Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/3125/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року справа №200/3125/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 зал судового засідання у приміщенні суду за адресою: м. Краматорськ, вул..Марата,15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г. суддів: Блохіна А.А. Сіваченка І.В. за участю секретаря судового засідання Антонюк А.С. за участю сторін по справі: позивач: ОСОБА_1 відповідач: не з`явився розглянувши в у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя Голошивця І.О.) від 23 квітня 2020 року у справі № 200/3125/20-а (дата складання повного тексту рішення 23 квітня 2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання протиправною відмову у наданні статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни; зобов`язання вчинити дії з приводу встановлення статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною відмову у наданні статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни; зобов`язано встановити статус "особа з інвалідністю внаслідок війни" та видати посвідчення інваліда війни. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач зазначив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що в особовій справі позивачки відсутня інформація про залучення її до складу формувань Цивільної оборони. Відповідач також зазначив, що згідно довідки МСЕК серії 10 ААВ №508485 від 11.11.2013 року позивачці встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, але відсутня інформація про залучення до складу формувань Цивільної оборони. За таких обставин встановити позивачці статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не має підстав. Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Відповідач, у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що згідно довідки до акту МСЕК серії 10 ААВ № 508485 від 11.11.2013р. позивачка має ІІІ групу інвалідності, пов`язаною з роботою по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. В матеріалах справи також міститься посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.04.2019р., з якого вбачається, що позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС у 1987 році. На звернення позивачки з питання встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідач листом від 19.02.2020р. № 08/Л-57 повідомив позивачку, зокрема про те, що відсутня інформація про залучення її до складу формувань Цивільної оборони, а тому встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" немає підстав. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є право позивачки на отримання статусу інваліда війни у відповідності до вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" . Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. За приписами частини 1 статті 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час. Пунктом 9 частини 2 цієї ж статті передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Таким чином, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90, та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №542/240/17 викладені наступні правові висновки: «Статус осіб з інвалідністю внаслідок війни розповсюджується на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Відтак суди попередніх інстанцій, не дослідивши чи брав позивач участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, дійшли до передчасного висновку, що позивач є особою, яка має право на отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Колегія суддів зазначає, що належне документальне підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною умовою отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позаяк в протилежному випадку відповідний статус (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків та мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).» Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а. За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного провадження, матеріалами справи підтверджується факт участі позивачки у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Проте, жодного доказу на підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони, позивачкою не надавалось. З огляду на наведене вище колегія суддів дійшла висновку про те, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивачки до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає, а тому відповідачем правомірно відмовлено у встановленні позивачці статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Висновок суду першої інстанції про те, що позивачка є особою, яка має право на отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, колегія суддів вважає помилковим, оскільки в межах спірних правовідносин має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь позивачки саме у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року у справі №200/3125/20-а - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року у справі №200/3125/20-а - скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання протиправною відмову у наданні статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни; зобов`язання вчинити дії з приводу встановлення статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни - відмовити. Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 04 серпня 2020 року. Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 04 серпня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 04 серпня 2020 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Т.Г. Гаврищук А.А. Блохін І.В. Сіваченко