Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/3657/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/846/22 Справа № 213/3657/21 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Голуб О.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Акціонерне товариство «Південний гірничо збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 листопада 2021 року, яке ухвалено суддею Князєвою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» (надалі АТ «ПівдГЗК») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 270 000 грн. у зв`язку з отриманим ним професійним захворюванням на виробництві, внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком ЛТЕК від 20 листопада 1996 року позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 11 листопада 1997 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 09 грудня 1998 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком ЛТЕК від 15 грудня 1999 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 21 листопада 2001 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 180 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 1 800 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Південний ГЗК» просить рішення суду змінити та зменшити суму моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». АТ «ПівдГЗК» вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов`язкової умови відшкодування шкоди, не врахував що за період роботи позивача на підприємстві відповідача з 1967 року по 1993 рік законодавством не було передбачено порядку відшкодування моральної шкоди, а тому остання стягненню не підлягає. На думку відповідача, надані позивачем докази щодо встановлення йому професійного захворювання та втрати працездатності не свідчать про наявність у останнього моральних страждань, стресу, депресії чи інших негативних проявів психологічного стану. АТ «ПівдГЗК» зауважує на тому, що судом надано більшу перевагу позиції позивача, що в свою чергу призвело до помилкового висновку суду про задоволення позовних вимог позивача. АТ «ПівдГЗК» вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не подано Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «ПівдГЗК» - Зайцеву О.М., яка підтримала доводи апеляційної та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 28 вересня 1967 року по 25 січня 1971 року працював слюсарем з виробництва та монтажу металоконструкцій в Криворізькому Південному гірничо збагачувальному комбінаті, з 22 серпня 1974 року по 10 жовтня 1981 року - помічником машиніста екскаватора в Криворізькому ордену Трудового Знамені Південного гірничо збагачувальному комбінаті; з 05 квітня 1983 року по 27 листопада 1996 року машиністом екскаватора в Криворізькому ордену Трудового Знамені Південного гірничо збагачувальному комбінаті; з 27 листопада 1996 року по 29 грудня 2006 року слюсарем з ремонту обладнання на ВАТ «ПівдГЗК», правонаступником якого єАТ «ПівдГЗК». 29 грудня 2006 року позивач звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 11-16). Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06 серпня 1996 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок недосконалості технологічного процесу, конструктивних недоліків машинних механізмів, обладнання та недосконалості СІЗ(а.с. 17-зворот). Відповідно до Акту, причиною професійного захворювання у позивача є тривала робота на підприємстві відповідача в умовах пилу та вібрації, які перевищували норми ГДК (а.с. 17-зворот). Висновком ЛТЕК від 20 листопада 1996 року позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 18). При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 11 листопада 1997 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 18-зворот). При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 09 грудня 1998 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 19). Висновком ЛТЕК від 15 грудня 1999 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 19-зворот). При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 21 листопада 2001 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 20). Суд, частково задовольняючи позов позивача до АТ «ПівдГЗК», виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним розміром відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав. Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у 1996 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин між позивачем та відповідачем мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, та ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України. У відповідності до положень п.11 Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23615,00 грн., а максимальний 944600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці»,державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06 серпня 1996 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок недосконалості технологічного процесу, конструктивних недоліків машинних механізмів, обладнання та недосконалості СІЗ(а.с. 17-зворот). Висновком ЛТЕК від 20 листопада 1996 року позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 18). При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 11 листопада 1997 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 18-зворот). При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 09 грудня 1998 року позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 19). Висновком ЛТЕК від 15 грудня 1999 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 19-зворот). При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 21 листопада 2001 року позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 20). У зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло, з вини АТ «ПівдГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, а саме пилу та вібрації. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов`язкової умови відшкодування шкоди, не врахував що за період роботи позивача на підприємстві відповідача з 1967 року по 1993 рік законодавством не було передбачено порядку відшкодування моральної шкоди, а тому остання стягненню не підлягає, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06 серпня 1996 року, причиною професійного захворювання у позивача є тривала робота на підприємстві відповідача в умовах пилу та вібрації, які перевищували норми ГДК (а.с. 17-зворот). Крім того, право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Як вбачається з матеріалів справи, висновком ЛТЕК від 20 листопада 1996 року позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 18), таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в позивача з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, вперше, тобто з 20 листопада 1996 року у зв`язку з професійним заворюванням. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач - АТ «ПівдГЗК» - повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду. Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини АТ «ПівдГЗК», яким було допущено умови праці, що перевищував норми ГДК. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що надані позивачем докази щодо встановлення йому професійного захворювання та втрати працездатності не свідчать про наявність у останнього моральних страждань, стресу, депресії чи інших негативних проявів психологічного стану, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійними захворюваннями, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, оскільки він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як відчуває складності, внаслідок чого переносить моральні страждання. Крім того, Актом розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06 серпня 1996 року, встановлено недосконалість робочого місця. Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом надано більшу перевагу позиції позивача, що в свою чергу призвело до помилкового висновку суду про задоволення позовних вимог позивача, оскільки як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції взяв до уваги відзив відповідача на позовну заяву разом з письмовими додатками (а.с. 39-48). Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції при винесенні судового рішення суду не було враховано, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яке набрало чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Згідно роз`яснень, наведених Пленумом Верховного Суду України в п.9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, характер отриманого професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі. Однак, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача АТ «ПівдГЗК» на користь позивача, суд першої інстанції не врахував наведені роз`яснення, стаж роботи позивача на підприємстві відповідача, відсоток втрати професійної працездатності. За таких обставин, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер професійних захворювань, і пов`язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, тривалість роботи позивача на підприємстві відповідача вшкідливих умовах, вважає необхідним змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 зменшивши його з 180 000 грн. до 120 000 грн. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки залишено поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» заслуговують на увагу. У зв`язку із зменшенням розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає зменшенню стягнутий судом першої інстанції розмір судового збору, з огляду на наступне. Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру судового збору, стягнутої з АТ «ПівдГЗК» і зменшивши його з 1 800 гривень до 1 200 гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ «ПівдГЗК» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» - задовольнити частково. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 листопада 2021 року змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 180 000 грн. до 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. Рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутого з Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» на користь держави судового збору з 1 800 гривень до 1 200 (одна тисяча двісті) гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 22 лютого 2022 року. Головуючий: Судді: