Постанова Запорізький апеляційний суд № 328/1334/20

Дата документу 11.12.2020 Справа № 328/1334/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №328/1334/20 Головуючий у 1 інстанції Петренко Л.В. Провадження № 22-ц/807/3239/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И ЛА: У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 28 жовтня 2008 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», які згідно до заяви отримані Відповідачем для ознайомлення в письмовій формі. 28 жовтня 2008 року відповідачем також була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В цій же довідці відповідач власним підписом підтвердив, що «З фінансовими умовами надання Кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 50 000,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2, п. 3.3 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою банку. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим, станом на 27 квітня 2020 року, має заборгованість у сумі 121 623 грн. 72 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 83 033,14 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту 83 033,14 грн., заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками 0,00 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 5 585,32 грн., нарахована пеня 26 975,56 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) 250,00 грн., штраф (процентна складова) 5 779,70 грн. Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 жовтня 2008 року у розмірі 121623,72 грн. станом на 27 квітня 2020 року, та судові витрати у розмірі 2102,00 грн. Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 жовтня 2008 року в розмірі 83 626,88 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 83 033,14 грн. та заборгованості за відсотками на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, в сумі 593,74 грн. В іншій частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» (щодо стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, у розмірі 84,00 відсотків річних, від простроченої суму на підставі п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, пені та штрафів) - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 1445 грн. 30 коп. Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк". Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року розгляд апеляційної скарги призначено у порядку спрощеного провадження. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). З огляду на те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржено, тому колегією суддів не переглядається. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 28 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_2 , згідно з умовами якого остання отримала кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, отримавши платіжну картку НОМЕР_1 (а.с. 38). З анкети заяви вбачається, що відповідач згодна з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідно до анкети-заяви № б/н 28 жовтня 2008 року, відповідач отримав кредит у розмірі 1 000,00 грн. Сторонами визначено базову процентну ставку у розмірі 30 % з розрахунку 360 днів в рік, що підтверджується анкетою-заявою від 28 жовтня 2008 року. 28 жовтня 2008 року ОСОБА_3 видано картку НОМЕР_1 та встановлено кредитний ліміт, про що міститься відмітка в анкеті-заяві № б/н 28 жовтня 2008 року. Судом першої інстанції вірно встановлено, що у заяві ОСОБА_2 від 28 жовтня 2008 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Крім того, в період з часу з 28 жовтня 2008 року по 20 вересня 2019 року кредитний ліміт по картках, виданих ОСОБА_3 постійно змінювався, то збільшувався то зменшувався. Найбільшу суму кредитного ліміту було встановлено 17 вересня 2018 року у сумі 50 000,00 грн., 20 вересня 2019 року кредитний ліміт зменшено до 0.00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_3 (договір б/н) (а.с. 36). Встановлено, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким ОСОБА_1 видано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 дата відкриття 28.10.2008 року, термін дії 12/11; НОМЕР_2 дата відкриття 19.08.2009 року, термін дії 01/13; НОМЕР_3 , дата відкриття 08.02.2013 року, термін дії 01/16; НОМЕР_4 дата відкриття 18.11.2016 року, термін дії 05/18; НОМЕР_5 дата відкриття 30.07.2015 року, термін дії 07/19; НОМЕР_5 дата відкриття 04.12.2015 року, термін дії 07/19; НОМЕР_6 дата відкриття 06.11.2015 року, термін дії 11/19; НОМЕР_6 дата відкриття 08.02.2016 року, термін дії 11/19; НОМЕР_7 дата відкриття 21.06.2018 року, термін дії 05/22, що підтверджується відповідною довідкою (а.п. 37). 21 червня 2018 року ОСОБА_3 відкрито кредитну картку номер картки НОМЕР_7 , терміном дії 05/22, зі зміненими умовами кредитування та обслуговування кредитної картки. Згідно виписки по картковому рахунку, ОСОБА_3 активно користувалася кредитними картками, про що відображено відповідні операції, а саме: оплата за товар, зняття готівкових коштів в банкоматі, переводи з картки, поповнення мобільного телефону, переводи з картки через Приват24, оплата за продукти, розрахунок карткою за продукти в магазинах, оплата комунальних та інших платежів в касі, поповнення картки в терміналах самообслуговування, неодноразово користувалася сервісом «оплата частинами», тощо (а.с. 19-35). До кредитного договору банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на 27 квітня 2020 року, становить у розмірі 121 623 грн. 72 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 83 033,14 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту 83 033,14 грн., заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками 0,00 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 5 585,32 грн., нарахована пеня 26 975,56 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) 250,00 грн., штраф (процентна складова) 5 779,70 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.п. 6-18). Згідно ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За приписами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Положеннями ч.1 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Враховуючи те, що умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Аналізуючи положення статей 549, 551, 625, 1048, 1049 ЦК України вбачається, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Судом першої інстанції вірно встановлено, що у заяві від 28 жовтня 2008 року сторонами визначена процентна ставка 30 % річних, проте відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом та неустойку (пеню, штрафи) за несвоєчасну сплату кредиту, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови зрозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку від 28 жовтня 2008 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. В даному випадку відсутні відомості, що саме ці умови діяли, 28 жовтня 2008 року на момент укладення кредитного договору між сторонами. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 28 жовтня 2008 року, не можна брати до уваги, оскільки в цій довідці відсутня інформація по якому саме кредитному договору визначалися вказані умови, з ким саме договір укладався, крім того, в даній довідці міститься якийсь підпис, проте не відомо кому він належить. В довідці про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 28 жовтня 2008 року відсутня інформація, що саме ОСОБА_1 ознайомилася з умовами кредитування (а.с. 39). Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Тарифи та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем довідка про умови кредитування та Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Умови, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Таким чином, підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення неустойки (пені і штрафів) за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на зазначене, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Враховуючи те, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 83 033,14 грн. не оскаржене, колегією суддів рішення суду в цій частині не переглядається. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 5 585,32 грн. Заборгованість за нарахованими відсотками та заборгованість за простроченими відсотками становить 0,00 грн. За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 27 квітня 2020 року позивач застосував процентну ставку на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, у розмірі 84,00 відсотків річних, від простроченої суму, в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 року згідно з п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, за період з 01.02.2020 року по 27.04.2020 року (кількість днів прострочення становить 87 днів). Позивачем нарахована заборгованість за відсотками на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, в розмірі 5 585,32 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Умови та Правила в редакції, що почала діяти з 01.03.2019 року, на яких здійснено розрахунок заборгованості за відсотками на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, тому їх не можна брати до уваги оскільки ці умови не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за відсотками на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, в розмірі 593,74 грн. Суд прешої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідачів штрафів (як процентної, так і фіксованої частин) та пені у межах відповідальності за зобов`язаннями за одним і тим самим кредитним договором. Такі правові висновки відповідають усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі № 216/2813/15 (провадження № 61-38341св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 523/17197/15-ц (провадження № 61-24792св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 2-884/10 (провадження № 61-24993св18) та іншими. Позивачем не надано примірник Умов та Правил банківських послуг, які містили б підпис відповідача про ознайомлення з умовами кредитування. Довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 28 жовтня 2008 року, суд не бере до уваги, оскільки в цій довідці відсутня інформація по якому саме кредитному договору визначалися вказані умови, з ким саме договір укладався, крім того, в даній довідці міститься якийсь підпис, проте не відомо кому він належить. В довідці про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 28 жовтня 2008 року відсутня інформація, що саме ОСОБА_1 ознайомилася з умовами кредитування (а.п 39). З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову у частині стягнення неустойки (пені та штрафів) сілд відмовити, оскільки вказані платежі не передбачені умовами договору від 28 жовтня 2008 року, яким є анкета-заява відповідача. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Вагомих, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 17 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2020 року. Головуючий Судді: