Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/12609/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/12609/20 пров. № А/857/13482/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Курильця А.Р., Сеника Р.П., з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 140/12609/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, (ухвала суду першої інстанції постановлена суддею Ксензюк А.Я. у м. Луцьк Волинської області 07.10.2020 року, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 (надалі також ОСОБА_2 ) із позовом до Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації (надалі також відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі також Закон № 796-XII); - зобов`язати з 17 липня 2018 року провести нарахування та виплату вказаної грошової допомоги в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року позовні вимоги у частині визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за період із 17 липня 2018 року по 29 лютого 2020 року залишено без розгляду. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що застосовуючи строки позовної давності у даній справі, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується в даному випадку органом соціального захисту, за зверненням особи з проханням здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав. Учасники справи були належним чином, відповідно до положень глави 7 розділу I Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися. Згідно частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У заяві від 31 серпня 2020 року позивач просив поновити строк звернення до суду з посланням на те, що про невідповідність розмірів щомісячної грошової допомоги вимогам Конституції України та інших законодавчих актів дізнався кілька місяців назад зі слів односельчан. Крім того, зазначає, що немає юридичної освіти, не знає особливостей законодавства, тому не міг знати, що його права та права його дитини порушується. Позивача з приводу цього компетентні органи не інформували. Також посилається на статтю VI Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, до якої приєдналася Україна 12 липня 1996 року, якою встановлюється тридцятирічний строк позовної давності за вимоги про відшкодування ядерної зброї. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним позовом за період із 17 липня 2018 року по 29 лютого 2020 року, оскільки позивач не вказав і не підтвердив відповідними доказами про існування об`єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі, колегія суддів встановила наступне. Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно із частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, за приписами якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. За приписами частини третьої цієї статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом 31 серпня 2020 року (дата штемпеля вхідної кореспонденції суду) вимоги якого стосуються і пов`язані із ухваленням Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, тобто за межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду щодо призначення та виплати щомісячної грошової допомоги). При цьому, наведені позивачем причини пропуску звернення до суду не є поважними з наступних підстав. Рішення Конституційного Суду України ухвалене 17 липня 2018 року і було опубліковане у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина друга статті 152 Основного Закону України). Тобто, на переконання суду першої інстанції, право на звернення із даним адміністративним позовом у позивача виникло 17 липня 2018 року (із дати ухвалення рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року). Колегія суддів погоджується з таким висновку суду першої інстанції і наголошує, що перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про таке не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Дана позиція сформована Верховним Судом в постанові від 30.03.2020 року у справі № 826/10808/18. Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визначення причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в кожній конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві або у заяві про поновлення строку звернення до суду причин, підтверджених відповідними засобами доказування та доданими до них матеріалами. Колегія суддів також вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду. За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що окружний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, а тому доводи апелянта слід відхилити. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 вказаного Кодексу. З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позовну заяву слід залишити без розгляду відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Керуючись статтями 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 140/12609/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді А. Р. Курилець Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 10.12.2020