Постанова Київський апеляційний суд № 373/1204/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1227/2021 Справа 373/1204/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 17 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Богдан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Залеської А.О. в м. Переяслав-Хмельницький 09 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У вересні 2020 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10461,90 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач звернулася до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку із чим підписала заяву б/н від 20 жовтня 2008 року. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю поінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які згідно до заяви отримані відповідачем для ознайомлення в письмовій формі, їх копії додані до позовної заяви, а з метою підтвердження їх відповідності (автентичності) також надається копія наказу банку про їх підтвердження. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 3700 грн., щодо встановлення і розміру якого банк керувався п.п. 3.2, 3.3 договору, на підставі якого відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01 березня 2019 року згідно до п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84,0 % - для картки «Універсальна Голд». У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесення коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 12 серпня 2020 року має заборгованість 10461,90 грн., з яких 9940,57 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 9940,57 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 521,33 грн. - нарахована пеня, 0,00 грн. нарахована комісія. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2020 року в позові АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що до суду була надана копія заяви, в якій відповідач особистим підписом засвідчила, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, і вона зобов`язувалася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та самостійно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. На підставі вищевказаної анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт 15000 грн., після отримання картки відповідач здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася нею, кредитна картка в подальшому перевипускалась, а також відповідач отримувала кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Із виписки по рахунку вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, знімаючи їх в банкоматах тощо, однак використані кошти не повернула. Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, згідно якого такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними умовами та правилами закон не вимагає; також посилався на аналогічні висновки Верховного Суду в постановах від 11 вересня 2019 року по справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/4543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18. Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 153/1334/16 та від 29 липня 2020 року по справі № 753/10779/16-ц щодо дій сторони у договорі, якими підтверджується схвалення укладеного правочину. Отже, користуючись протягом тривалого часу кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення боргу, відповідач відповідно до ч. 2 ст. 624 ЦК України фактично погоджувалася з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами. В свою чергу, відповідач не надала суду жодних доказів, що надані їй Умови та Правила, а також Тарифи викладені не в тій редакції, яка діяла на час підписання анкети-заяви, а також що вона не знала про умови кредитування, і розмір заборгованості нею не спростовано. Зазначив, що судом не враховано висновки Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року по справі № 750/6058/17-ц, згідно яких, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок, а також здійснення операцій через Приват24. Не погоджувався із висновками суду першої інстанції щодо можливості застосування у даній справі висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, вважаючи обставини у цій справі відмінними, оскільки в матеріалах даної справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви; копія наказу банку щодо затвердження Умов та Правил у редакції на момент підписання анкети-заяви, тобто до суду надано конкретну редакцію формуляру (стандартної форми), до якої приєдналася відповідач. Також на підтвердження дійсності відповідної редакції Умов та Правил до позовної заяви долучено клопотання про огляд на офіційному веб-сайті банку та фіксування змісту редакції Умов та Правил, яка діяла на день приєднання відповідача до відповідних умов. Не погоджувався з висновками суду при відмові у стягненні фактично отриманих коштів (тіла кредиту) з підстав відсутності заборгованості, оскільки суд, здійснюючи перерахунок заборгованості, порушив умови договору та вимоги ст. 534 ЦК України, проігнорував, що про умови сплати процентів відповідач був обізнаний, що вбачається з наявних у справі доказів. Кредит є поновлювальною кредитною лінією, тобто відповідач може використовувати кредитні кошти, погашати заборгованість та знову користуватися кредитними коштами. Наголошував, що суми, які він просить стягнути, належним чином обґрунтовані та підтверджені. Посилався на положення ст. 1048, 1054 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою заборонено надання безпроцентних кредитів, зазначив, що на момент укладання кредитного договору діяла процентна ставка 30 % річних. Наводив правовий висновок Верховного Суду в постанові від 18 грудня 2019 року по справі № 205/2825/18, від 20 травня 2020 року по справі № 588/62/18, згідно яких, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Тобто, якщо суд вважав, що умовами договору не встановлена конкретна відсоткова ставка, він не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом взагалі, адже в такому разі застосуванню підлягає ст. 1048 ЦК України. Вказував, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 265/6582/16-ц неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм; згідно постанов Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, у випадку незгоди з розрахунком заборгованості за кредитним договором навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду; згідно висновків Верховного Суду в постанові від 22 липня 2020 року по справі № 189/2109/18 суди повинні були з урахуванням вищевикладеного та розрахунку боргу, наданого позивачем, провести власний розрахунок боргу. Вважав, що якщо суд не погодився з наданим банком розрахунком заборгованості, він повинен був встановити дійсний розмір заборгованості з урахуванням умов договору та вищевказаних норм матеріального права, а не відмовляти у позові взагалі. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином за місцем реєстрації, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до ст. 128 ЦПК України. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до пунктів 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. За таких обставин апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу у відсутності відповідача, належним чином повідомленої про дату, час та місце розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 16 міститься заява ОСОБА_1 від 20 жовтня 2008 року про приєднання до Умов надання банківських послуг в ПриватБанку, за якою ОСОБА_1 , вже будучи ідентифікованою банком за карткою № НОМЕР_1 , просила відкрити рахунки і надати наступні послуги: 1) дебетну картку VisaElectronDomestic, студентська (зарплатна), строк дії до 10/10, 2) кредитну картку типу НОМЕР_6, строком дії до 11/12, на таких умовах: сума кредитного ліміту - 100 грн., базова процентна ставка 30 % з розрахунку 360 днів в році; строк дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки; порядок погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості, при цьому в заяві визначено, що погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списанням банком коштів з дебетної карти № НОМЕР_1 . Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 засвідчила, що ознайомлена з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку і згодна з тим, що запропоновані банком Умови та Тарифи разом з цією заявою складають договір про надання банківських послуг. На а. с. 27 міститься копія паспорту НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , з відміткою про реєстрацію шлюбу 23 січня 2010 року з ОСОБА_4 . Копія засвідчена підписом власника ОСОБА_1 . Згідно наданої позивачем довідки про видачу кредитних карток (а. с. 15), ОСОБА_1 13 листопада 2008 року отримала карту НОМЕР_3 з терміном дії до кінця листопада 2012 року, після закінчення дії цієї картки в подальшому випущені картки, остання з яких НОМЕР_4 , відкрита 08 вересня 2015 року, діяла до кінця вересня 2019 року. На а. с. 11 - 13 міститься виписка з рахунку за договором б/н станом на 14 серпня 2020 року, клієнт ОСОБА_1 , остання операція по рахунку датована 01 березня 2020 року по картці НОМЕР_3 - списання відсотків за використання кредитного ліміту із залишком після операції 10461,90 грн. На а. с. 5 - 10 знаходяться розрахунки заборгованості за договором б/н від 20 жовтня 2008 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 31 грудня 2015 року, станом на (дата не зазначена) і станом на 12 серпня 2020 року. Згідно підсумку до розрахунку на а. с. 9, клієнтом погашено заборгованості за тілом кредиту: 499,08 грн., за простроченим тілом кредиту - 7855,39 грн., погашено заборгованості по пені - 4047,74 грн. Заборгованість за тілом кредиту: 9940,57 грн., заборгованість по пені 521,33 грн., всього 10461,90 грн. (а. с. 9, 10 зворот). На а. с. 18 - 22 знаходиться копія Умов та Правил надання банківських послуг. На а. с. 23 - 27 знаходиться копія наказу-шаблону № 906 С-169 від 23 серпня 2006 року «Про внесення змін до договірної бази по платіжним карткам, договірної бази по споживчому кредитуванню і в депозитні договори (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів)». Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» в позові в цілому, суд першої інстанції виходив із недоведеності у відповідача грошового зобов`язання за кредитним договором, укладеним шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою, що в заяві ОСОБА_1 від 20 жовтня 2008 року безпосередньо зазначено, що базова процентна ставка встановлюється в розмірі 30 % з розрахунку 360 днів в році (а. с. 17 зворот). Встановивши, що відповідач сплатила на виконання умов договору суму 12402,21 грн., і вважаючи недоведеною наявність у відповідача грошового зобов`язання за кредитним договором по тілу кредиту і пені, судом першої інстанції не враховано необхідності погашення процентів за користування кредитом в розмірі 30 % річних, про сплату яких дійшли згоди сторони при укладенні кредитного договору, і розміру сплачених відповідачем відсотків в загальній структурі заборгованості за кредитом. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, отримувала кредитні кошти, що підтверджується випискою з рахунку (а. с. 11 - 13). Апеляційний суд також враховує доводи апеляційної скарги, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, власного розрахунку заборгованості не надано, а позивачем при цьому доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості та тілом кредиту і її розміру. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню. Оцінюючи підставність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд виходить із того, що 20 жовтня 2008 року ОСОБА_1 , яка в подальшому після одруження змінила прізвище на « ОСОБА_1 », звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просила оформити і видати їй кредитну картку зі строком дії 11/12, базова процентна ставка 30 % з розрахунку 360 днів в році і строком дії кредитного ліміту, що відповідає терміну дії картки, також встановлено порядок погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Апеляційний суд враховує, що відповідач рішення суду першої інстанції щодо обставин укладення договору не оскаржувала. Виходячи із наведеного, оскільки заборгованість за тілом кредиту позичальником повернута не була, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості, яка згідно розрахунку заборгованості станом на 12 серпня 2020 року складає 9940,57 грн., даний розмір заборгованості відповідачем не спростований, власного розрахунку нею не надано. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 521,33 грн., АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що суть договору приєднання, який і було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Однак, такі доводи позивача не приймаються апеляційним судом, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт погодження сторонами всіх істотних умов договору. Так, будь-яких заяв відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, діючих на момент видачі кредитних карток 23 лютого 2012 року та 08 вересня 2015 року, а також будь-яких Тарифів банку у цей період позивачем суду не надано, як не надано і доказів ознайомлення з ними відповідача, за таких обставин суд не може з`ясувати зміст умов та тарифів надання банківських послуг за відповідними картками, вид та тип цих карток тощо, а також не представляється можливим встановити факт та спосіб ознайомлення відповідача за зміненими умовами кредитування після досягнення нею повноліття. Апеляційний суд також приймає до уваги, що заява б/н від 20 жовтня 2008 року не містить зобов`язань позичальника ознайомлюватися зі змінами та доповненнями до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Не містять таких зобов`язань і самі Умови, в редакції, доданій позивачем до матеріалів справи (а. с. 18 - 22). Відсутність підпису відповідача на Умовах та Правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16). Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, провадження № 6-16цс15. Враховуючи вищевикладене, а також встановлені обставини про відсутність в матеріалах справи заяв відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в наступних редакціях і самих примірників Умов та Правил у нових редакціях, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідач погодилася з умовами та правилами надання банком послуг. В редакції Умов та Правил надання банківських послуг, наявних в матеріалах справи, зазначені положення відсутні, а також не погоджені підстави і розмір нарахування штрафних санкцій, зокрема пені, яку просив стягнути позивач. За таких умов апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що позивачем до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєдналася відповідач при підписанні заяви від 20 жовтня 2008 року. Доводи апеляційної скарги, що на підтвердження дійсності відповідної редакції Умов та Правил до позовної заяви долучено клопотання про огляд на офіційному веб-сайті банку та фіксування змісту редакції Умов та Правил, яка діяла на день приєднання відповідача до відповідних умов, апеляційний суд відхиляє, оскільки при перевірці матеріалів справи зазначеного клопотання не виявлено. Апеляційний суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, згідно яких Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зробила висновок, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зважаючи на вищевикладене, апеляційним судом не приймаються посилання апеляційної скарги на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 153/1334/16, від 29 липня 2020 року по справі № 753/10779/16-ц, від 04 грудня 2019 року по справі № 750/6058/17-ц щодо вчинення стороною правочину дій на його виконання як доказу схвалення правочину. Апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання позивача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18, оскільки правові висновки в ній зроблені у господарській справі, тобто в правовідносинах, що не стосуються споживчого кредитування; на постанову Верховного Суду від 23 грудня 2019 року в справі № 375/250/18, оскільки постанова апеляційного суду цією постановою скасована лише з тих підстав, що суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги; на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 642/5533/15, оскільки у справі № 642/5533/15 відповідачем серед іншого підписувалася Довідка про умови кредитування, якої позивачем в цій справі надано не було; від 19 вересня 2019 року в справі № 127/7543/17, оскільки в касаційній скарзі відповідач не посилався на відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 і на відповідність цьому висновку рішення суду першої та апеляційної інстанції не оцінювались. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені в розмірі 521,33 грн. не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і задоволенню не підлягають як необґрунтовані. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту 9940,57 грн. В іншій частині позов не підлягає задоволенню з наведених вище підстав. Під час подання позову позивачем понесено судові витрати в розмірі 2102 грн., за подання апеляційної скарги - 3153 грн., всього 5255 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги пропорційно їх задоволенню в розмірі 4992,25 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2020 року скасувати і прийняти нову постанову. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ вул. Грушевського 1-д код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 9940,57 грн. та судові витрати в розмірі 4992,25 грн. В іншій частині позову відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 18 березня 2021 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.