Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1723/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1723/20 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., за участю секретаря судового засідання Вітчинкіної К.О., представника позивача Явон А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, суддя Житняк Л.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якому просив: - визнати незаконною та скасувати постанову Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 28.02.2018, винесену в рамках виконавчого провадження №49704074; - визнати незаконною та скасувати постанову Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про накладення штрафу від 26.09.2018, винесену в рамках виконавчого провадження №49704074; - визнати незаконною та скасувати постанову Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 26.07.2019, винесену в рамках виконавчого провадження №49704074; - стягнути з відповідача грошові кошти, як компенсацію за завдану моральну шкоду, протиправною поведінкою та протиправними діями співробітників відповідача в розмірі 84080,00 грн. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 провадження у справі закрито. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 - скасовано в частині закриття провадження у справі про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 26.09.2018, винесену в рамках виконавчого провадження №49704074, у цій частині справу направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у позові відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставини, що мають значення для справи, в якій просить рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року скасувати та задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі позивач вказує, що розгляд судом за правилами спрощеного позовного провадження справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження відповідно до п.7 ч.3 ст. 317 КАС України є фактом грубого порушення норм процесуального права, і є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду. Також, апелянт наголошує, що обов`язковою умовою застосування до боржника штрафу є невиконання боржником без поважних причин рішення, але ж рішення Деснянського районного суду міста Чернігова невиконане боржником з більш ніж поважних причин, оскільки боржник не знав про існування самого рішення. До суду апеляційної інстанції від Бахмацького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вказує, що постанову про накладення штрафу було винесено правомірно, так як боржник жодного разу не сплачував аліменти на користь стягувача. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне. Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.08.2014 рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова у справі №750/6014/14 (провадження №2/750/2004/14), з позивача стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини: дочки ОСОБА_3 , щомісячно, починаючи з 16.06.2014 і до досягнення нею повноліття, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів). На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист від 05.08.2014 №2/750/2004/14 (а.с.59, т.1). У зв`язку з наявністю у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 49510,00 грн. Бахмацьким районним відділом державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) 26.09.2018 винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 50% суми заборгованості. Вважаючи зазначену постанову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано наявність у нього заборгованості зі сплати аліментів, що свідчить про наявність об`єктивних умов для застосування до нього штрафу у розмірі 50% від суми такої заборгованості. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст.1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Спірні правовідносини регулюються Законом України від 02.06.2016 №1404-VІІІ «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1404-VІІІ). Згідно ст.1 Закону України №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону України №1404-VІІІ). Згідно ст. 5 Закону України №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ст.10 Закону України №1404-VІІІ під заходами примусового виконання рішень розуміють: - звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; - звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; - вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; - заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; - інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Згідно ст. 26 Закону України №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Відповідно до ст.68 Закону України №1404-VІІІ стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. При цьому, згідно ст.69 Закону України №1404-VІІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. У разі припинення перерахування коштів стягувачу підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці не пізніш як у триденний строк повідомляють виконавцю про причину припинення виплат та зазначають нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме. Так, порядок стягнення аліментів, накладення штрафів та інші дії, які вчиняються державним виконавцем при виконанні рішення визначені ст.71 Закону України №1404-VІІІ. Зокрема, ч. 14 ст. 71 Закону України №1404-VІІІ (чинною на момент винесення оскаржуваної постанови - 26.09.2018) визначено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу. Аналіз наведеної норми, яка в свою чергу є імперативною, дає підстави для висновку, що у разі виявлення державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів, останній виносить постанову про накладення на боржника штрафу, який, у разі сплати боржником, має бути перерахований стягувачу. Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.47 Закону України №1404-VІІІ грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Як вбачається з матеріалів справи, та позивачем не спростовано, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів більше трьох років, що свідчить про наявність об`єктивних умов для застосування до нього штрафу у розмірі 50% від суми такої заборгованості, яка складає 49510, 00 грн. станом на 01 вересня 2018 року. Наведене також обумовлює висновок про те, що боржником ( ОСОБА_1 ) не належним чином виконувались зобов`язання, покладені на нього рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.08.2014 у справі №750/6014/14, що в свою чергу свідчить про невиконання ним вказаного рішення суду. Та обставина, що позивач не був обізнаний ані про рішення суду, за яким з позивача стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх доходів, ані про відкриття виконавчого провадження №49704074 за виконавчим листом від 05.08.2014 у справі №750/6014/14 (провадження №2/750/2004/14), оскільки вся кореспонденція направлялась за адресою його реєстрації, а не фактичного місця проживання, - вказаних вище обставин не спростовує, адже приписи ч. 14 ст. 71 Закону України №1404-VІІІ є імперативними та не містять у собі умов щодо обізнаності боржника або доведення обізнаності боржника про наявність такої заборгованості. Колегія суддів при цьому звертає увагу, що у постанові від 23.01.2020 у справі №750/6014/14 суд апеляційної інстанції зазначив, що для дотримання балансу інтересів сторін щодо надання доказів, було надано ОСОБА_1 можливість апеляційного оскарження рішення суду зважаючи на його неучасть у розгляді справи. Однак, у спосіб, передбачений чинним процесуальним законодавством, ним не було надано доказів на підтвердження позиції, викладеної в апеляційній скарзі, а також на спростування висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. А отже, оскільки рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.08.2014 у справі №750/6014/14, залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 23.01.2020 у справі №750/6014/14, у позивача наявний обов`язок щодо сплати аліментів за цим рішенням суду, а отже у відповідача існували правові підстави для винесення постанови від 26.09.2018 про стягнення з позивача штрафу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна постанова про накладення штрафу, як рішення суб`єкта владних повноважень, відповідає вимогам та принципам, передбаченим у ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийнята обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому підстави для задоволення у задоволення вимог про визнання протиправною та скасування постанови відсутні. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, то не підлягає задоволенню і вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, як компенсації за завдану моральну шкоду протиправною поведінкою та протиправними діями співробітників відповідача в розмірі 84080, 00 грн., оскільки вона є похідною від першої вимоги. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Відповідно до ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Згідно ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Суд апеляційної інстанції зазначає, що дана справа є справою незначної складності та позивач не просив здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження, та, як вбачається з позовних вимог та матеріалів справи, беручи до уваги категорію та складність справи, даний спір правомірно був розглянутий судом першої інстанції, з урахуванням вимог статті 12 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження. Також, щодо доводів апелянта про те, що у відповідності до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язковою умовою застосування до боржника штрафу є невиконання боржником без поважних причин рішення, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі є необґрунтованими, адже ч.2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, та знаходиться у розділі VIII Закону України «Про виконавче провадження» «Виконання рішень немайнового характеру», в свою чергу, постанова про накладення штрафу від 26.09.2018 винесена виконавцем у зв`язку з наявністю заборгованості у позивача зі сплати аліментів, тобто за невиконання рішення майнового характеру, і при цьому, ч. 14 ст. 71 Закону України №1404-VІІІ не містить жодних умов, за обов`язкової наявності яких накладається штраф. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді А. Б. Парінов О. О. Беспалов