Постанова 4810 № 415/7265/19

Головуючий суду 1 інстанції - Луньова Д.Ю. Доповідач -Карташов О.Ю. Справа № 415/7265/19 Провадження № 22-ц/810/715/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Карташов О.Ю. судді Коновалова В.А., Луганська В.М. за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В. учасники справи: заявник ОСОБА_1 заінтересована особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 28 липня 2020 року, ухваленого у складі судді Луньової Д.Ю., в залі судових засідань Лисичанського міського суду Луганської області в м. Лисичанську у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту каліцтва на виробництві, заінтересована особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з заявою про встановлення факту каліцтва на виробництві. В обґрунтування зазначив, що в 1976 році він був прийнятий на посаду слюсаря третього розряду по ремонту обладнання ремонтно-механічного цеху Лисичанського нафтопереробного заводу, який знаходився на території міста Лисичанська Луганської області. 09.12.1976 року з ним стався нещасний випадок на виробництві в результаті якого заявник отримав виробничу тупу травму тяжкого ступеня, а саме, в Лисичанській міській лікарні ім. Титова йому було встановлено діагноз - виробнича тупа травма тяжкого ступеня; пароорбітальна гематома, множинні садна шкіри повік; відшарування сітчатки правого ока. Про нещасний випадок на виробництві акт по формі Н-1 складений не був. З віком його стан став погіршуватись, він майже втратив зір на травмоване праве око. Для підготовки документів для МСЕК з метою встановлення ступеню втрати працездатності, призначення та виплати страхових виплат необхідно надати акт про нещасний випадок на виробництві, підписаний керівником підприємства і скріплений печаткою, а оскільки в досудовому порядку цього зробити неможливо, він звернувся до суду з даною заявою. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 28 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту каліцтва на виробництві, заінтересована особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області задоволено частково. Встановлено факт, що 09 грудня 1976 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обіймаючи посаду слюсаря третього розряду по ремонту обладнання ремонтно-механічного цеху та перебуваючи на території Лисичанського нафтопереробного заводу, під час виконання трудових обов`язків отримав каліцтво на виробництві. Рішення суду мотивовано тим, що наявні у справі докази в їх сукупності є підставою для задоволення заяви ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, посилаючись на порушення норм права, просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 28.07.2020 у справі № 415/7265/19 за заявою адвоката Ковтун Л.Я. в інтересах ОСОБА_1 про встановлення факту каліцтва на виробництві, заінтересована особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви у повному обсязі. Скаржник вважає, що суд прийняв рішення не зважаючи на відсутність достатніх доказів, без урахування положень п. 29 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 та не звернув уваги, що даний спір повинен розглядатися у порядку позовного провадження. Представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області Деріглазова М.О. в судовому засіданні повністю підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити. Адвокат Ковтун Л.Я., представник заявника в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, представників заявник та заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до положень ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом правильно встановлено, що 03.11.1976 року ОСОБА_1 був зарахований слюсарем третього розряду по ремонту обладнання ремонтно-механічного цеху Лисичанського нафтопереробного заводу та був звільнений 29 березня 1977 року на підставі ст. 38 КЗпП України. Відповідно до направлення на обстеження до офтальмологічного відділення Луганської обласної лікарні, виданого лікарем Лупир 22.12.1976 р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поступив до офтальмологічного відділення в ургентному порядку машиною швидкої допомоги у супроводі чергової медсестри медпункту НПЗ. Зі слів медсестри медпункту НПЗ та пацієнта 09.12.1976 р. приблизно о 14-10 при виконанні робіт відскочив шматок металевого кабелю і травмував праве око. Через повільну динаміку одужання та низьку гостроту зору прийнято рішення про направлення пацієнта для обстеження до Луганської обласної лікарні; встановлено діагноз - виробнича тупа травма тяжкого ступеня; пароорбітальна гематома, множинні садна шкіри повік; відшарування сітчатки правого ока. Згідно амбулаторної картки ОСОБА_1 , останній неодноразово звертався до лікаря-офтальмолога зі скаргами на проблеми із зором; в записі при зверненні у лютому 2005 році при визначенні діагнозу лікарем у тому числі зазначено «травма 09.12.76». Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині 2 статті 16 ЦК України. У частині третій статті 5 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Тлумачення статті 5 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності. На момент отримання травми 09.12.1976 року, правовідносини щодо відшкодування шкоди отриманої на виробництві, регулювались статтею 173 КЗпП України, главою 40 ЦК УРСР «Зобов`язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» в редакції 1963 року, «Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаних з їх роботою» затверджених постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦСПС від 22.12.1961р., постановою президії ВЦРПР від 16 листопада 1976 року «Про затвердження положення про порядок розслідування нещасних випадків відбувшихся у побуті, у шляху на роботу або з роботи» та постановою президії ВЦРПР від 13 серпня 1982 року «Про затвердження положення про розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві». Проте, правовідносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної заявнику ушкодженням здоров`я на виробництві, тривають до теперішнього часу, тому до спірних правовідносин застосовується Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV, який із 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Так, у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що при застосуванні п. 3 ст. 273 ЦПК України (п. 3 ст. 256 та п. 3 ст. 315 ЦПК), яким передбачено встановлення каліцтва на виробництві або у зв`язку з виконанням державних чи громадських обов`язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, судам слід мати на увазі, що з дня введення в дію Закону України «Про охорону праці» (з 24 листопада 1992 року) справи про встановлення таких фактів не розглядаються в порядку окремого провадження. За таких обставин, оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що встановлені у справі докази, а саме, медичні документи, показання свідків, в їх сукупності є підставою для висновку про те, що з заявником дійсно стався нещасний випадок у вказаний в заяві час на підприємстві Лисичанський нафтопереробний завод. Разом з цим, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що з позивачем стався саме факт каліцтва. В матеріалах справи відсутні медичні документи в підтвердження наявності на теперішній час у позивача каліцтва, тому у суду не має підстав для встановлення саме факту каліцтва позивача. До того ж, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду що вказаний нещасний випадок, який стався з позивачем є таким, що пов`язаний з виробництвом. Згідно з пунктом 29 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337, факт настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) на виробництві може бути встановлено у судовому порядку. Якщо такий факт встановлено у судовому порядку і нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) не підлягають спеціальному розслідуванню, розслідування організовує підприємство (установа, організація), де сталися такі випадок та / або гостре професійне захворювання (отруєння), або його правонаступник у разі реорганізації цього підприємства (установи, організації). У разі ліквідації підприємства (установи, організації) без правонаступника розслідування всіх нещасних випадків та / або гострих професійних захворювань (отруєнь), факт яких встановлено у судовому порядку, проводить спеціальна комісія, склад якої визначений пунктом 15 цього Порядку. Ведення обліку таких нещасних випадків та / або гострих професійних захворювань (отруєнь) і вжиття заходів до запобігання аналогічним нещасним випадкам та / або гострим професійним захворюванням (отруєнням) здійснюється підприємством (установою, організацією), де сталися нещасний випадок та / або гостре професійне захворювання (отруєння), або його правонаступником у разі реорганізації такого підприємства (установи, організації) чи робочим органом Фонду, якщо підприємство (установа, організація) ліквідовано без правонаступника. Відтак, до повноважень суду не входить встановлення такого факту, що нещасний випадок, який стався на виробництві є таким, що пов`язаний з цим виробництвом. Суд може встановити тільки факт нещасного випадку на виробництві. Після встановлення судом факту нещасного випадку на виробництві, такий факт ще підлягає розслідуванню на підставі вимог п. 29 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. №

337. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі вищевикладеного, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заявлених вимог. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області задовольнити частково. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 28 липня 2020 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Встановити факт нещасного випадку на виробництві, що стався з ОСОБА_1 09 грудня 1976 року на підприємстві Лисичанський нафтопереробний завод. В задоволенні іншої частини заявлених вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18 грудня 2020 року. Головуючий О.Ю. Карташов Судді: В.А. Коновалова В.М. Луганська