Постанова 4855 № 580/684/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/684/20 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання незаконною відмови та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, в якій просила: - визнати незаконною відмову відповідача у наданні позивачу статусу інваліда війни відповідно до вимог п. 9 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - зобов`язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати позивачу відповідне посвідчення встановленого зразка. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що документи, які позивач долучила до своєї заяви, адресованої відповідачу, належним чином підтверджують її статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з захворюванням, яке пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, однак належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони остання не надала. Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що нею не надано належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони, хоч до справи долучено документи, що підтверджують її статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС та настання інвалідності у зв`язку із зарахуванням, яке пов`язане з роботами по ліквідації настання аварії на ЧАЕС. У відзиві на апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Зокрема зазначає, що чинне законодавство України чітко, недвозначно передбачає, що обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни є наявність у особи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони, проте надані ОСОБА_1 документи, на думку відповідача, в своїй сукупності не підтверджують її право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з посвідченням про відрядження, наказом Монтажного управління № 4 від 17 листопада 1986 року ОСОБА_1 , електрозварник 3 розряду, була відряджена до м.Чорнобиль строком на 14 днів з 17 листопада 1986 року по 30 листопада 1986 року (а.с. 10). Відповідно до Статуту Монтажного управління № 4 треста «Електроюжмонтаж», затвердженого заступником Міністра енергетики і електрифікації СРСР 30 червня 1966 року, Монтажне управління № 4 знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні треста «Електроюжмонтаж» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР. Відповідно до довідки, виданої Київським правобережним підприємством електричних мереж, ОСОБА_1 працювала в штабі Міненерго УРСР м.Чорнобиль та відпрацювала вахту по координації робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 17 листопада 1986 року по 30 листопада 1986 року, відпрацьовано 154 години (а.с. 30). Висновком обласної Спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії від 15 листопада 1993 року № 1303 встановлено, що захворювання ОСОБА_1 пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 187304, 22 червня 2015 року позивачці безстроково встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 05 квітня 2019 року позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і є учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 року році (категорія 1). 12 лютого 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила встановити їй статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати відповідне посвідчення встановленого зразка. До заяви додано, зокрема: копію довідки МСЕК та довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності, копію висновку обласної ЛКК, копію посвідчення про відрядження, копію архівної довідки № 590 від 10.12.2019 року, копію статуту Монтажного управління №4 треста «Електромонтаж». Листом відповідача від 19 лютого 2020 року № 172/01-11 позивачку повідомлено, що встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни можливо за умови надання документів про залучення формувань Цивільної оборони підприємств, установ до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, залучення особи до вказаних формувань, роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також групу інвалідності та причину захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Вважаючи, що неприйняття відповідачем рішення про встановлення позивачці статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) та видачі посвідчення інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) згідно з вимогами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на підставі вказаної заяви є протиправною бездіяльністю, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому в неї немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ). Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 -1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 року році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Судом першої інстанції встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків, відтак, на Позивачку як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. З аналізу наведених норм вбачається, що не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Отже зі змісту Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Тобто, особа з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи має право на встановлення статусу інваліда війни у разі, якщо вона приймала участь у ліквідації таких наслідків у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 201-78 (далі - Положення), підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об`єктах народного господарства здійснює керівник такого об`єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони. Згідно з п. 12 Положення служби цивільної оборони створюються для виконання інженерно-технічних, медичних та інших спеціальних заходів цивільної оборони, підготовки сил та засобів, а також для забезпечення діяльності невоєнізованих формувань в ході проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Служби цивільної оборони поділялися на загальнорадянські, республіканські, крайові, обласні, районні, міські служби та служби об`єктів народного господарства. Такі служби створювалися з урахуванням рекомендацій керівника цивільної оборони СРСР. Відповідно до п. 13 Положення силами цивільної оборони СРСР були невоєнізовані формування цивільної оборони та військові частини, а також залучені у відповідності до плану цивільної оборони організації та установи міністерств, відомств і виконавчих комітетів Рад депутатів робітників. Комплектування невоєнізованих формувань цивільної оборони особовим складом, технікою та матеріально-технічними засобами здійснюється керівниками цивільної оборони і керівниками служб цивільної оборони за рахунок об`єктів народного господарства, на базі яких вони створені. Згідно з п. 16 Положення до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов`язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов`язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та ІІ груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років. Громадяни СРСР, зараховані до невоєнізованих формувань, зобов`язані приймати участь в рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних роботах і виконанні інших завдань цивільної оборони. Формування цивільної оборони підлягали створенню на кожному об`єкті народного господарства, мали визначену чисельність, а їх укомплектування здійснювалося за рахунок громадян СРСР. Певна група громадян СРСР могла бути залучена до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони в обов`язковому порядку. За змістом п. 16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону. Крім того, особа підлягала залученню до штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони певного рівня - загальнорадянського, республіканського, крайового, обласного, районного, міського чи певного об`єкта народного господарства. Колегія суддів зауважує, що належне документальне підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною умовою отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позаяк в протилежному випадку відповідний статус (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків та мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 278/1320/17, від 07 жовтня 2019 року у справі № 676/1505/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 753/7304/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 826/11163/18, від 15 травня 2019 року у справі № 816/851/18, від 10 липня 2019 року у справі № 360/2690/17. У постанові від 07 червня 2018 року (справа № 377/797/17) Верховний Суд висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ. Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про залучення безпосередньо позивачки до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у неї немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ. Слід відмітити, що позивач у позовній заяві, окрім іншого, просить зобов`язати відповідача видати їй відповідне посвідчення інваліда війни. Згідно з п. 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 інвалідам війни (стаття 7 Закону № 3551-XII) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід». З огляду на те, що позивач не має статусу інваліда війни, то у відповідача були відсутні підстави для видачі їй відповідного посвідчення. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач відмовив позивачці у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда війни на законних підставах. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення,а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: Н.М. Єгорова Судді: Є.О. Сорочко І.В. Федотов