Постанова 4855 № 620/3543/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3543/19 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського управління Головного управління державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Чернігівського управління ГУ ДФС у Чернігівській області № Ф-10480-17 від 16.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2002 року вона не отримувала будь-якого доходу, оскільки, припинила підприємницьку діяльність, а тому, на її думку, відповідач протиправно нарахував їй заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що в період з 16.12.2002 по 19.11.2019 (дата внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності) ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що має наслідком обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску у розмірах та в строки, встановлені чинним законодавством. Не погодившись з таким рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки він набрав чинності вже після припинення підприємницької діяльності позивачки. В підтвердження своїх доводів також посилається на лист відповідача від 28.12.2019 № 3136/ФОП/25-01-53-11-06, зі змісту якого вбачається, що на підставі поданої 18.05.2004 заяви про зняття з обліку за формою № 8-ОПП ФОП ОСОБА_1 07.09.2004 була знята з податкового обліку, що свідчить про протиправність спірного рішення контролюючого органу. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 16.12.2002 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця. 16 травня 2019 року Чернігівським управлінням ГУ ДФС у Чернігівській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10480-17. В подальшому, позивачка звернулась до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зроблено запис від 19.11.2019 № 20640060003033253. Не погоджуючись з вимогою відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася з цим позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою порушено процедуру припинення підприємницької діяльності, у зв`язку із чим до 19.11.2019 її діяльність як фізично-особи підприємця припинена не була, у зв`язку із чим вона перебувала на обліку у відповідача та була зобов`язана сплачувати єдиний внесок безвідносно до нездійснення підприємницької діяльності та неотримання доходу від неї, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Частина перша статті другої Закону № 2464-VI встановлює, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частина 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачає, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом. Відповідно до частин 5, 7, 8 статті 9 Закону № 2464-VI, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку; платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до пункту 16 статті 25 Закону № 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Згідно статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). За приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначає стаття 9 Закону. Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої цієї статті обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно абзацу 2 частини 2 статті 7 Закону № 2464-VI у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Аналіз наведеної норми права дозволяє дійти висновку, що Закон не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем доходу (прибутку). Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України у 2004 році визначалися Законом України «Про підприємництво» від 07.02.1991 № 698-XII. Так, статтею 11 вказаного Закону передбачено, що діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання на інших підставах, передбачених законодавчими актами України. Наразі відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» 15.05.2003 № 755-IV, який набрав чинності 01.07.2004. Однак, на час подання ОСОБА_1 заяви про знаття з податкового обліку, порядок державної реєстрації та перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб`єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасування державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності визначався Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 740 (далі - Положення № 740). Відповідно до пунктів 37 - 39 Положення № 740 скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів: особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством; довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідки установ банків про закриття рахунків; довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію. Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності. Реєстраційна справа суб`єкта підприємницької діяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місцевої державної архівної установи в установленому порядку. Зняття ж з обліку фізичної особи-підприємця як платника податків здійснювалось відповідно до Порядку обліку платників податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.1998 № 80 (далі - Порядок № 80). Відповідно до Порядку № 80 умовою припинення підприємницької діяльності для фізичних осіб-підприємців є зняття з податкового обліку та закриття банківських рахунків. Процедура зняття з податкового обліку ініціюється шляхом подання податковому органу заяви за формою 8-ОПП разом з одночасним поверненням свідоцтв, патентів, виданих податковим органом. Одержавши заяву за формою 8-ОПП, податковий орган перевіряє стан розрахунків платника податків з бюджетом, у тому числі шляхом проведення документальної перевірки. У разі встановлення факту відсутності заборгованості перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами податковий орган знімає підприємця з обліку та складає довідку за формою 12-ОПП, дані про видачу якої фіксуються в журналі за формою № 6-ОПП, а відмітки про її видачу, дата видачі та номер запису у журналі заносяться до районного рівня Єдиного банку даних юридичних осіб або до Реєстру фізичних осіб. Відтак, довідка податкового органу за формою 12-ОПП є доказом зняття платника податків з податкового обліку, що є частиною процедури припинення державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності. Згідно наданих податковим органом копій реєстраційної картки та ідентифікаційних даних ОСОБА_1 16.12.2002 зареєстрована управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради фізичною особою-підприємцем та з 20.12.2002 взята на податковий облік, як платник ЄСВ та станом на момент виникнення спору перебувала на обліку в податкових органах. З листа Чернігівського управління Головного управління ДПС у Чернігівській області № 3136/ФОП/25-01-53-11-06 від 28.12.2019 вбачається, що ОСОБА_1 на підставі поданої 18.05.2004 заяви про зняття з обліку за формою № 8-ОПП з 07.09.2004 знята з податкового обліку. Водночас, довідка податкового органу за формою 12-ОПП в матеріалах справи відсутня, як відсутні і докази звернення до державного реєстратора із заявою про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи в порядку п. 37 Положення №

740. Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 № 20640060003033253 від 19.11.2019 Таким чином, в період з 20.12.2002 по 19.11.2019 позивачка відповідно до статті 4 Закону № 2464-VI була платником єдиного внеску. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у період, за який відповідач сформував спірну вимогу, ОСОБА_1 мала статус фізичної особи-підприємця, а відтак повинна сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування незалежно від того, чи здійснювала вона фактично підприємницьку діяльність та чи отримувала дохід від такої діяльності. Згідно частин 1, 2, 4 статті 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449). Відповідно до пунктів 2 - 3 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення. Матеріали справи свідчать про те, що спірна вимога направлялась позивачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яке не було їй вручене та згодом повернулось відправнику за закінченням встановленого строку зберігання. Отже, у задоволенні клопотання апелянта про витребування доказів направлення оскаржуваної вимоги слід відмовити, оскільки такі докази наявні в матеріалах справи. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: - якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; - якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Виходячи з аналізу наведених вище норм права та обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що прийнята відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-10480-17 є законною та обґрунтованою, а отже відсутні підстави для її скасування. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк