Постанова Київський апеляційний суд № 367/5045/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 367/5045/18 Головуючий у суді першої інстанції: Оладько С. І. Апеляційне провадження № 22-ц/824/850/2020 Доповідач: Гаращенко Д. Р. 19 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Гаращенка Д. Р. суддів Невідомої Т. О., Пікуль А. А. розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою адвоката Олійник Вікторії Вікторівни представника ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат, понесених на ремонт будинку, ВСТАНОВИВ: У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат, понесених на ремонт будинку. Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 183 559,20 грн. та судові витрати в сумі 14 985,60 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона проживала разом із батьком ОСОБА_2 та своєю матір`ю у будинку АДРЕСА_1 , який належав бабусі ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після ії смерті єдиним спадкоємцем був батько позивача ОСОБА_2 .. З 2015 року відповідач проживав з родиною позивача у найманому нею житлі. На час відкриття спадщини будинок АДРЕСА_1 був непридатний для проживання. Батько ОСОБА_3 пообіцяв подарувати АДРЕСА_1 дочці ОСОБА_1 , після того, як вона допоможіть оформити йому право на спадщину. Позивач ОСОБА_1 та ії чоловік ОСОБА_4 за власні кошти допомогли ОСОБА_2 оформити право на спадщину, звільнити будинок від сторонніх осіб, здійснили будівельні та ремонтні роботи. На зазначені роботи були витрачені кошти сімейного бюджету ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в сумі близько 400 000 грн. Документально підтверджених 183 559, 20 грн. витрат на проведення будівельно-ремонтних робіт. У 2017 році відповідач ОСОБА_2 відмовився подарувати ОСОБА_1 будинок, кошти, які були витрачені ОСОБА_1 , на ремонт будинку не повернув. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції адвокат Олійник В. В., представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що висновок суду не відповідає обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Просила суд скасувати заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 жовтня 2019 року та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що суд першої інстанції невірно застосував положення п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи містяться докази, що підтверджують здійснення оплати за послуги ремонту позивачем, остаточний розрахунок за послуги ремонту та договору підряду від 01.03.2016 року. На фіскальних чеках за оплату будівельних матеріалів зазначено платником ОСОБА_4 . Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.11.2015 р. (а.с.10-11). Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 24.06.2016 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 (а.с.18). Судом першої інстанції встановлено що позивач по справі разом із своїм чоловіком приймали участь у проведенні ремонтних робіт житлового будинку який належить відповідачу по справі. Наведені обставини були підтверджені допитаними у судовому засіданні свідками: ОСОБА_6 який пояснив, що відповідач по справі обіцяв подарувати свій будинок позивачу, у зв`язку з чим позивач із чоловіком почали збирати документи для оформлення договору, розпочали ремонт у будинку, зробили паркан, комунікації, внутрішні роботи. Але у подальшому відповідач почав уникати позивача, відмовився укладати договір дарування. ОСОБА_7 який пояснив, що він давно знає сім`ю, є депутатом селищної ради, і йому відомо, що відповідач запропонував позивачці переїхати проживати до нього у будинок. Коли позивач почала оформляти спадщину на відповідача, відповідач постійно говорив, про те, що це будинок позивача. Позивач із чоловіком зробили ремонт у будинку, провели воду, збудували паркан, проводили інші роботи. Коли були готові документи на будинок, відповідач відмовився його переоформляти на позивача. Згідно позовної заяви позивач зазначає, що на ремонт житлового будинку вона із чоловіком витратила 183 559 грн. 20 коп. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів про те, що понесені нею витрати складали 183 559,20 грн. Покази свідків не підтверджують вартість проведених робіт ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Надані стороною ксерокопії чеків, квитанцій, накладних не підтверджують, що витрати були понесені чоловіком позивача ОСОБА_4 у зв`язку із проведенням будівельних робіт у спірному будинку. Крім того суду першої інстанції не було надано доказів, що будівельні роботи зазначені у договорі підряду було оплачено саме позивачем ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеній нормі процесуального закону. Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. Колегія суддів встановила, що позивач посилалась на те, що відповідач не виконав своєї обіцянки та не подарував ій належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 , на ремонт якого вона витратила свої гроші. В обґрунтування своїх вимог посилалась на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» та ст. 156 ЖК України. Чіткого посилання на відповідну норму матеріального права не зробила, належного обґрунтування своїх доводів не надала. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом» Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Колегія суддів встановила, що згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до ст. 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Доказів того, що відповідач обіцяв позивачу подарувати належний йому будинок матеріали справи не містять. На думку колегії суддів показання свідків у даному випадку не мають доказового значення, оскільки зазначене може бути підтверджено тільки належними засобами доказування тобто письмовими доказами. Оскільки між позивачем та відповідачем у письмовій формі договір дарування або будь яке зобов`язання про передачу в майбутньому позивачу безоплатно майна (дарунок) у власність не укладалось, то жодних правових обов'язків у відповідача з приводу дарування не виникло. Колегія суддів встановила, що позивач в будинку відповідача не зареєстрована та не є його співвласником, а тому укладений нею договір підряду на виконання ремонтних робіт в будинку є нікчемним, оскільки у позивача відсутні правові підстави та належні повноваження для укладення такого договору. Укладаючи договір підряду позивач діяла добровільно, на власний розсуд, відповідно до укладеного договору зобов`язалась сплатити вартість та витрати по виконанню робіт (а.с. 68-71). Матеріалах справи не містять квитанції чи накладні на підтвердження сплати позивачем коштів відповідно до акту виконаних робіт (а.с. 74-75). Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на фіскальні чеки як на докази про оплату будівельних матеріалів. Також колегія суддів не приймає доводів апелянта про те, що суд першої інстанції невірно застосував положення п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року враховуючи, що постанови Пленуму не є нормою матеріального права, а носить рекомендаційний характер. На думку колегії суддів суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини страви, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують на законність та обґрунтованість рішення не впливають, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу адвоката Олійник Вікторії Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 19 лютого 2020 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Т.О. Невідома А.А. Пікуль