Постанова 4857 № 380/4379/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/4379/20 пров. № А/857/11465/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у м. Львові апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Регіональний сервісний центр МВС у Львівській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суддя у І інстанції Сакалош В.М., час ухвалення рішення 11 год 41 хв, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 20 серпня 2020 року, ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС) № 317о/с від 24 квітня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області (далі РСЦ МВС); - зобов`язати МВС запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду у штаті Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області згідно з вимогами статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП); - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника РСЦ МВС; - стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року у справі № 380/4379/20 позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС № 317о/с від 24 квітня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Зобов`язано МВС запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду в штаті Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області згідно з вимогами статті 49-2 КЗпП. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника РСЦ МВС з 27 квітня 2020 року. Стягнено з МВС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2020 року по 18 серпня 2020 року. МВС та РСЦ МВС не погодилися із наведеним судовим рішенням та у поданих апеляційних скаргах просили його скасувати, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовують тим, що на спірні правовідносини, передусім, поширюються приписи Закону України «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII), який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця. Пунктом 11 частини 1 статті 87 вказаного Закону передбачено можливість припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, внаслідок ліквідації державного органу. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі Постанова № 79) було ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг МВС, зокрема, РСЦ МВС. На час виникнення спірних правовідносин у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» було виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців у зв`язку, зокрема, із ліквідацією державного органу визначається законодавством про працю, а отже положення КЗпП при вирішенні спору не застосовуються. Додатково звертають увагу на те, що Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області не існує ні як юридична особа, ні як структурний підрозділ Головного сервісного центу МВС. Одночасно наголошують на тому, що наведена у оскаржуваному судовому рішенні судова практика не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки сформована на іншій законодавчій базі. Представники МВС у режимі відеоконференції та представник РСЦ МВС у судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду підтримали вимоги, викладені у поданих апеляційних скаргах. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за безпідставністю. Позивач ОСОБА_1 та його представник, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду повторно не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 07 червня 2018 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника РСЦ МВС. На виконання вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі Постанова № 79), у зв`язку із ліквідацією РСЦ МВС позивача 11 березня 2020 року попереджено про припинення державної служби та звільнення із займаної посади під розписку (а.с. 174 т.1). Наказом МВС № 317 о/с від 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника РСЦ з припиненням державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 11 частини 1, частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі - Закону № 889-VIII), статті 24 Закону України «Про відпустки» та Постанови №79. ОСОБА_1 не погодився із своїм звільненням та припиненням державної служби, подавши до адміністративного суду позовну заяву, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами Закону № 889-VIII. Відповідно до приписів частини 2 статті 5 вказаного Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону № 889-VIII). За правилами частини 1 статті 34 Закону № 889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України. Відповідно до частини 2 статті 34 цього Закону строкове призначення на посаду здійснюється у разі: 1) призначення на посаду державної служби категорії «А» - на п`ять років, якщо інше не передбачено законом, з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу на ще один строк або переведення на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу; 2) заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби; 3) необхідності забезпечення організації та виконання завдань, що мають тимчасовий характер, з укладанням контракту про проходження державної служби (на посади державної служби категорій «Б» і «В»). Згідно із частиною 1 статті 87 Закону № 889-VIII у редакції на час виникнення спірних правовідносин підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. При цьому приписами частини 1 статті 80 Цивільного кодексу України (далі ЦК) встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Частиною 2 статті 81 ЦК юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом (частина 3 статті 81 ЦК). Відповідно до положень частини 1 статті 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 110 ЦК юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі Закон № 3166-VI) регламентовано організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Згідно із приписами частини 1 статті 5 Закону № 3166-VI міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Відповідно до положень частини 1 статті 13 вказаного Закону територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи міністерства можуть утворюватися, ліквідовуватися, реорганізовуватися міністром як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи, за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Постанови № 79 було вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг МВС за переліком згідно з додатком. Пунктом 2 Постанови № 79 передбачено, що здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг МВС згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на МВС. Територіальні органи з надання сервісних послуг МВС, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру МВС. У подальшому наказом МВС № 171 від 24 лютого 2020 року було затверджено структуру Головного сервісного центу МВС, а наказом № 333 від 09 квітня 2020 року штат Головного сервісного центу МВС. Відтак, на думку апеляційного суду, на підставі системного аналізу наведених правових норм та обставин справи, що не заперечуються її учасниками, слід дійти висновку, що внаслідок реалізації приписів Постанови № 79 фактично відбулася реорганізація державного органу МВС шляхом ліквідації його територіальних органів з надання сервісних послуг, як юридичних осіб публічного права, із створенням нової структури надання сервісних послуг МВС Головного сервісного центу МВС, а не ліквідація державного органу, яким у спірних правовідносинах виступає МВС. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що Законом № 117-ІХ (який набрав чинності 25 вересня 2019 року) у Закон № 889-VIII було внесено ряд змін, зокрема, і щодо порядку припинення державної служби. Зокрема, частину 3 статті 87 Закону № 889-VIII викладено у новій редакції, відповідно до якої було додатковим пунктом 11 частини 1 передбачено припинення державної служби у зв`язку із ліквідацією держаного органу, а також виключено із частини 3 цієї статті норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Водночас, було виключено приписи про те, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Окрім того, частину 5 статті 22 Закону викладено у такій редакції : «

5. У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу». Водночас, відповідно до приписів частини 5 статті 40 КЗпП у редакції на час виникнення спірних правовідносин, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відтак, на переконання апеляційного суду, на наведені правові приписи свідчать про те, що із набранням чинності з 25 вересня 2019 року Законом № 117-ІХ процедура припинення державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців; скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізації державного органу; ліквідації державного органу зазнала значних змін та стала ідентичною. При цьому вказана процедура вже не передбачала обов`язку суб`єкта призначення на підставі приписів КЗпП попереднього вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу. Окрім того, законодавство не передбачало у разі ліквідації або реорганізації державного органу обов`язку переведення працівника у державний орган, якому передаються відповідні повноваження та функції такого органу. Додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач виявляв згоду на переведення на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), як того вимагають приписи частини 2 статті 41 Закону № 889-VIII. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає помилковими врахування судом першої інстанції при вирішенні спору, що розглядається, наведених у оскаржуваному рішенні висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, оскільки такі були зроблені на підставі аналізу законодавства у редакції до набрання чинності Законом №117-ІХ. При цьому на підставі встановлених у ході розгляду справи фактичних обставин справи та аналізу наведених правових норм апеляційний суд дійшов висновку про помилкове зазначення у оспорюваному наказі МВС від 24 квітня 2020 року № 314 о/с про звільнення ОСОБА_1 пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII з огляду на фактичне проведення реорганізації державного органу Мінюсту шляхом утворення та ліквідації його територіальних органів, як юридичних осіб публічного права. Разом із тим, оскільки процедура припинення державної служби відповідно до пунктів 1 та 1-1частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII є ідентичною і була МВС дотримана, що не заперечується позивачем, то апеляційний суд не вбачає підстав для висновку про можливість скасування на цій підставі оспорюваного наказу від 24 квітня 2020 року № 314 о/с із поновленням позивача на роботі, оскільки такий формальний недолік вказаного рішення відповідача не свідчить про протиправність звільнення ОСОБА_1 з огляду на проведену на підставі Постанови № 79 ліквідацію територіальних органів МВС та про наявність у позивача у зв`язку із цим права залишатися на державній службі. Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу про адміністративне судочинство України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, на переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до помилкового задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області задовольнити. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року у справі № 380/4379/20 та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 16 грудня 2020 року.