Постанова 4820 № 129/349/21

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 129/349/21 Провадження № 22-ц/4820/1278/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Спірідонової Т.В. розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 129/349/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2021 року в складі судді Павловської А.А. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в : У квітні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, в якому банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання банківських послуг в розмірі 15429 грн 96 коп. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувсь до банку та підписав Анкету-заяву № б/н від 12 червня 2015 року, згідно якої отримав кредитну карту з початковим кредитним лімітом в розмірі 500 грн, який в подальшому було збільшено до 38000 грн, що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, доданої до позовної заяви. Також зазначає, що відповідач при зверненні до банку, підписав Анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, чим підтвердив свою згоду на те що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складають Договір про надання банківських послуг. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни за рішенням та ініціативою Банку. Також відповідно до п.п.1.1.6.1, 1.1.6.2 Договору передбачено можливість зміни тарифів та інших невід`ємних частин Договору, а в разі не погодження з такими змінами позичальник відповідно до п. 2.1.1.5.4 мав право звернутися до банку з заявою про розірвання такого Договору. Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач в свою чергу зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором, проте свої зобов`язання належним чином не виконував. У зв`язку із неналежним виконанням умов Договору відповідач станом на 12 листопада 2020 року має кредитну заборгованість в розмірі 15429 грн 96 коп, яка складається з 12409 грн 55 коп заборгованості за тілом кредиту, в т.ч. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3020 грн 41 коп заборгованість за простроченими відсотками, вказаний розмір заборгованості банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2021 позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 500 грн заборгованості за кредитним договором б/н, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 12 червня 2015 року, а також судові витрати в сумі 73 грн 56 коп, а всього 573 грн 56 коп. АТ КБ «Приватбанк» не погодилося з таким рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні частини всієї суми тіла кредиту та простроченого тіла кредиту, а також заборгованості за процентами, тому просило в цій частині рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в повному обсязі. В іншій частині рішення суду не оскаржує. Апелянт вказує, що суд прийшов до безпідставного та необґрунтованого висновку про неузгодженість між сторонами всіх істотних умов кредитного договору. Відповідач особисто звернувся до банку, бажаючи отримати кредит, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву, чим підтверджується, що він був ознайомлений з усіма умовами кредитування, в тому числі щодо сплати відсотків та штрафних санкцій. ОСОБА_1 активував кредитну картку та користувався кредитними коштами, також здійснював часткове погашення, що, на думку апелянта, свідчить про визнання ним заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Крім того, відповідач взагалі не оспорює факту укладення договору, з позовом про визнання його недійсним не звертався, не оспорював ОСОБА_1 і факт наявності в нього заборгованості по кредитному договору, тому ці обставини, на думку апелянта, взагалі не підлягали доказуванню в ході розгляду справи. Оскільки відповідач користувався кредитними коштами постійно витрачаючи їх та погашаючи існуючу заборгованість, тому є всі підстави вважати що йому було відомо Умови та Правила надання кредитних коштів, отже і вимога про стягнення відсотків є цілком законною. Отже, на думку апелянта, суд першої інстанції встановивши, що між сторонами було укладено кредитний договір, який є правомірним, безпідставно відмовив в стягненні фактично отриманих відповідачем коштів, а також заборгованості за простроченим тілом кредиту. Рішення суду в частині стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 500 грн в апеляційному порядку не оскаржено та в силу вимог ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так судом встановлено, що ОСОБА_1 12 червня 2015 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої відповідач визнав, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг. До анкети-заяви Банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Разом з цим в анкеті-заяві ОСОБА_1 засвідчив, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку www.privatbank.ua) та погоджується з ними. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 500 грн. На виконання умов договору ОСОБА_1 було видано декілька кредитних карток, остання № НОМЕР_1 з терміном дії до жовтня 2020 року. Кредитними коштами та відповідно кредитною карткою відповідач користувався, періодично витрачаючи кредитні кошти та відповідно періодично погашаючи кредит. За розрахунком Банку, доданим до позову, станом 12 листопада 2020 року ОСОБА_1 має кредитну заборгованість в розмірі 15429 грн 96 коп, яка складається з 12409 грн 55 коп заборгованості за тілом кредиту, в т.ч. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3020 грн 41 коп заборгованість за простроченими відсотками. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, але в межах кредитного ліміту в розмірі 500 грн. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд вказав на їх недоведеність, зокрема, відсутність доказів щодо отримання позичальником кредитних коштів, які вказано банком в позовній заяві. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). За змістом ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Як передбачено ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ). Відповідно до ч.1 ст.6 цього Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ч.ч.1, 2 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. В силу ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» надало суду: три розрахунки заборгованості за кредитним договором, останній станом на 12 листопада 2020 року, анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 12 червня 2015 року, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Проте, підписана відповідачем анкета-заява від 12 червня 2015 року не містить процентної ставки за використання наданих кредитних коштів, а також відсутні умови щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання та їх розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення на його користь розміру всієї заборгованості по тілу та процентах, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору тощо. Однак матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитом, неустойки, (пені, штрафів), саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, розміру штрафних санкцій надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 від 12 червня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. У зв`язку з цим, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч.1 ст.634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження №14-131цс19), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нарахування та стягнення на користь банку відсотків не відповідають умовам, погодженим сторонами при наданні кредитних коштів, відповідно до підписаної ОСОБА_1 заяви. Банк, пред`являючи вимоги про стягнення боргу, просив стягнути тіло кредиту в сумі 12409 грн 55 коп. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Із виписки по руху грошових коштів вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, періодично погашаючи кредитну заборгованість. Як видно з наданих банком розрахунків, сума фактично отриманих позичальником коштів за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2019 року (третя графа розрахунку «Витрати клієнтом кредитних коштів»), в загальному розмірі склала 71961грн 73 коп, за період з 01 жовтня 2019 року по 12 листопада 2020 року (третя графа розрахунку «Витрати клієнтом кредитних коштів») - 437 грн 89 коп кредитних коштів. З виписки про рух грошових коштів вбачається, що за весь період користування ОСОБА_1 грошовими коштами Банку було використано 72399,63 грн. і вказана сума коштів на час подання позову банком була повернута відповідачем в повному обсязі, тому підстав для стягнення на користь Банку коштів за встановлених вище обставин не вбачається. Не спростовують висновків суду й інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги на вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 серпня 2021 року. Судді А.М. Костенко О.І. Талалай Т.В. Спірідонова