Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/1572/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9631/20 Справа № 213/1572/20 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 року м.Кривий Ріг справа № 213/1572/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року, яке ухвалено суддею Нестеренко О.М. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: В квітні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 27.11.2013 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між нею та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 26.03.2020 року, утворилась заборгованість у розмірі 596319,31 грн., яка складається із 11440 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 580079,31 грн. - заборгованості по відсотками за користування кредитом, 4800 грн. заборгованості за пенею. Посилаючись на вище викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 139947,34 грн., яка складається 11440 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 128507,34 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками за період з 27.11.2013 року по 26.06.2018 року, та судові витрати у розмірі 2102 грн. Заочним рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 27.11.2019 року в розмірі 11440 грн., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту, та 171,83 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог посилаючись на те, суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності досягнення сторонами кредитного договору згоди про розмір відсотків. Зокрема, зазначає, що відповідач своїм підписом підтвердила, що підписана Анкета-заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та Банком договір, тобто між сторонами було укладено договір приєднання. При цьому, правовідносини сторін врегульовано Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про електронний цифровий підпис», Постановою КМУ № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», якими, зокрема, визначено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних відносин, виписка про рух коштів за рахунком може надаватися власникові рахунку в банку, надсилатися поштою, електронною поштою, у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, через банкомат, тощо. Позивач зазначає, що у Постанові Верховного Суду, по справі № 342/180/17, викладено правову позицію про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а тому при розгляді аналогічних справ повинні надаватися саме підписані позичальником Умови та Правила або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила розумів позичальник при укладенні договору, що свідчить про те, що при розгляді зазначеної справи суду не було надано доказів тотожності наданих Банком разом з позовною заявою Умов та Правил із тими, що були чинним на момент підписання Заяви. Натомість, позивачем на підтвердження використання кредитного карткового рахунку була надана виписка, яка відповідно до п. 5.6. Положення НБУ від 18 червня 2003 року № 254, є регістром аналітичного обліку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначається для видачі або відсилання клієнту. Позивач вважає, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню правова

позиція Верховного Суду, викладена в Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки вказана правова позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, тоді як при розгляді даної цивільної справи відповідачем не заперечувався факт укладення договору, не спростовано факт наявності заборгованості та її розмір та у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у стягненні відсотків, при цьому суд порушив основоположні норми банківського кредитування, нехтує принципами платності кредитного договору та ставить під загрозу фінансову стабільність Банку та функціювання фінансового сектору держави. Позивач вважає, що суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводів банку про те, що позичальник користувалась грошовими коштами, а за умовами ст.ст. 1048, 1054 ЦК України, кредитний договір є оплатним, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 27.11.2013 року в розмірі 11440 грн., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту, тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів погодження з позичальником ОСОБА_1 умов щодо розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами. При цьому, суд дійшов висновку, що Умови та Правила надання банківських послуг, які визначають порядок, розміри та строки погашення заборгованості та встановлюють відповідальність позичальника за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань, не можна вважати складовою Кредитного договору б/н від 27.11.2013 року, оскільки позивачем не надано доказів, що Умови та Правила надання банківських послуг, які додані до позовної заяви, розуміла позичальник ОСОБА_1 при укладенні Договору та погодилась з ними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27.11.2013 року відповідач звернулась до позивача із Анкетою-заявою, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 26.03.2020 року, за розрахунком позивача, становить 139947,34 грн. та складається з 11440 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту, 128507,34 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками за період з 27.11.2013 року по 26.06.2018 року. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір відсотків та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої відсоткової ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В Анкеті-заяві позичальника від 27 листопада 2013 року відсоткова ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема: заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 128507,34 грн. за період з 27.11.2013 року по 26.06.2018 року. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємної частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, відсоткова ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Заяву-Анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин, 27.11.2013 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 27.04.2020 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку , відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку , які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26.05.2012 року, шляхом підписання Анкети-Заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку , оскільки Умови та Правил банківських послуг в ПриватБанку це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку, які вважав узгодженими Банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом. Як зазначено вище, у Заяві-Анкеті позичальника від 27.11.2013 року, підписаної відповідачем ОСОБА_1 не узгоджено розмір та порядок відсотків за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків, у зв`язку з їх безпідставністю. Так, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.11.2013 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, відсоткова ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщеніх на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, Банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, провадження № 6-16цс15, і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом , тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про нарахування вдсотків, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у стягненні відсотків, при цьому суд порушив основоположні норми банківського кредитування, нехтує принципами платності кредитного договору та ставить під загрозу фінансову стабільність Банку та функціювання фінансового сектору держави не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, адже зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, зокрема, такі доводи суперечать й установленій практиці Верховного Суду. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами та штрафів, отже, судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Наведеним вище спростовуються й доводи апеляційної скарги позивача про те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду, викладена в Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки вказана правова позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, тоді як при розгляді даної цивільної справи відповідачем не заперечувався факт укладення договору, не спростовано факт наявності заборгованості та її розмір, оскільки, надані позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті:https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 листопада 2013 року, шляхом підписання Анкети-Заяви позичальника. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді відсотків за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року, тому саме вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, з підстав недотримання позивачем вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк, є обґрунтованим. Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 14 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: