Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/6014/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 23 січня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/6014/14 Головуючий у першій інстанції - Сапон А. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/209/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - У С Т А Н О В И В: У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову та до повноліття дитини. Позов обґрунтовувала тим, що сторони від шлюбу мають неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина повністю знаходиться на утриманні позивачки, відповідач з осені 2013 року мешкає окремо, добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, в житті дитини, її вихованні та розвитку участі не приймає. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 серпня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, починаючи з 16.06.2014 і до досягнення нею повноліття в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу). В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та грубе порушення норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що після фактичного розлучення сторін 04.11.2013 останні досягли усної домовленості про те, що відповідач залишає колишній дружині все спільно нажите майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 ., подаровану тещею відповідача позивачці у 2002 році взамін на придбання ним для тещі однокімнатної квартири в цьому ж будинку; дачний будинок із присадибною земельною ділянкою розміром, 0,10 га, розташований в межах Матіївської сільської ради Батуринського району Чернігівської області, будинок із присадибною ділянкою в м. Батурин Чернігівської обл.; автомобіль марки БМВ 525, 1989 року випуску. Право власності на вказане майно було оформлено на позивачку. Заявник зазначає, що після розлучення з позивачкою не зміг працевлаштуватися та є безробітним, має скрутне матеріальне становище та на його частковому забезпеченні знаходиться тяжко хвора матір, у зв`язку з чим розмір аліментів на утримання неповнолітньої доньки повинен бути меншим, ніж встановлено судом, і має становити не більше 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) при цьому не менше 15 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. А з урахуванням того, факту, що в рахунок аліментів ним залишено колишній дружині чотири об`єкти нерухомого майна та автомобіль, у позові необхідно відмовити взагалі. Вказує, що в порушення норм процесуального права, він, як сторона процесу, був позбавлений можливості взяти участь у розгляді даної справи, скористатися правами на подання та витребування доказів, надання пояснень, на заявлення клопотання про виклик свідків та участь у їх допиті, оскільки не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Наголошує, що районним судом була грубо проігнорована норма ст. 78 ЦПК України, у редакції на момент розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з передбаченого ст. 180 СК України обов`язку батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, зваживши на те, що відповідач не надає допомоги на утримання дитини. З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 липня 1998 року, який був розірваний заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.11.2013, рішення набрало законної сили 15.11.2013 (а.с. 3). Від шлюбу сторони мають спільну дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4). Згідно довідки ТОВ «Габріель» № 430 від 06.06.2014 позивачка ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9). Відповідач ОСОБА_2 проживає окремо, зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 16-19, 20). За довідками Чернігівського МЦЗ від 06.06.2014 ОСОБА_1 перебувала на обліку як безробітна з 10.10.2013 по 03.03.2014 та з 26.05.2014 по 31.05.2014, її дохід за грудень 2013 року - березень 2014 року становив 1 667,10 грн (а.с. 5-6). Згідно довідки про доходи від 10.06.2014 за № 22 загальна сума доходу ОСОБА_1 у ТОВ «Золоте теля ХХІ» на посаді комерційного директора за період з 03.03.2014 по 05.05.2014 становила 2 117,59 грн (а.с. 7). Згідно довідки УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради від 06.06.2014 № 1008 ОСОБА_1 з 01.01.2014 до 01.07.2014 було призначено допомогу ОСД малозабезпеченим сім`ям, на ОСОБА_5 2003 р.н. в сумі 807,98 грн, загальна сума доходу за період з 01.12.2013 по 01.06.2014 становила 4 039,90 грн (а.с. 8). Відповідно до ст. 18, ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно з ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. (ст. 141 СК України) Частиною 2 ст. 150 СК України встановлено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За умовами ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Частинами 1-3 ст. 181 СК України, у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Зважаючи на те, що на час ухвалення оскаржуваного рішення за обставинами справи встановлено, що неповнолітня дочка сторін ОСОБА_5 , проживала разом з матір`ю (позивачкою), відповідач матеріальної допомоги на її утримання не надавав, що не заперечується останнім в апеляційній скарзі, беручи до уваги принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини та найкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки аліментів в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що після фактичного розлучення сторін 04.11.2013 останні досягли усної домовленості про те, що відповідач залишає колишній дружині все спільно нажите майно у вигляді нерухомого майна та автомобілю, зважаючи на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК України, у редакції на час розгляду справи, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Згідно ч. 1, 2 ст. 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов`язується самостійно утримувати її. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 1). У ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17). Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності та норм сімейного кодексу, саме ОСОБА_2 повинен довести обставину, на яку він посилається в обґрунтування своїх заперечень та доводів - передачу чотирьох об`єктів нерухомого майна та автомобіля у власність ОСОБА_1 у рахунок звільнення від сплати аліментів. На виконання вимог ст. 12 ЦПК України, всупереч процесуального обов`язку, відповідачем в розпорядження суду договорів про припинення права на аліменти на дочку в зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно з метою звільнення від сплати аліментів на утримання, як то передбачено ст. 190 СК України, не надано. Також відповідачем до апеляційної скарги не додано будь-яких доказів на підтвердження підстав та обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі, зокрема, щодо того, що він є безробітним, його скрутного матеріального стану та утримання ним хворої матері, у зв`язку з чим в апеляційного суду відсутні підстави для зменшення визначеного судом першої інстанції присудженого розміру аліментів. Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 74 ЦПК України 2004 року, у редакції на час розгляду справи, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка фізичним особам, які не мають статусу підприємців, надсилається за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. З копії паспортних даних та інформації адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України у Чернігівській області, наданої на запит суду, вбачається, що з 17.08.2001 місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 14-16, 20). Вказана адреса місця реєстрації відповідача була вказана позивачкою у позовній заяві, за якою районним судом були направлені процесуальні документи. Районний суд розглянув справу після повернення судової повістки до суду із зазначенням причини повернення - «за даною адресою не проживає», що відповідно до ст. 74 ЦПК України свідчить про належне повідомлення сторони про розгляд справи. Процесуальні документи були направлені судом за наявними у матеріалах справи відомостями щодо зареєстрованого місця проживання відповідача відповідно до вищевказаних приписів процесуального законодавства, положення ст. 78 ЦПК України застосовуються у випадку, коли місцеперебування відповідача невідоме. На час подання апеляційної скарги місце реєстрації відповідача не змінилося. Апеляційним судом, для дотримання балансу інтересів сторін щодо надання доказів, було надано відповідачу можливість апеляційного оскарження рішення суду зважаючи на його неучасть у розгляді справи, однак у спосіб, передбачений чинним процесуальним законодавством, ним не було надано доказів на підтвердження позиції, викладеної в апеляційній скарзі, а також на спростування висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позову ґрунтується на вимогах закону, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 серпня 2014 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді: