Постанова 4857 № 140/1054/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/1054/20 пров. № А/857/5026/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., за участі секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року про залишення позовну без розгляду в частині позовних вимог (судді Ксендзюка А.Я. ухвалену у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі № 140/1054/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 18.02.2020 звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації в якому просить визнати протиправною бездіяльність, яка призвела до ненарахування та невиплати йому з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов`язати відповідача провести йому з 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позовні вимоги у частині визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за період із 17 липня 2018 року по 17 серпня 2019 року залишено без розгляду. Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що вона постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду для продовження розгляду. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подав, а відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 07.07.2020 до апеляційного суду засобами електронного зв`язку надійшла заява відповідача про слухання справи без участі його представника у зв`язку з зупинкою здійснення залізничних та автобусних перевезень пасажирів. Позивач в судове засідання не прибув та явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, в апеляційній скарзі про розгляд справи за участі представника не просив, що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України) не перешкоджає розгляду справи в апеляційному суді при перегляді рішення суду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України та статті 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом 18 лютого 2020 року (дата штемпеля поштового відділення на конверті, у якому було скеровано позов до суду) вимоги якого стосуються і пов`язані із ухваленням Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, тобто за межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду щодо призначення та виплати щомісячної грошової допомоги). При цьому позивач не заявив про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду за період із 17 липня 2018 року по 17 серпня 2019 року, а тому суд першої інстанції залишив без розгляду позовну заяву в частині із 17 липня 2018 року по 17 серпня 2019 року. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Частинами 1-2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Суд не приймає доводів апеляційної скарги, що про порушення свого права позивач дізнався у лютому 2020 року із засобів масової інформації, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися після рішення Конституційного суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року в межах частини 2 статті 122 КАС України. Суд звертає увагу, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не встановлює спеціального строку звернення до суду за захистом порушеного права на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, відтак застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною 2 статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України установлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою і четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду. Як установлено судом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом 18 лютого 2020 року (дата штемпеля поштового відділення на конверті, у якому було скеровано позов до суду) вимоги якого стосуються і пов`язані із ухваленням Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, тобто за межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду щодо призначення та виплати щомісячної грошової допомоги). При цьому позивач не заявив про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду за період із 17 липня 2018 року по 17 серпня 2019 року. Суд звертає увагу, що строк звернення до суду з даним позовом обчислюється з дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Рішення Конституційного Суду України ухвалене 17 липня 2018 року і було опубліковане у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина друга статті 152 Основного Закону України). Тобто право на звернення із даним адміністративним позовом у позивача виникло 17 липня 2018 року (із дати ухвалення рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року). Таким чином, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» (№116/1997/900/1112 зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Із доводами апелянта щодо врахування Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21.05.1963 р., ратифіковану Законом України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12.07.1996, як підставу для поновлення строку звернення до адміністративного суду колегія суддів не погоджується, оскільки статтею VI Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ратифікованою Законом України від 12 липня 1996 року № 334/96-ВР, передбачено, що права на відшкодування за цією Конвенцією втрачають силу, якщо позов не подано на протязі десяти років з дня ядерного інциденту. Окрім того, Конвенція передбачає відповідальність та відшкодування за заподіяний ядерний інцидент з боку оператора - особи, призначеної або визнаної відповідальною державою в якості оператора ядерної установки. З огляду на те, що відповідач жодним чином не відповідає критеріям оператора ядерної установки, встановленим Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, її застосування у цій справі є неможливим. Інші доводи апеляційної скарги із посиланням на рішення Верховного суду України від 13.09.2000 року по справі №6-26370кс04 та рішень Європейського суду з прав людини встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 227/2015/17, від 15 травня 2019 року у справі №804/4217/18, від 21 лютого 2018 року у справі № 346/3696/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Керуючись ст. ст. 308, 310, 316, 320, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року про залишення позовну без розгляду в частині позовних вимог у справі № 140/1054/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 10.07.2020