Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/10116/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/10116/20 пров. № А/857/12934/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судова-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 140/10116/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Лунь З.І., час ухвалення рішення 13.08.2020 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 13.08.2020 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.06.2020 позивач надіслала до відповідача запит на інформацію, у якому, покликаючись на відповідні норми чинного законодавства, просила надати публічну і відкриту за режимом доступу інформацію про суми за видами податків, сплачених до бюджетів всіх рівнів кожним з цих підприємств окремо ТзОВ Волинська ягідка, ТзОВ Агрозаліс, ТзОВ Веллагро, ТзОВ Бугагро, ПП Флора, ПВП Агропромторг, ФГ Агродрайв протягом 2018, 2019, першого півріччя 2020 р.р. На вказаний запит позивач одержала лист-відповідь за № 10/03-20-06-01-10 від 03.07.2020 про відмову у наданні запитуваної інформації. При цьому, відповідач як на підставу для відмови у наданні публічної інформації, здійснив посилання на підпункт 17.1.9 пункту 17.1 статті 17, підпункт 21.1.6 пункту 21.1 статті 21, пункт 74.3 статі 74 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Позивач вважає, що аргументи і підстави, які викладені у відповіді щодо обмеження в доступі до інформації про сплату юридичними особами податків до всіх рівнів бюджетів є протиправними, такими, що суперечать чинному законодавству в інформаційній сфері. При цьому, вимоги про надання інформації є правомірними, такими, що ґрунтуються на приписах частини другої статті 34 Конституції України, статей 5, 7 Закону України Про інформацію від 02.10.1992 № 2657-ХІІ (далі - Закон № 2657-ХІІ), статей 3, 5, 6, 12, 13 Закону України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI). Запитувана інформація про сплачені до бюджетів податки юридичними особами охоплюється нормою частини п`ятої статті 6 Закону № 2939-VI (як в частині розпорядження бюджетними коштами, так і в частині володіння, користування чи розпорядження комунальним майном). Крім того, обмежити доступ до інформації розпорядник може тільки при дотриманні сукупності вимог, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Отже, відмовивши у задоволенні інформаційного запиту відповідач вчинив протиправні дії. Позивач просить визнати протиправними дії ГУ ДПС у Волинській області щодо відмови в наданні відкритої публічної інформації, а саме інформації про суми за видами податків, сплачених до бюджетів всіх рівнів кожним з цих підприємств окремо ТзОВ Волинська ягідка, ТзОВ Агрозаліс, ТзОВ Веллагро, ТзОВ Бугагро, ПП Флора, ПВП Агропромторг, ФГ Агродрайв протягом 2018, 2019, першого півріччя 2020 р.р., та зобов`язати відповідача надати позивачу протягом 5 робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду відкриту публічну інформацію, а саме інформацію про суми за видами податків, сплачених до бюджетів всіх рівнів кожним з цих підприємств окремо ТзОВ Волинська ягідка, ТзОВ Агрозаліс, ТзОВ Веллагро, ТзОВ Бугагро, ПП Флора, ПВП Агропромторг, ФГ Агродрайв протягом 2018, 2019, першого півріччя 2020 р.р. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 140/10116/20 позовні вимоги задоволено частково. Рішення суду першої інстанції оскаржили позивач та відповідач, подавши на нього апеляційні скарги. В апеляційній скарзі апелянти зазначають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт - ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до ч. 5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно до якої не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. За класичним розумінням в юридичній літературі розпорядження (право розпорядження), це можливість власника речі визначати її фактичну і юридичну долю. Одна з трьох класичних правомочностей власника (поряд з володінням і користуванням). Визначення фактичної долі речі полягає в можливості зміни її фізичної суті аж до повного знищення. Відповідно до п.11 ч. 1 ст.2 БК України «бюджетні кошти» або «кошти бюджету» -належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету. Згідно з п.1 ч.1 ст.2 БК України бюджет- це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Відповідно до п.37 ч.1 ст.2 БК України надходження бюджету доходи бюджету. повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред`явлення цінних паперів. Відповідно до п.23 ч.1 ст.2 БК України доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ). Отже, інформація про «бюджетні кошти», доступ до якої і відкритість якої гарантовано ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» це інформація, як про видатки з бюджету так і про надходження, в тому числі, які мають надійти у вигляді податкових надходжень і заборгованість з них. Це все - питання і інформація про розпорядження бюджетними коштами в розумінні чинного законодавства. Просить змінити рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 140/10116/20, виключивши з мотивувальної частини рішення припущення суду що інформація про сплату суб`єктами господарювання податків не є інформацією про розпорядження бюджетними коштами, в решті рішення залишити без змін. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт - Головне управління ДПС у Волинській області зазначає, що інформація про суми за видами податків, сплачених до бюджетів всіх рівнів, яка витребовувалася у запиті, не є інформацією про розпорядження бюджетними коштами, з самого формулювання частини п`ятої статті 6 Закону № 2939-VI простежується бачення законодавця поняття розпорядження, яке полягає у передачі відповідних сум з бюджету певним суб`єктам, адже далі по тексту йдеться про отримання цих коштів, прізвища, імені, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти. Інформація про сплату податків в розрізі видів податків, бюджетів та територій конкретним платником податків обумовлена провадженням діяльності, що є об`єктом оподаткування, перебування у власності чи користуванні об`єктів оподаткування, одержання чи передача таких об`єктів. Тобто, сплата певних видів податків та їх розмір не спричинена отриманням та розпорядженням бюджетними коштами, а тому не є інформацією, доступ до якої не може бути обмеженим. Таким чином, відповідач не може надати інформацію про платника, яка стала відомою під час виконання службових обов`язків, без письмової згоди платника, у т.ч. щодо сплати платником окремих видів податків. Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 140/10116/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів приходить до переконання, що вони не підлягають до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність відмови відповідача як розпорядника публічної інформації у задоволенні запиту позивача на інформацію, позаяк при наданні відповіді відповідач не дотримав вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI (тобто, не застосовував трискладового тесту), тому, виходячи з наданих статтею 245 КАС України суду повноважень, позовні вимоги задовольнив частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні інформації на запит від 26.06.2020, зобов`язання відповідача повторно розглянути запит та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням трискладового тесту, тобто вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 26.06.2020 позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача ГУ ДПС у Волинській області із письмовим запитом, у якому, покликаючись на Закон № 2939-VI, просила надати інформацію про суми за видами податків, сплачених до бюджетів всіх рівнів кожним з цих підприємств окремо ТзОВ Волинська ягідка, ТзОВ Агрозаліс, ТзОВ Веллагро, ТзОВ Бугагро, ПП Флора, ПВП Агропромторг, ФГ Агродрайв протягом 2018, 2019, першого півріччя 2020 р.р. (а. с. 8). Листом від 01.07.2020 № 30/ЗПІ/03-20-06-01-10 відповідач повідомив позивача, що оприлюднення запитуваної інформації є можливим за умови дотримання порядку, встановленого чинним законодавством, роз`яснивши при цьому положення підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17, підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21, пункту 74.3 статі 74 ПК України (а. с. 9-10). З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до положень ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Згідно із ст. 7 Закону України "Про інформацію "право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Згідно з п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до ст.12 Закону України "Про доступ до публічної інформації "суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Згідно з ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації "розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Згідно з п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи. З огляду на вищевикладене, відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" контролюючі органи є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням цих повноважень. Пунктом 6 ч.1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядники зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації. Положеннями ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено види інформації, до якої може бути застосовано обмеження в доступі: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація, та сукупність вимог, дотримання яких є обов`язковим для такого обмеження. Відповідно до ч. 2 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Таким чином, до службової інформації допускається обмеження виключно за умови застосовування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні розпорядників публічної інформації. Така інформація є відкритою і розкривається необмеженому колу осіб. В той же час, до публічної інформації: конфіденційної, таємної та службової, може бути обмежено доступ у разі наявності сукупності обов`язкових умов, визначених у законі. Як передбачено положеннями ч.1 ст. 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації", відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Згідно із приписами ч.3 ст.9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі. Як передбачено положеннями ч.1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст.21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч.5 ст.19 цього Закону. Згідно із приписами ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до ст. 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Як передбачено положеннями ст. 20 Закону України "Про інформацію" за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Відповідно до статті 21 Закону України Про інформацію інформація з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені, зокрема, відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Приписами ч.4 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що Головне управління ДПС у Волинській області є розпорядником інформації, якою він володіє, тому при вирішенні питань щодо доступу до інформації має керуватися положеннями Закону України Про доступ до публічної інформації в частині надання відповідної інформації за запитами. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. За приписами частин першої - п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Згідно із частинами першою, четвертою статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Як вбачається із листа від 01.07.2020 № 30/ЗПІ/03-20-06-01-10, відповідач фактично відмовив у наданні інформації на запит позивачки від 26.06.2020, стверджуючи при цьому, що інформація про платника податків, яка стала відомою під час виконання службових обов`язків, у т.ч. щодо сплати платником окремих видів податків, не може бути надана без письмової згоди такого платника податків. Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону № 2939-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню кримінальному правопорушенню. Згідно із пунктами 11, 13, 14, 23, 37 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету; видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування; компенсація частини суми штрафних (фінансових) санкцій, що перераховується покупцям (споживачам) за рахунок штрафних (фінансових) санкцій, застосованих органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій; витрати бюджету - видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів; доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ); надходження бюджету - доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред`явлення цінних паперів. Колегія суддів звертає увагу на те, що на підставі вищенаведеного, можна зробити висновок, що не може бути обмежено доступ до інформації, що стосується розпорядження бюджетними коштами (витрат бюджету та їх надходжень), тобто сум податкових надходжень до бюджету за відповідний період, а не сум про сплату податків окремим суб`єктами господарювання. Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону № 2657-ХІІ податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами. Відповідно до підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право: на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов`язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами. Підпунктом 21.1.6 пункту 21.6 статті 21 ПК України передбачено, що посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані: не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи. Згідно із пунктом 74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової політики. Відповідно до пункту 63.11 статті 63 ПК України контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних. Суд також враховує приписи статті 70 ПК України щодо Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) (пункт 70.1); до інформаційної бази Державного реєстру включаються такі дані про фізичних осіб: сума нарахованих та/або сплачених податків (підпункт 70.3.4 пункту 70.3); відомості з Державного реєстру: використовуються контролюючими органами виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України; є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (підпункти 70.15.1, 70.15.2 пункту 70.15 статті 70 ПК України). З мотивів вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що інформація про суми податків, сплачених платником податку, є інформацією з обмеженим доступом, та доступ до якої (чи її розголошення) за загальним правилом можливий за письмовою згодою платника податків. В свою чергу, відповідно до приписів ч.2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Суд зазначає, що відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав трискладового тесту свідчить про відсутність законних підстав для обмеження доступу до інформації, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Відповідно до приписів ч.7 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Як передбачено п. 3 ч. 4 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, які становлять зміст "трискладового тесту". Судова колегія зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів того, що запитувана інформація належить до службової. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Головним управлінням ДПС у Волинській області вчинено протиправні дії щодо неналежного розгляду запиту. Суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянтів - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм законодавства. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем та відповідачем в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційних скарг, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянтів та доводів, викладених у апеляційних скаргах, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційні скарги слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 140/10116/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 17.12.2020 року