Постанова 4857 № ЗД/380/54/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № ЗД/380/54/20 пров. № А/857/14064/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М. з участю секретаря судового засідання Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року з питань вжиття заходів забезпечення позову, постановлену суддею Сасевичем О.М. у м. Львові за заявою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича про вжиття заходів забезпечення позову, В С Т А Н О В И В: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у якій просить суд до подання позовної заяви заборонити Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020 року, прийнятого за результатами розгляду скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Заяву про вжиття заходів забезпечення позову заявник обґрунтовує тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушеного права. Заявник також звертає увагу на те, що рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020 року має очевидно протиправний характер, оскільки прийняте без участі заявника, на підставі скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є явно необґрунтованими. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Заборонено Міністерству юстиції України до вирішення справи по суті вчиняти запис в Єдиному реєстрі приватних виконавців України про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Табінського Олега Володимировича на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020 року, прийнятого за результатами розгляду скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Не погодившись з цією ухвалою суду, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував та дослідив обставини справи і дійшов до необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заявник не навів належні обґрунтування та не надав докази протиправності рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача, а також неможливості захисту прав без вжиття заходів забезпечення позову. Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника Міністерства юстиції України, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Інститут забезпечення позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також вид та способи забезпечення позову в адміністративному процесі. За правилами статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Частиною 1, 2 статті 151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено шляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Суд звертає увагу на те, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів необхідних для створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень. Зазначені в статті 150 КАС України підстави забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування фактів та обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій суб`єктом, крім того, суд повинен встановити також ознаки очевидної протиправності рішень чи дій суб`єкта, що прийняв таке рішення чи вчинив ці дії з урахуванням доказів наданих заявником на підтвердження своїх вимог. Суд першої інстанції при прийнятті оскарженої ухвали виходив з тих міркувань, що невжиття заходів забезпечення позову задля попередження зупинення діяльності приватного виконавця, ймовірність якого перебуває у прямому зв`язку із внесенням Міністерством юстиції України запису в Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатом розгляду скарг громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів останнього, на захист яких буде подано позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат. Більше того, на думку суду першої інстанції, захищене в судовому порядку порушене право позивача (інтерес) взагалі може бути знівельовано у подальшому наслідками застосування вчиненої Міністерством юстиції України запису в Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця. Потенційний розвиток подій в такому напрямку для заявника/позивача цілком ймовірний, а тому дозволяє цілком обґрунтовано припускати необхідність вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе, виключно, за наявності підстав, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України. Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції та вважає, що позивачем належно обґрунтовано те, що до ухвалення рішення у справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, з метою захисту яких він звернеться до суду, або захист цих прав та інтересів стане неможливим після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі або для їх поновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, оскільки відповідно до статті 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» зупинення діяльності приватного виконавця за наявності підстав та в порядку, визначеному цією статтею, здійснюється шляхом видання наказу Міністерством юстиції України. З дня внесення інформації про зупинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України приватному виконавцю забороняється здійснювати діяльність приватного виконавця, крім дій, пов`язаних із передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби. У разі зупинення діяльності приватного виконавця на підставі пунктів 1-4, 6 частини першої цієї статті приватний виконавець зобов`язаний вирішити питання про його заміщення іншим приватним виконавцем. У зазначених у цій частині випадках заміщення приватного виконавця здійснюється за погодженням із стягувачем на підставі договору, укладеного з іншим приватним виконавцем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення стягувача передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю. Натомість, питання поновлення діяльності приватного виконавця врегульоване статтею 43 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», відповідно до якої для поновлення діяльності приватного виконавця, зупиненої на підставі пункту 4 частини першої статті 42 цього Закону, приватний виконавець після закінчення строку зупинення його діяльності зобов`язаний скласти іспит у порядку, передбаченому статтею 33 цього Закону. Отже для поновлення діяльності приватного виконавця заявнику доведеться докласти значних зусиль, а тому, на думку апеляційного суду, заходи забезпечення позову є співмірними із вимогами, які будуть заявлені та спрямовані на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі. Виходячи з наведених міркувань, апеляційний суд вважає, що заявник навів об`єктивні дані, які вказують на те, що до моменту ухвалення рішення в справі, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, в частині, яка оскаржена, без змін. Судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року про вжиття заходів забезпеченні позову без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складений 16.12.2020 року