Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/9276/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/9276/24 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Азот» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: Приватне акціонерне товариство «Азот» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на клопотання від 06.08.2024 № 501-06/103 у зведеному виконавчому провадженні № 73774349; - зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надати відповідь на клопотання ПрАТ «Азот» від 06.08.2024 у зведеному виконавчому провадженні № 73774348 із зазначенням інформації про наявність/відсутність надходжень коштів від боржника - ПАТ «Черкасиобленерго» у зведеному виконавчому провадженні № 73774348, а у разі якщо такі надходження були, надати детальний розрахунок розподілу таких коштів для задоволення вимог стягувача - ПрАТ «Азот» у виконавчих провадженнях №№: 68909255, 68951700, 68877462, 69048073, 69007358, 69006081, 68951636, 69057193, 68802201, 69048390, 69049270, 68908978, 68802369, 68809304. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо ненадання інформації на клопотання ПрАТ «Азот» від 06.08.2024 № 501-06/103; зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надати ПрАТ «Азот» повну інформацію на клопотання від 06.08.2024 № 501-06/103 про надання інформації у зведеному виконавчому провадженні № 73774348; у задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відповідача перебуває зведене виконавче провадження № 73774348 про стягнення коштів з ПАТ "Черкасиобленерго" до якого входить 27 виконавчих проваджень. 06.08.2024 ПрАТ «Азот» звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із клопотанням у якому просило повідомити та надати наступні документи та/або інформацію: - чи були надходження грошових коштів від боржника - публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" у зведеному виконавчому провадженні № 73774348 (добровільно або в примусовому порядку); - якщо надходження грошових коштів від боржника - публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" у зведеному виконавчому провадженні № 73774348 були (добровільно або в примусовому порядку), надати детальний розрахунок розподілу таких коштів для задоволення вимог стягувача - ПрАТ «Азот» у виконавчих провадженнях №: 68909255, 68951700, 68877462, 69048073, 69007358, 69006081, 68951636, 69057193, 68802201, 69048390, 69049270, 68908978, 68802369, 68809304; - якщо задоволення вимог стягувача - ПрАТ «Азот» у зведеному виконавчому провадженні № 73774348 здійснювалось, повідомити причину ненадходження таких коштів на рахунки ПрАТ «Азот». У відповідь на вказане клопотання листом від 09.09.2024 № 124729/137410-33-24/20.1 відповідач повідомив позивача, що державним виконавцем вживаються заходи примусового виконання вищезазначеного виконавчого провадження. Згідно статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому ним Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на клопотання від 06.08.2024 № 501-06/103 у зведеному виконавчому провадженні № 73774349 позивач вважає протиправною, а тому звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, мотивував своє рішення тим, що ненадання відповідачем позивачу інформації по суті його запиту від 06.08.2024, обмежившись роз`ясненням права ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження, є порушенням чинного законодавства. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII передбачено обов`язок виконавця розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. За своїм змістом клопотання позивача від 06.08.2024 № 501-06/103 є фактично запитом на інформацію. Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані законами України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XІІ "Про інформацію" (далі - Закон № 2657-XІІ), "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VІ (далі - Закон № 2939-VІ) та іншими нормативно-правовими актами. Частина 1 ст. 5 Закону № 2657-XІІ встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Відповідно до ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (пункт 1 частини першої статті 3, пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VІ). Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2939-VІ є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об1єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб1єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб1єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. За змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Одним із способів доступу до інформації відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону № 2939-VI є надання її за відповідними запитами. Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Частиною 1 ст. 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Закон № 2939-VI передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. Водночас, вказаним Законом визначено випадки обмеження доступу до інформації. Так, статтею 6 Закону № 2939-VІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Статтями 7, 8, 9 Закону № 2939-VІ визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами. Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі. Частиною 1 ст.22 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідно до ч. 2 ст.22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Пунктом 3 ч. 4 статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Отже, у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі до інформації. Як вже було зазначено вище, позивач звернувся до відповідача із запитом (клопотанням) від 06.08.2024 № 501-06/103, в якому просив повідомити чи були надходження грошових коштів від боржника - ПАТ "Черкасиобленерго" у зведеному виконавчому провадженні № 73774348 (добровільно або в примусовому порядку); надати детальний розрахунок розподілу таких коштів; якщо задоволення вимог стягувача - ПрАТ "Азот" у зведеному виконавчому провадженні № 73774348 здійснювалось, повідомити причину не надходження таких коштів на рахунки ПрАТ "Азот". Листом від 09.09.2024 № 124729/137410-33-24/20.1 відповідач надав відповідь, в якій з посиланням на ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" запропонував прибути на прийом державного виконавця та ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження. Отже, з огляду на те, що жодних доказів наявності визначених підстав для відмови у наданні позивачу запитуваної інформації відповідач не надав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ненадання відповідачем позивачу інформації по суті його запиту від 06.08.2024, обмежившись роз`ясненням права ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження, є порушенням наведених вище норм законодавства. Таким чином, ненадавши інформацію на вищевказаний запит позивача, відповідач проявив бездіяльність, яка, на переконання колегії суддів є протиправною. Доводи апелянта про те, що запитувана позивачем у клопотанні інформація не підпадає під критерії публічності колегія суддів не бере до уваги, оскільки запит (клопотання) позивача про отримання інформації, яка створена саме в процесі виконання своїх обов`язків суб`єктом владних повноважень - Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підпадає під визначення публічної інформації. Обираючи належний та повний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів, враховуючи необхідність відновлення порушеного права позивача, оскільки направлений на адресу позивач лист відповідача, з огляду на його зміст, ніяким чином не відновлює порушенні права позивача, не надає запитувану інформацію та не спричиняє обізнаності позивача щодо дій та заходів в межах виконавчого провадження, вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу повну інформацію на вказаний запит. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.