Постанова 4855 № 640/24773/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24773/19 Головуючий у І інстанції - Качур І.А. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районного в м. Києві Державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районного в м. Києві Державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Позивач брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони. На підтвердження цьому посилається на розпорядження зам. Голови Ради Міністрів СРСР Щербіни Б.Е. - голови державної комісії від 27.04.1986 № 1, наказ Начальника Цивільної оборони - голови Ради Міністрів УРСР А. Ляшка від 30.04.1986 № 173, довідку Департаменту з питань цивільного захисту та наслідків Чорнобильської катастрофи. Зазначає, що діюче на момент аварії на Чорнобильській АЕС законодавство колишнього СРСР обов`язкової вимоги щодо видання розпорядчого документу про зарахування працівника до складу невоєнізованого формування цивільної оборони підприємства, установи або організації, так само і щодо залучення кожної окремої особи до дій у складі цих формувань не передбачало. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 квітня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. В апеляційній скарзі Позивач, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована доводами, які аналогічні, викладеним у позовній заяві. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1). Із копії Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 01.04.2014 серії КИО-І № 233400 має 2 групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зазначена інформація також вбачається з копій Експертних висновків Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії від 21.12.2004 № 679 та від 22.05.2012 №

277. Із копій Експертних висновків від 21.12.2004 № 679 та від 22.05.2012 № 277 вбачається, що Київська регіональна міжвідомча експертна комісія на засіданнях № 19/04 від 21.12.2004 та № 05/12 від 22.05.2012 прийшла до висновку, що ОСОБА_1 має захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до копії Трудової книжки від 13.10.1978 Позивач 01.12.1986 був прийнятий інженером у Бортницькому управлінні зрошувальних систем. Участь Позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи підтверджується Посвідченням про відрядження № 109 від 23.03.1987 pоку, довідкою № 111 від 23.03.1987 pоку, довідкою № 38 від 05.02.1991 pоку, Табель-Довідкою від 09.04.1987 pоку, довідкою № 253 від 09.04.1987 pоку, довідкою від 09.04.1987 pоку, Маршрутним листом № 39 виданим 27.09.2004 pоку, перепусткою № 007444 від 24.03.1987 року. 27.04.1986 у зв`язку з аварією на ЧАЕС та виконанням Вказівки заступника голови Ради Міністрів СРСР Щербини Б.Є. - голови урядової комісії, про залучення цивільних формувань підприємств цивільної оборони до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Управлінням будівництва Чорнобильської АЕС прийнято розпорядження № 1, згідно якого, зокрема, начальнику штабу цивільної оборони - головному інженеру УБ ЧАЕС Земскову В.В. наказано організувати виробництво робіт на об`єктах згідно вказівок Урядової комісії. Згідно підпункту 25 пункту 4 Положення про невоєнізовані формування цивільної оборони і норми оснащення (табелізації) їх матеріально-технічними засобами, введеного в дію наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступника Міністра оборони СРСР від 06.07.1975 № 90, до складу формувань зараховуються в обов`язковому порядку громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років, за виключенням військовозобов`язаних, які мають мобілізаційний припис, інвалідів І і ІІ групи, вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 8-річного віку, а також жінок, які мають середню та вищу медичну освіту, які мають дітей до 2-річного віку. Невоєнізовані формування цивільної оборони, які можуть використовуватися в мирний час, зокрема, для ліквідації наслідків великих аварій і катастроф комплектуються особовим складом шляхом залучення до цих формувань в обов`язковому порядку робітників, службовців і колгоспників, крім військовозобов`язаних, які мають мобілізаційний припис, інвалідів І і ІІ групи, вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 8-річного віку, жінок, які досягли 55 років, і чоловіків, які досягли 60 років. Залучення робітників, службовців і колгоспників до вказаних робіт допускається на строк до одного місяця з продовженням його у виключних випадках рішенням ради міністрів союзних і автономних республік, краєвих (обласних) виконкомів, Мосвиконкому і Ленвиконкому». 11.07.2019 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив встановити йому статус інваліда війни 2 групи та видати посвідчення встановленого зразку інваліда війни відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» № 3552-ХІІ від 22.10.1993 року. Листом від 22.07.2019 № 01-08/4576 Відповідач повідомив Позивача про відсутність підстав для видачі посвідчення «особи з інвалідністю» відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки в переліку документів, наданих Позивачем, для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні розпорядчі документи про залучення підприємства, на якому працював Позивач, до формування Цивільної оборони. Також, 11.07.2019 року Позивач звернувся до Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи із заявою, в якій просив надати довідку для підтвердження факту залучення Позивача до робот по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони. Листом від 15.07.2019 № 01.1-14/772 Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи повідомив Позивача, що вимоги Управління соціального захисту щодо надання довідки на підтвердження участі у складі ЦО є необґрунтовані оскільки залучались до невоєнізованих формувань ЦО всі працівники всіх підприємств без видання розпорядчих документів на окремих громадян, а листи Міністерства праці та соціальної політики України не є нормативно правовими актами, що обов`язкові до виконання і не можуть бути підставою для відмови у видачі посвідчення інваліда війни. Також зазначили, що за змістом п.16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань ЦО, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону. Інформація про залучення до формувань Цивільної оборони міститься в первинних документах; інформація про залучення конкретних підприємств та окремих громадян в архіві Департаменту відсутня. Не погоджуючись із вищевказаною відмовою Відповідача, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав, встановлених цією нормою Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, необхідною умовою також є те, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Натомість належного документального підтвердження безпосередньої участі Позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони надано не було, що свідчить відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ). За приписами вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що факт участі Позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків, відтак, на Позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 201-78 (далі - Положення), підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об`єктах народного господарства здійснює керівник такого об`єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони. Згідно з п. 12 Положення служби цивільної оборони створюються для виконання інженерно-технічних, медичних та інших спеціальних заходів цивільної оборони, підготовки сил та засобів, а також для забезпечення діяльності невоєнізованих формувань в ході проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Служби цивільної оборони поділялися на загальнорадянські, республіканські, крайові, обласні, районні, міські служби та служби об`єктів народного господарства. Такі служби створювалися з урахуванням рекомендацій керівника цивільної оборони СРСР. Відповідно до п. 13 Положення силами цивільної оборони СРСР були невоєнізовані формування цивільної оборони та військові частини, а також залучені у відповідності до плану цивільної оборони організації та установи міністерств, відомств і виконавчих комітетів Рад депутатів робітників. Комплектування невоєнізованих формувань цивільної оборони особовим складом, технікою та матеріально-технічними засобами здійснюється керівниками цивільної оборони і керівниками служб цивільної оборони за рахунок об`єктів народного господарства, на базі яких вони створені. Згідно з п. 16 Положення до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов`язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов`язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та ІІ груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років. Громадяни СРСР, зараховані до невоєнізованих формувань, зобов`язані приймати участь в рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних роботах і виконанні інших завдань цивільної оборони. Таким чином, особа з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи має право на встановлення статусу інваліда війни у разі, якщо вона приймала участь у ліквідації таких наслідків у складі штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони СРСР. Формування цивільної оборони підлягали створенню на кожному об`єкті народного господарства, мали визначену чисельність, а їх укомплектування здійснювалося за рахунок громадян СРСР. Певна група громадян СРСР могла бути залучена до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони в обов`язковому порядку. За змістом п. 16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону. Крім того, особа підлягала залученню до штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони певного рівня - загальнорадянського, республіканського, крайового, обласного, районного, міського чи певного об`єкта народного господарства. Під час перегляду в суді апеляційної інстанції даної справи колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, згідно якого не усі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Так, статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Таким чином, статус інваліда війни поширюється на осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР. Також, Верховний Суд у постанові від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Як вбачається з матеріалів справи, Позивач був направлений для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та залучений у якості старшого інженера Бортницького управління зрошувальних систем для налагоджування зв`язку при будівництві та експлуатації противопаводкових фільтруючих водоохоронних споруд та брав участь в будівництві та експлуатації цих споруд з 24.03 по 12.04.1987, а не у складі загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходились в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР. З огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність доказів, які б свідчили про залучення Позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з чим погоджується колегія суддів. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а, від 20 лютого 2019 року № 817/237/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 149/3307/16-а, від 04 квітня 2019 року у справі № 363/1489/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 542/240/17, від 27 лютого 2020 року № 537/5039/16-а, від 06 травня 2020 року у справі № 751/1484/17, від 14 травня 2020 року у справі № 686/20301/16-а. Позивачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Водночас, Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність своїх доводів в межах спірних правовідносин. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи. Позивачем в апеляційній скарзі заявлено клопотання звернутися у порядку частини четвертої ст. 7 КАС України до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Положеннями частин першої - четвертої ст. 7 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта не є імперативним обов`язком та вказане право підлягає застосуванню судом лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України. Верховний Суд в ухвалі від 15 березня 2021 року у справі № 160/14925/20 дійшов висновку, що нормами КАС України не передбачено внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта за клопотанням фізичної особи. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення вказаного клопотання. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко