Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/6068/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/6068/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 17 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Білої Л.М. Франовської К.С. , за участю: секретаря судового засідання: Охримчук М.Б., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Чоботок О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців при Міністерстві юстиції України про зупинення дії, зоборону вчинення дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в жовтні 2020 року, ОСОБА_1 , подав до Хмельницького окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просив: - зупинити дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020, оформленого протоколом №41, в частині притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця №0202 від 30.07.2018) до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності; - зобов`язати Міністерство юстиції України утриматись від дій щодо видачі наказу про уведення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020, оформленого протоколом №41, в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 та заборонити відповідачам вносити в реєстр приватних виконавців інформацію про рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020, оформленого протоколом №41, в частині притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця №0202 від 30.07.2018) до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності. Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 09.10.2020 заяву про забезпечення позову задовольнив. Судове рішення мотивоване тим, що застосуванням заходів забезпечення позову не буде завдано більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, а тому, вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Дисциплінарне стягнення та його наслідки невідворотно будуть застосовані до приватного виконавця після набрання законної сили рішенням суду у випадку відмови у задоволенні позовних вимог. Таким чином, забезпечення позову у цій справі не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а лише спрямоване на збереження існуючого становища заявника до набрання законної сили судовим рішенням по суті спору, ухваленим судом в результаті встановлення правомірності рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. Лише рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, введене в дію наказом Міністерства юстиції України, може бути оскаржено до суду. Вважає, що зважаючи на порушення норм матеріального права вимога ухвали суду першої інстанції є нікчемною та не підлягає виконанню через її невідповідність законодавству. Стверджує, що насправді зупинення діяльності приватного виконавця не позбавляє його права на зайняття іншою оплачуваною діяльністю, а також вказав, що завдяки передачі проваджень іншому виконавцеві, цей процес жодним чином не позначиться на правах інших осіб. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що поновлення діяльності приватного виконавця не відбувається автоматично після спливу строку на який діяльність була зупинена. Після спливу строку, на який діяльність приватного виконавця була зупинена, він лише має право складати іспит. І в разі, якщо іспит складено не буде, його діяльність не буде поновлена. При цьому, приватний виконавець у разі зупинення його діяльності не має права займатися іншою оплачуваною діяльністю, механізму передачі виконавчих проваджень від приватного виконавця, діяльність якого зупинена приватному виконавцеві, що його заміщує не існує. Вважає, що зупинення діяльності приватного виконавця не тільки позбавляє права на працю (і можливості заробляти собі на життя працею) але й зобов`язує виконавця продовжувати утримувати офіс приватного виконавця (який має відповідати встановленим Мін`юстом вимогам), що тягне за собою значні фінансові витрати. Також зазначає, що ухвала, на яку скаржник подав апеляційну скаргу не визнає дій відповідача незаконними, жодним чином не порушує його права та інтереси. Міністерство юстиції України є державним органом, має бути неупередженим до приватних виконавців і не мати зацікавленості у неправомірному притягненні до відповідальності. Відтак вважає, що скаржник мав би право подати апеляційну скаргу на рішення, яким його дії визнані незаконними та скасовані. При цьому, з апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову не зрозуміло в чому ж полягає порушений інтерес заявника і яким чином ухвала про забезпечення позову (не рішення по суті), порушує інтерес Міністерства юстиції України. В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020, оформленим протоколом №41, приватний виконавець ОСОБА_2 притягнутий до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення його діяльності. 08 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 , подав до Хмельницького окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно з частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Положеннями пунктів 1, 2 частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про ймовірність ускладнень, пов`язаних з виконанням рішення суду, що є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у адміністративному провадженні. Приписами частини 1 статті 39 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків. За змістом частин 2 і 3 статті 40 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України. Про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення робиться запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. Згідно з частинами 3 і 4 статті 43 зазначеного Закону зупинення діяльності приватного виконавця за наявності підстав та в порядку, визначеному цією статтею, здійснюється шляхом видання наказу Міністерством юстиції України. З дня внесення інформації про зупинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України приватному виконавцю забороняється здійснювати діяльність приватного виконавця, крім дій, пов`язаних із передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби. Отже, внаслідок прийняття Дисциплінарною комісією приватних виконавців рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення його діяльності та внесення відповідного запису до Єдиного реєстру приватних виконавців України, така особа не має права здійснювати відповідну професійну діяльність протягом установленого строку. Як встановлено судом першої інстанції, Рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020, оформленим протоколом №41, приватний виконавець ОСОБА_2 притягнутий до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення його діяльності. Також, вирішуючи заяву про забезпечення позову, судом встановлено, що на момент її подачі на виконанні позивача як приватного виконавця перебуває 182 виконавчих документи. У разі незастосування судом заходів забезпечення позову заявник не здійснюватиме професійну діяльність протягом часу, визначеного цим рішенням, що є фактичним застосуванням дисциплінарного стягнення. Крім того, протягом зазначеного часу заявник буде позбавлений доходу, а учасники виконавчих проваджень, які перебувають у його провадженні - права на вчасне виконання виконавчого документу. При цьому, відповідно до частини 3 статті 43 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" для поновлення діяльності приватного виконавця, зупиненої на підставі пункту 4 частини першої статті 42 цього Закону, приватний виконавець після закінчення строку зупинення його діяльності зобов`язаний скласти іспит у порядку, передбаченому статтею 33 цього Закону. Згідно частини 5 статті 42 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" наслідком зупинення діяльності приватного виконавця є також передача ним виконавчих проваджень іншому виконавцю. У зазначених у цій частині випадках заміщення приватного виконавця здійснюється за погодженням із стягувачем на підставі договору, укладеного з іншим приватним виконавцем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення стягувача передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю. З матеріалів справи встановлено, що згідно витягу з реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Гненний Д.А. має укладені трудові договори з помічниками - 4 особи (а.с. 34-35). Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність помічника приватного виконавця зупиняється одночасно із зупиненням права на здійснення діяльності приватного виконавця. Таким чином, незалежно від результату судового розгляду позовних вимог заявника незастосування судом заходів забезпечення позову матиме наслідком додаткові зобов`язання приватного виконавця щодо виконання дій, необхідних для поновлення його діяльності. Також, може призвести до зупинення діяльності помічника приватного виконавця, невиплати заробітної плати найманим працівникам. Отже, незастосування заходів забезпечення позову у межах спірних правовідносин нівелює ефективність судового захисту з огляду на строк розгляду справи, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосуванням заходів забезпечення позову не буде завдано більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, а тому, вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Дисциплінарне стягнення та його наслідки невідворотно будуть застосовані до приватного виконавця після набрання законної сили рішенням суду у випадку відмови у задоволенні позовних вимог. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що забезпечення позову у цій справі не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а лише спрямоване на збереження існуючого становища заявника до набрання законної сили судовим рішенням по суті спору, ухваленим судом в результаті встановлення правомірності рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців. Доводи апеляційної скарги, що лише рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, введене в дію наказом Міністерства юстиції України, може бути оскаржено до суду, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. При цьому, ухвала про забезпечення позову суду першої інстанції жодним чином не порушує інтереси Міністерства юстиції України та, після розгляду справи по суті, зніме напругу відповідальних осіб Міністерства щодо видачі наказу про уведення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020, оформленого протоколом №41, в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 та внести в реєстр приватних виконавців інформацію про рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 07.10.2020, оформленого протоколом №41, в частині притягнення приватного виконавця ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності приватного виконавця №0202 від 30.07.2018) до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 18 грудня 2020 року. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Біла Л.М. Франовська К.С.