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Вважає, що при визначенні позивачу суми моральної шкоди суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що у зв`язку з виникненням професійного захворювання позивачу спричиняється фізичний біль, оскільки професійне захворювання призводить до суттєвого обмеження можливостей організму, порушення його функцій, знижує якість життя, що призводить до втрати блага повноцінно працювати, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, забезпечувати сім`ю, радіти життю . У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача відповідач зазначає про те, що в апеляційній скарзі апелянтом не зазначено про порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального чи процесуального права, а лише йдеться про незгоду з розміром відшкодування моральної шкоди, що був стягнутий судом на користь позивача, тому ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» просить апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представникаПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» - Артеменка С.М., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, відзиву відповідача на апеляційну скаргу представника позивача колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивачапідлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював з 26 листопада 1981 року по 20 квітня 1982 року та з 17 липня 1984 року по 07 серпня 1985 року підземним машиністом електровозу, з 07 серпня 1985 року по 12 березня 1986 року підземним підривником, з 12 березня 1986 року по 24 липня 1989 року підземним машиністом скреперної лебідки з правом ведення вибухових робіт, з 24 липня 1989 року по 04 грудня 1991 року машиністом електровозу, з 04 грудня 1991 року по 06 травня 1993 року підземним люковим на шахті «Леніна» ДП «Криворізький державний залізорудний комбінат», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». 06 травня 1993 року звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 36-43). Згідно Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) від 17 грудня 1992 року, позивачу встановлено професійне захворювання, яке виникло внаслідок праці на підприємстві відповідача в шкідливих умовах (а.с. 17). Згідно Повідомлення, причиною професійного захворювання у позивача є пил, шум, вібрація та перенапруження(а.с. 18). Висновком ЛТЕК від 15 лютого 1993 року позивачу було первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 10). При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 28 березня 1994 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 10-зворот). При наступних переоглядах висновками МСЕК від 06 лютого 2001 року, 05 лютого 2002 року, 04 лютого 2004 року, 18 січня 2006 року та 18 лютого 2008 року позивачу повторно встановлено 30% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 11-15). Висновком МСЕК від 13 березня 2012 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 16). Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.12 ЗУ «Про охорону праці», для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, однак не погоджується визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення КСУ від 13 травня 1997 року № 1-зп, рішення КСУ від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, рішення КСУ від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, рішення КСУ від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012). Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", який набрав чинності 24 листопада 1992 року, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 15 лютого 1993 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що до правовідносин сторін має застосовуватися Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", який набрав чинності 24 листопада 1992 року. Згідно статті 3 Конституції України,людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону праці», який набрав чинності 24 листопада 1992 року, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно вимог статті 17 вказаного Закону, власник зобов`язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого, в тому числі, здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці. Статтею 4 зазначеного Закону визначено, що одним з основних принципів, на яких базується державна політика в галузі охорони праці, є пріоритет життя і здоров`я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» необґрунтований та заниженим. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснення які викладені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, у зв`язку з виникненням професійного захворювання позивачу спричиняється фізичний біль, оскільки професійне захворювання призводить до суттєвого обмеження можливостей організму, порушення його функцій, знижує якість життя, що призводить до втрати блага повноцінно працювати, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, забезпечувати сім`ю, радіти життю. Позивач постійно відчуває біль в попереково крижовій області з іррадіацією в нижні кінцівки, переважно в ліву, утруднену ходу, порушення функції опори та руху, при руках в міжлопатковій області, оніміння в руках, судоми м`язів задньої групи обох стегон, оніміння в руках. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» і збільшити його з 99 999 гривень до 150 000 гривень. У зв`язку із збільшенням розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає збільшенню стягнутий судом першої інстанції розмір судового збору, з огляду на наступне. Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» і збільшивши його з 999 гривень до 1 500 гривень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України в частині розміру моральної шкоди, та збільшення його з 99 999 грн. до 150 000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги апелянт мав сплатити судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави підлягають стягненню 2 250 грн. в рахунок відшкодування судових витрат по справі за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 99 999 грн. до 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. Рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судового збору з 999 гривень до 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 2 250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 24 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: