Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1915/19678/2012

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 1915/19678/2012 пров. № А/857/12882/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Большакової О.О., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, здійснення контролю за виконанням судового рішення та заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,- суддя (судді) в суді першої інстанції Дуда О.О., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про поновлення строку виконавчого листа для пред`явлення до виконання та просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подати звіт про виконання судового рішення у справі № 1915/19678/12. Також, 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Замінено сторону виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №1915/19678/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 24 січня 2020 року, а саме замінено боржника з Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі на Головне управління пенсійного фонду України в Тернопільській області. Поновлено ОСОБА_1 строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №1915/19678/2012, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 24 січня 2020 року на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року про зобов`язання Управління пенсійного фонду України в місті Тернополі проводити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 року, на підставі довідки, виданої управлінням МНС в Тернопільській області 21 вересня 2006 року №В-40. У задоволенні решти вимог відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі, яке є боржником та не виконало постанову у справі № 1915/19678/2012, тому, оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, боржника слід замінити. Із врахуванням наведених позивачем підстав для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа № 1915/19678/2012 до виконання, такий строк слід поновити, оскільки він пропущений з поважних причин. Щодо вимог про встановлення контролю за виконанням судового рішення, то такі до задоволення не підлягають, оскільки контроль не встановлювався судовим рішенням, яким розглянуто вимоги позивача. Не погодившись з постановленою ухвалою, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу в частині поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа та в задоволенні заяви відмовити. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що при розгляді заяви позивача не було з`ясовано з якою саме заявою звернувся позивач, чи отримував заявник виконавчі листи, чи звертався заявник до виконавчої служби для примусового виконання постанови та чи пред`являв відповідачу постанову суду для добровільного її виконання. Заявником не надано належних і допустимих доказів, що б підтверджували наявність об`єктивно непереборних обставин, істотних перешкод чи труднощів для своєчасного пред`явлення виконавчого листа до виконання. Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який діяв на дату набрання законної сили постановою суду касаційної інстанції, виконавчі документи щодо виконання судових рішень можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи(в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів(п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України). Ухвала в частині відмови в задоволенні заяви щодо зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення та задоволення заяви про заміну сторону боржника у виконавчому провадженні не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 КАС України стягувачам, які пропустили строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Суд розглядає заяву про поновлення пропущеного строку в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Отже, єдиною та необхідною правовою підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин його пропуску. При цьому, поважність причин є оціночною категорією та повинна визначатися, виходячи з наявності реальних обставин, які фактично унеможливили вчинення особою відповідної процесуальної дії вчасно, тобто в межах строків, установлених законодавством. Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання суд повинен перевірити, чи справді пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, а якщо є підстави так вважати, то чи були поважні причини для цього. Разом із тим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Колегія суддів зазначає, що умовою для поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання є пропуск стягувачем строку пред`явлення його до виконання з причин, що визнані судом поважними. При цьому, вирішуючи питання визнання поважними причин пропуску строку, суд повинен перевірити, чи пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, чи поважні причини такого пропуску, що було підставою невчасного звернення за виконанням судового рішення. Зокрема, поважними можна визнати ті причини, які не залежали від волі стягувача. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання дій неправомірними та зобов`язання продовжувати виплачувати пенсію, відмовлено(том 2 а.с.78-80, 147-150). 27 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами(том 2 а.с.153). Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії, без врахування довідки, виданої Управлінням МНС в Тернопільській області від 21 вересня 2006 року № В-40. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі проводити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 році, на підставі довідки, виданої Управлінням МНС в Тернопільській області від 21 вересня 2006 року № В-40(том 2 а.с.200-203, 231-236). 28 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою про виконання рішення суду від 12 травня 2015 року(том 2 а.с.244). З матеріалів справи слідує, що 23 листопада 2015 року на виконання постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2016 року ОСОБА_1 видано виконавчий лист, строк пред`явлення якого до виконання 11 вересня 2016 року(том 2 а.с.243, том 3 а.с.132). При цьому, 12 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційної скаргою в якій просив скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року. Постановою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року касаційну скаргу задоволено, скасовано постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року. Адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії, без врахування довідки, виданої Управлінням МНС в Тернопільській області від 21 вересня 2006 року № В-40. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі проводити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження у 1986 році, на підставі довідки, виданої Управлінням МНС в Тернопільській області від 21 вересня 2006 року № В-40(том 3 а.с.66-70). Також, 26 жовтня 2015 року Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційної скаргою в якій просило скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року. Постановою Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2016 року касаційну скаргу задоволено, скасовано постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відмовлено(том 3 а.с.117-122). Згідно матеріалів справи адміністративна справа №1915/19678/12 повернулась з Вищого адміністративного суду України до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 14 червня 2016 року, що підтверджується відбитком штемпеля суду на супровідному листі. 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, а саме виконавчого листа від 12 травня 2015 року(том 3 а.с.125). Однак, у заяві про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання заявником не наведено будь-яких причин, які стали причиною пропуску такого строку. Заявник лише зазначає статтю на підставі якої здійснюється поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та стверджує про злісне невиконання судового рішення. Доведення обґрунтованості і поважності пропуску строку звернення із виконавчим листом покладається на особу, яка пропустила цей строк. Крім того, слід враховувати, що встановлені законами строки для вчинення певних дій покликані дисциплінувати суб`єктів правовідносин та впроваджують на практиці принцип юридичної визначеності та передбачуваності закону. Тобто поновлення пропущених строків має бути належним чином обґрунтоване, оскільки воно впливає не лише на заявника, а і на права, інтереси та обов`язки інших осіб, в даному випадку боржника у справі. 21 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із заявою про видачу виконавчого листа згідно постанови Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року(том 3 а.с.164). В матеріалах справи наявний виконавчий лист виданий 24 січня 2020 року ОСОБА_1 на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року, строк пред`явлення якого до виконання до 22 січня 2019 року(том 3 а.с.139). Проте, судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно додатків до заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання ОСОБА_1 долучив виконавчий лист від 12 травня 2015 року, а не виконавчий лист від 24 січня 2020 року № 1915/19768/2012 про який зазначається у оскаржуваній ухвалі від 03 березня 2020 року та строк пред`явлення якого до виконання поновлено цією ухвалою. Згідно матеріалів справи виконавчий лист від 24 січня 2020 року № 1915/19768/2012 був виданий 24 січня 2020 року. Тобто на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання вказаного листа ще не існувало, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 просив поновити строку пред`явлення виконавчого листа від 24 січня 2020 року № 1915/19768/2012 до виконання. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою вирішив вимоги, як не були заявлені у заяві про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки заявник просив поновити строк пред`явлення до виконання виконавчого листа від 12 травня 2015 року. Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи не слідує та ОСОБА_1 не надано жодних доказів того, що ним вчинялися дії для належного забезпечення свого права на виконання судового рішення в період з 14 червня 2016 року по 11 грудня 2019 року. Вказане свідчить, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання позивачем пропущено через власну бездіяльність, об`єктивні та поважні причини пропуску зазначеного строку відсутні. При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції також порушено норми процесуального права з огляду на наступне. Наявна в матеріалах справи судова повістка від 26 грудня 2019 року про виклик Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі на судовий розгляд заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання 09 січня 2020 року не підписана секретарем судового засідання та не свідчить про належне повідомлення Управління, оскільки не містить інформації про отримання(том 3 а.с.138). Також, у матеріалах справи наявна повістка від 10 січня 2020 року про розгляд заяви 21 січня 2020 року, однак в ній теж не зазначено інформації про отримання такої повістки Управлінням Пенсійного фонду України в м. Тернополі, якому вона адресована(том 3 а.с.136). 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні з Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області(том 3 а.с.140). Вищевказана заява також розглядалася судом першої інстанції 03 березня 2020 року і вирішена тією ж оскаржуваною ухвалою. Згідно повістки від 04 лютого 2020 року про виклик ГУ ПФ України в Тернопільській області слідує, що у судовому засіданні 03 березня 2020 року розглядатися буде заява про заміну сторони у виконавчому листі(том 3 а.с.142). Проте, у даній повістці не зазначено про розгляд заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що відсутні будь-які докази про повідомлення сторін, у порядку, що визначений КАС про дату, час та місце розгляду заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Крім цього, зі змісту ухвали суду першої інстанції від 03 березня 2020 року слідує, що заявник в судовому засіданні обидві заяви підтримав з мотивів викладених у них та просив вимоги задовольнити, а представник ГУ ПФ України в Тернопільській області відносно задоволення заяв про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та заміни сторони виконавчого провадження не заперечив(том 3 а.с.162-163). Проте, у матеріалах справи наявна довідка складена секретарем судового засідання Кривінською Н.Л. про те, що у зв`язку із неявкою учасників судового розгляду фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося(том 3 а.с.161). Відтак, колегія суддів приймає до уваги доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині відсутності належного повідомлення боржника про дату, час та місце розгляду заяви. Таким чином, враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та має місце порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з чим ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовити. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити повністю. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2020 року про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, здійснення контролю за виконанням судового рішення та заміну сторони виконавчого провадження у справі № 1915/19678/12 скасувати в частині поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовити. В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. О. Большакова В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 16 грудня 2020 року.