Постанова 4851 № 520/21165/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 р. Справа № 520/21165/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, по справі № 520/21165/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ротфельд Олена Олександрівна про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ротфельд Олена Олександрівна , у якому просила: - визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області яка полягає у ненаданні приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ротфельд Олені Олександрівні інформації щодо розміру пенсійних виплат нарахованих, але не виплачених на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 року по справі №520/9066/21, які належали ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не були ним одержані за життя, протиправною; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надати приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ротфельд Олені Олександрівні інформацію щодо розміру пенсійних виплат нарахованих, але не виплачених на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 року по справі №520/9066/21, які належали ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не були ним одержані за життя; вирішити питання розподілу судових витрат. В обґрунтування позову покликається на те, що позивач спадкоємець після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя батько позивача перебував на пенсійному обліку у відповідача. Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, до складу якого також увійшли пенсійні виплати (пенсія), що були не отримані померлим за життя. З метою установлення розміру таких виплат приватним нотаріусом направлено запит до відповідача. Однак отримано інформацію про те, що суми недоотриманих розмірів пенсії, які не були отримані за життя пенсіонером, не включаються до складу спадкового майна і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Отже, відповідач не надавши запитувану інформації нотаріусом, вчинив протиправну бездіяльність, у зв`язку із чим позивач звернувся за захистом свого порушеного права до суду. Відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ЦК України, просить позов задовольнити. Згідно з вимог ст. 139 КАС України вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо ненадання приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ротфельд Олені Олександрівні інформації щодо розміру пенсійних виплат нарахованих, але не виплачених на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 року по справі №520/9066/21, які належали ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не були ним одержані за життя. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надати приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ротфельд Олені Олександрівні інформацію щодо розміру пенсійних виплат нарахованих, але не виплачених на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 року по справі №520/9066/21, які належали ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не були ним одержані за життя. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн. Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, вважає рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №520/21165/24 прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та просив скасувати рішення першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позивачу позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в силу приписів ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», сума пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, не включається до складу спадщини. Крім того зазначає, що між сторонами існує спір щодо права позивача на отримання сум пенсії, що підлягали виплаті померлому пенсіонеру, який має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Позивач та третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для зміни мотивів та підстав задоволення позову, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджено копіями свідоцтва про народження та витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть. Після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального кругу Ротфельд О. О., 15.11.2023 заведено спадкову справу № 165/2023, що підтверджено витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі. За життя ОСОБА_2 перебував на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував пенсію на умовах Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (надалі - Закон №2262-ХІІ). У межах вказаної спадкової справи приватним нотаріусом, з метою вчинення нотаріальних дій, направлено запит від 29.12.2023 № 325/02-14 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо наданні інформації про недоотриману суму пенсії нараховану за прожиті дні спадкодавця ОСОБА_2 09.02.2024 відповідачем направлено відповідь приватному нотаріусу у межах спадкової справи № 165/2023. Повідомлено про те, що дійсно ОСОБА_2 перебував на обліку у відповідача та отримував пенсію у відповідності до Закону № 2262-ХІІ. Виплату пенсії припинено з 01.07.2023 у зв`язку із смертю пенсіонера. У відповідності до ст. 61 цього Закону зазначені суми недоотриманої пенсії виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Вважає таку бездіяльність відповідача щодо неповідомлення про недоотримані суми пенсії ОСОБА_2 , у зв`язку із чим звернулась за захистом свого порушеного права до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцю у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень, а відтак, відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо реалізації прав позивача, як спадкоємця, на отримання належного йому спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася неотриманою останнім за життя. Таким чином, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати відповідача надати приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ротфельд Олені Олександрівні інформацію щодо розміру пенсійних виплат нарахованих, але не виплачених на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 року по справі №520/9066/21, які належали ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не були ним одержані за життя. Натомість, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави та мотиви прийнятого судом першої інстанції рішення підлягають зміні, з огляду на наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 52 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини (частина третя статті 52 Закону №1058-IV). Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, є Закон №2262-ХІІ. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов не вірного висновку, що спеціальним нормативно правовим актом у спірних правовідносинах є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначені Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII). Так, відповідно до частини першої статті 61 Закону №2262-ХІІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Колегія суддів зазначає, що положення статті 61 Закону №2262-ХІІ необхідно тлумачити в системному взаємозв`язку з положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Так, за змістом статтей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Наведене вище дає підстави для висновку, що Закон №2262-ХІІ визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначеному законом порядку. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону № 2262-ХІІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Лише у разі відсутності у померлого пенсіонера з числа військовослужбовців (інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ) членів сім`ї, які належать до кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або членів сім`ї, які проживали разом із ним на день його смерті, або у випадку, коли вказані особи у межах визначених законом строку не звернулися за отриманням сум пенсії, які належали померлому пенсіонерові, правовідносини пов`язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонерові за його життя, стають спадковими. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.09.2024 року у справі № 160/18875/23. Як вбачається з матеріалів справи, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ротфельд О.О. зверталась до органу Пенсійного фонду України із запитом від 29.12.2023 №325/020-14 щодо надання інформації про недоотриману суму пенсії нараховану за прожиті дні спадкодавця ОСОБА_2 . На вказане звернення нотаріуса, відповідач листом надав відповідь, в якій повідомив, що виплату пенсії ОСОБА_2 припинено з 01.07.2023 у зв`язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказав, що ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Іншого чинним законодавством не передбачено. Разом з тим, відповідачем не надано інформації про суми такої заборгованості. Наведене свідчить, що саме зазначений лист пенсійного органу (а.с. 15) став перешкодою для реалізації позивачкою її права на отримання спадщини, у зв`язку з чим порушено права та інтереси позивачки оскаржуваними діями ГУ ПФУ. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для надання відповіді на запит нотаріуса з огляду на те, що позивачка не зверталась до ГУ ПФУ за здійсненням виплати недоотриманих її батьком сум пенсії та не виявляла бажання отримати зазначені суми пенсії в порядку спеціально визначеної статтею 61 Закону № 2262-ХІІ процедури (яка стосується лише певного кола осіб: що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті), оскільки позивачка реалізовує своє право на отримання зазначених сум в поряду спадкування. Крім того, спірні правовідносини виникли з приводу надання інформації на запит, а тому колегія суддів враховує, що згідно зі ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані законами України від 2 жовтня 1992 року №2657-XІІ "Про інформацію" (далі Закон №2657-XІІ), Про доступ до публічної інформації від 13 січня 2011 року №2939-VІ (далі Закон №2939-VІ) та іншими нормативно-правовими актами. Частина 1 ст.3 Закону №2657-XІІ встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Відповідно до ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (пункт 1 частини першої статті 3, пункт 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VІ). Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з ч.1 ст.12 Закону є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до ч.ч.1-2 ст.13 Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. За змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Одним із способів доступу до інформації відповідно до п.2 ч.2 ст.5 Закону №2939-VI є надання її за відповідними запитами. Колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.46 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Згідно з ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. П.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Ч.1 ст.3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Закон № 2939-VI передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. Водночас, вказаним Законом визначено випадки обмеження доступу до інформації. Так, статтею 6 Закону №2939-VІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Статтями 7, 8, 9 Закону №2939-VІ визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами. Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі. Частиною 1 ст.22 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії (інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідно до ч.2 ст.22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Пунктом 3 ч.4 статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. З аналізу наведених норм вбачається, що у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі до інформації. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Матеріали справи свідчать, що запит здійснено приватним нотаріусом в межах спадкової справи №165/2023, відкритої після смерті ОСОБА_2 . З вищевказаного вбачається, що відповідач проявив бездіяльність не надавши повної інформації на вищевказаний запит приватного нотаріуса щодо суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 . При цьому, колегія суддів зазначає, що вищевказана бездіяльність відповідача є порушенням права на отримання повної інформації на запит нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій в інтересах позивача, а тому, є підставою для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ротфельд Олені Олександрівні інформації щодо розміру пенсійних виплат нарахованих, але не виплачених на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 року по справі №520/9066/21, які належали ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не були ним одержані за життя. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що в цій справі між сторонами існує спір щодо права позивача на отримання сум пенсії, що підлягали виплаті померлому пенсіонеру, який має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб`єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17. Спір, що виник у цій справі стосується оскарження позивачкою бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як суб`єкта владних повноважень, що наділений владними управлінськими функціями щодо нарахування та виплати пенсії фізичній особі та володіє інформацією про розмір зазначених пенсійних виплат, а також у випадку визначеному законом зобов`язаний надавати інформацію на запит осіб. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі стосується публічно-правових відносин між суб`єктом владних повноважень та позивачем. Доводи апеляційної скарги про те, що, в силу приписів ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», сума пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, не включається до складу спадщини та не підлягає виплаті позиваці, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки питання виплати позиваці недоотриманих сум пенсії не є предметом даного спору. Враховуючи вищезазначене, з метою ефективного захисту прав позивача, судом першої інстанції обґрунтовано зобов`язано відповідача надати приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ротфельд Олені Олександрівні інформацію щодо розміру пенсійних виплат нарахованих, але не виплачених на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 року по справі №520/9066/21, які належали ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не були ним одержані за життя. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , але з інших мотивів та підстав викладених вище. Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується статтею 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на зазначене вище, враховуючи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року у справі №520/21165/24 підлягає зміні в частині мотивів і підстав його прийняття. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 по справі № 520/21165/24 - змінити в частині мотивів та підстав задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 по справі №520/21165/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій