Постанова 4824 № 752/12715/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/12751/20 Головуючий у 1-й інст. - Мазур Ю.Ю. Апеляційне провадження 22-ц/824/6278/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Кулікова С.В., Мараєва Н.Є. при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргупредставника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В : АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилається на те, що 12 березня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 104000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 08 червня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 159869 грн 10 к., з яких: 159869 грн 10 к. - заборгованість за тілом кредиту, 156978 грн 63 к. - заборгованість за простроченими відсотками, 2306 грн 18 к. - нарахованої комісії. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати. Посилається на те, що на підставі підписаної анкети - заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт 104000 грн. Відповідач активував картку та користувався картковим рахунком, що свідчить про укладення кредитного договору. Вказує, що відповідач звертався до відділення банку для пере випуску картки, а саме для отримання нової картки з новим терміном дії. Суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) та інших складових. Із розрахунку заборгованості та виписки за картковими рахунками відповідача вбачаються всі операції по зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Якщо суд не погодився з наданим банком розрахунком заборгованості, він повинен був встановити дійсний розмір заборгованості, а не відмовляти у позові. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу до суду не надав. В судове засідання сторони не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору з відповідачем, а саме розмір наданого відповідачу кредиту та розмір відсотків, строк дії договору. Апеляційний суд в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що 12 березня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 104000 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку. При цьому відповідач погодився, що підписана анкета - заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір. Посилаючись на те, що відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути заборгованість у розмірі 159869 грн 10 к., з яких: 159869 грн 10 к. - заборгованість за тілом кредиту, 156978 грн 63 к. - заборгованість за простроченими відсотками, 2306 грн 18 к. - нарахованої комісії. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (у даному випадку - ПАТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто, дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі шляхом прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник. У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому. Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що позичальник зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що він може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни, тощо. Проте сама воля позичальника на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком. У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно частинипершої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті - заяві позичальника ОСОБА_1 від 12 лютого 2013року (б/н) відсутній визначений договором розмір пені та штрафів та порядок нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту просив, зокрема, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, заборгованість за простроченим тілом кредиту, відсотки та комісію. При цьому,під час звернення до суду позивачем долучено до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки. Аналізуючи зміст наданих Умов, апеляційний суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач. Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені та штрафів за користування кредитними коштами, та саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила кредитування, і що не спростовано позивачем під час розгляду справи. Не можна застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком у період з часу виникнення спірних правовідносин (12 лютого 2013року) до моменту звернення до суду із позовом (01 липня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність уанкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують наведених обставин. Надані ПАТ КБ «Приватбанк» Умови та правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору і щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у справі, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №711/1220/17. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витяг з Умов та правил, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua та наявні у матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 лютого 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати простроченого тіла кредиту, відсотків та комісії. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14) щодо форми кредитного договору, зазначивши, що підписання анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання. Отже, підписана анкета - заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення простроченого тіла кредиту, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета - заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»). З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обґрунтування заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченим відсотками та комісією, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача боргу по сплаті прострочених відсотків та комісії, у зв`язку з їх недоведеністю. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту необхідно зазначити таке. В позовній заяві АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 159869 грн 10 к. - заборгованість за тілом кредиту. В обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором разом з позовною заявою представником АТ КБ «Приватбанк» надано розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Наданий позивачем розрахунок не може бути прийнятий до уваги апеляційним судом, оскільки не містить ні підпису відповідальної особи, що його складала, ні печатки банку. Також, апеляційний суд при визначенні заборгованості за тілом кредиту не може прийняти до уваги виписку по особовому рахунку відповідача як належний та допустимий доказ відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України, оскільки позивачем надано виписку по особовому рахунку відповідача за період з 22 січня 2018 року по 31 березня 2020 року, зважаючи на те, що правовідносини, що склались між сторонами розпочалися 12 лютого 2013 року. Крім того, виписка по особовому рахунку із зазначенням даних відповідача не підписана та належним чином не завірена представником позивача АТ КБ «Приватбанк», а тому не є належними доказами в розумінні статей 77-78 ЦПК України. А тому, доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість відповідача за фактично використаними кредитними коштами підтверджена належними та допустимими доказами по справі є необґрунтованими. Інших доказів в розумінні закону на підтвердження наявності заборгованості матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги щодо оформлення відповідачкою додаткових послуг «Миттєва розстрочка» та «Оплата частинами» відповідно до Умов та правил надання банківських послуг необґрунтовані з викладених вище підстав, а саме відсутності доказів про погодження між сторонами цих Умов. Посилання апеляційної скарги про те, що відповідач користувався коштами і періодично погашав кредит, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення процентів та комісії з огляду на відсутність визначених сторонами у заяві-анкеті їх розміру, умов та порядку застосування. До апеляційної скарги представник позивача надав виписку по кредитному рахунку відповідача, довідки, та копію заявки на актуалізацію даних за преміальною карткою. Апеляційний суд звертає увагу, що аналогічні за змістом виписка та довідки були подані представником позивача до суду першої інстанції, також не підписані працівником банку, та не завірені належним чином. Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За умовами ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскільки, ані до суду першої, ані апеляційної інстанції представник позивача належним чином підписані та завірені розрахунки заборгованості, виписку по кредитному рахунку відповідача та заяви не надав, доказів неможливості подання належним чином підписаної та завіреної представником позивача виписки по кредитному рахунку відповідача, розрахунку та довідок до суду першої інстанції позивачем не було подано, апеляційний суд не приймає до уваги приєднані до апеляційної скарги докази. Крім цього, клопотання до апеляційного суду про долучення цих доказів позивач не заявив в апеляційній скарзі. За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Враховуючи вищевикладені обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 травня 2021 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Кулікова С.В., Мараєва Н.Є.