Постанова 4857 № 140/9253/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 140/9253/20 пров. № А/857/10697/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Сеника Р.П., Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі № 140/9253/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Лозовським О.А., в м. Луцьку Волинської області 23.07.2020 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ); зобов`язання з 17 липня 2018 року провести нарахування та виплату вказаної грошової допомоги в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації у частині визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за період із 17 липня 2018 року по 25 грудня 2019 року залишено без розгляду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив позивач, який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року скасувати, в задоволенні адміністративного позову відмовити. У доводах апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою його звернення до відповідача про призначення щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства. Крім того, звертає увагу на те, що відповідачем не було надано витребувані судом документи. Відповідач у письмовому відзиву на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду. Справа відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядалася в порядку письмового провадження. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Позивач, відповідно до паспортних даних, проживає в селі Череваха, Маневицького району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Листом від 20 березня 2020 року № П-2716/ч відповідач повідомив позивача про відсутність в управлінні передбаченої законодавством України можливості для здійснення нарахування та виплати допомоги, встановленої статтею 37 Закону № 796-ХІІ. Згідно довідки відповідача від 07 липня 2020 року № 1274 позивач ОСОБА_1 не перебував на обліку в управлінні соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації, як отримувач щомісячної грошової допомоги громадянам, які проживають на території зони радіоактивного забруднення, у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та не отримував вказаної допомоги. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з наявної в матеріалах справи відповіді відповідача від 20 березня 2020 року № П-2716/ч вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням надати довідку про те, чи проводилося нарахування коштів ЧАЕС у відповідності до статті 37 Закону № 796-ХІІ у період з 17 липня 2018 року по даний час. Крім того, вказаним листом відповідач повідомив про відсутність передбаченої законодавством України можливості для здійснення нарахування та виплати відповідної допомоги. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі № 796-ХІІ. Так, відповідно до ст. 37 Закону № 796-ХІІ (в редакції, чинній з 09 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах, зокрема: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати. Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється. Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст статті 37 Закону № 796-ХІІ було викладено в новій редакції: громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вищенаведені положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнано неконституційними. У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-ХІІ. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII було визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Відповідно до частин 1 та 2 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, вказаним рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року. Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися. Однак, Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому застосуванню підлягають безпосередньо норми цієї статті у редакції, чинній з 09 липня 2007 року. Крім того, 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Таким чином, положення статті 37 Закону № 796-ХІІ щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 січня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 240/4946/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року. Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що громадянин, який має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, з 17 липня 2018 року (з дня прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2018) має право на відновлення виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, апеляційний суд вважає, що потребує з`ясування в межах даного апеляційного провадження, факт перебування позивача на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення, як особи, яка має право на отримання грошової допомоги в зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства відповідно до ст. 37 Закону № 796-ХІІ. Як уже зазначалось вище, позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Однак, факту звернення позивача, із відповідною заявою про постановлення його на облік в управління праці, як особи яка має право на компенсаційні виплати відповідно до приписів Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 затверджено Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 936). Відповідно до абзаців першого, третього, п`ятого пункту 3 Порядку № 936 призначення громадянам компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг здійснюється за єдиною заявою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1146 «Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги» (далі - Постанова № 1146). Виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка. У разі зміни зареєстрованого місця проживання (перебування) або місця роботи постраждала особа для отримання виплати за новим місцем проживання (перебування) або місцем роботи не пізніше ніж через три місяці подає заяву та довідку про отримані виплати (нарахування) за попереднім місцем проживання (перебування). Тобто необхідною умовою для призначення щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства є подання особою відповідної заяви, а з дня подання такої заяви проводиться виплата вказаної допомоги (у випадку, якщо посвідчення встановленого зразка видане пізніше дня подання заяви, то виплата здійснюється із дня видачі посвідчення). Суд першої інстанції зазначив, що згідно довідки Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області 20 березня 2020 року № П-2716/ч не вбачається, що позивачем реалізоване власне право на отримання соціальної допомоги. В матеріалах цієї адміністративної справи відсутні докази того, що позивачем вживались заходи, визначені Порядком № 936, спрямовані на реалізацію права на отримання допомоги, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зі змісту заяви позивача від 13.03.2020 року (вх. № П-2716/ч), поданої до Управління соціального захисту населення Маневицької РДА, не видно, що він просив призначити йому допомогу, встановлену статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в ній лише зазначено, що позивач просить відновити йому з 17 липня 2018 року виплату допомоги, при цьому будь-яких документів, які підтверджують його статус та право на отримання допомоги позивачем відповідачу не надавалося. Апеляційний суд відкидає посилання апелянта на те, що чинна нині єдина форма заяви про призначення видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг не передбачає такого виду соціальної допомоги, як щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а відтак допускається довільна форма такої заяви. Так дійсно, відповідно до Постанови № 1146 наказом Міністерства соціальної політики України від 21.04.2015 року № 441 затверджено форму Заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсації та пільг і в даній формі відсутній такий вид соціальної допомоги, як щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства. Разом з тим, як зазначалося вище, заяву позивача від 13.03.2020 року про відновлення йому виплати грошової допомоги не можна розцінювати як заяву про призначення такої допомоги. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для нарахування та виплати позивачу, передбаченої ст. 37 Закону № 796-ХІІ, оскільки позивач не вчинив залежних від нього дій для того, щоб таку допомогу отримувати. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не вжив заходів до виконання власної ухвали про витребовування від відповідача доказів перебування позивача на обліку у відповідача щодо отримання допомоги, також не заслуговують на увагу, тому що відповідачем суду надано довідку про те, що позивач на такому обліку не перебував. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга позивача не містить обґрунтувань щодо висновків суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що право позивача на призначення та отримання компенсаційних виплат, передбачених ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», судом не заперечується та може бути реалізовано в установленому порядку, шляхом звернення з відповідною заявою та пакетом документів до відповідного органу соціального захисту населення. Тобто, позивач має право на реалізацію наданих їй прав, як особа, яка є потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи, при умові дотримання визначеної процедури звернення до органу соціального захисту населення та подання належного пакету документів для взяття її на облік до Єдиного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Згідно частини 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі № 140/9253/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції лише з підстав та у випадках, визначених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор