Постанова 4857 № 460/2164/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2164/21 пров. № А/857/13348/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Онишкевича Т. В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, постановлену головуючим суддею Друзенком Н. В. у м. Рівному, про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 22.03.2021 ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства згідно зі статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, зобов`язати відповідача нарахувати та виплачувати з 17.07.2018 щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства згідно зі статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, до зміни законодавства або правового статусу позивача. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 позовні вимоги у частині визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за період з 17.07.2018 по 21.09.2020 залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, у якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить її скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки вона з поважних причин пропустила строк звернення до суду, так як про порушене право дізналася лише з листа відповідача від 30.11.2020 № Д-5481/06-10/20. Зазначає, що хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.10.2019 у справі № 826/9584/18. Оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 17.07.2018 по 21.09.2020, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом більше, ніж через два роки після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018, на підставі якого відновлено її право на отримання спірної допомоги у розмірах, визначених статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому відповідна частина позовних вимог заявлена поза межами шестимісячного строку звернення до суду без наведення поважних підстав його пропуску. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За змістом частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою і четвертою статті 123 цього Кодексу. Як встановлено з матеріалів справи, позовні вимоги у даному спорі стосуються нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 17.07.2018 дати прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 6-р/2018, яке і послугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Слід зазначити, що рішення Конституційного Суду України, ухвалене 17.07.2018 у справі № 6-р/2018, було опубліковане у Офіційному віснику України від 21.08.2018 та інших офіційних друкованих виданнях України, відтак, перебувало в загальному доступі. Так, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина друга статті 152 Основного Закону України). Таким чином, право на звернення із даним адміністративним позовом у позивача виникло з серпня 2018 року, після встановлення факту відсутності виплати спірної допомоги за липень 2018 року. Що стосується покликання скаржника на те, що про порушення свого права вона дізналася у листопаді 2020 року із листа Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації, то такі обставини не можуть бути поважною причиною пропуску строку, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не могли позбавити позивача можливості звернутися після прийняття рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 в межах строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Як встановлено, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.05.2020 у справі № 9901/37/20, початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов`язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а розпочинається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про ухвалення рішення, яке її стосується. Крім цього, відповідно до позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Натомість, до суду з зазначеним позовом позивач звернулася лише 22.03.2021, тобто з пропуском строку звернення до суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 17.07.2018 по 21.09.2020 без розгляду. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 227/2015/17, від 15.05.2019 у справі №804/4217/18, від 21.02.2018 у справі № 346/3696/17, які в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін. Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 460/2164/21 про залишення позовної заяви без розгляду без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 24.09.2021