Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 686/15722/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 686/15722/20 Головуючий у 1-й інстанції: Стефанишин С.Л. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 02 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа УПП в Хмельницькій області, інспектора роти №2 батальйону патрульної поліції в Хмельницькій області Ситник Олександр Леонідович про скасування постанови про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : в липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа УПП в Хмельницькій області, інспектор роти №2 батальйону патрульної поліції в Хмельницькій області Ситник Олександр Леонідович про скасування постанови про адміністративне правопорушення. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.09.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбачений ч.1 ст.126 КУпАП, оскільки вимога поліцейського про пред`явлення документів не грунтувалася на законі, а саме ст.32 Закону України "Про Національну поліцію", а зупинка транспортного засобу позивача не була законною. Також посилається на те, що перед початком розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачу не були роз`яснені права передбачені ст.268 КУпАП, а в оскаржуваній постанові зазначено відомості поліцейського ( ОСОБА_2 ), який не здійснював розгляд справи та не виносив постанови, однак не зазначено відомостей про поліцейського ОСОБА_3 , який фактично виносив оскаржувану постанову. В оскаржуваній постанові не вказано технічний засіб, яким здійснено відеозапис, що є порушенням ч.3 ст.283 КУпАП. Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке. Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2660088 від 09.06.2020 о 15:00 хв. водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом був зупинений за ст.35 п.5 ЗУ «Про Національну поліцію», після чого відмовився пред`явити на законну вимогу посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.4. ПДР, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП. Поліцейським прийнято рішення про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень. Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт не пред`явлення позивачем посвідчення водія підтверджується даними постанови про адміністративне правопорушення, відео-доказами. Суд вважає, що позивачем у позові не доведено та не представлено доказів які вказують на правомірність його дій та їх відповідності вимогам ПДР а також, на неправомірність дій працівника поліції при виявленні порушення ПДР та притягненні його до адміністративної відповідальності. Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким у позові відмовлено, суд апеляційної інстанції враховує наступне. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга і третя статті 122). Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. За змістом статті 31 вказаного Закону, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Загальні вимоги до водіїв транспортних засобів визначені Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 "Про Правила дорожнього руху". Відповідно до пп. «а» п. 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно з пп. «а» п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України Про дорожній рух від 30 червня 1993 року № 3353-XII. Водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України Про дорожній рух). Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 127/19283/17, від 13.03.2020 у справі №161/11159/16-а. Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката Зелена картка) у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас, згідно із п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. З цього приводу колегія суддів зазначає, що зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Судовим розглядом встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 09.06.2020 року на 213 км. Дороги М-12 «Стрий - Знам`янка» керував транспортним засобом Renault Trafic д.н.з. НОМЕР_1 на вимогу поліцейського відмовився пред`явити посвідчення водія, чим порушив вимоги п.2.4 «а» ПДР України. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, в порушення ст. 283 КУпАП, у оскаржуваній постанові не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, та не вказано про те, чи взагалі таке фіксування проводилось. Отже, у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, наданий відповідачем відеофайл не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 (справа 464/2309/17), від 13.02.2020 (справа №524/9716/16-а), від 08.04.2020 (справа №337/346/17). Інших доказів порушення позивачем вимог ПДР України відповідачем не надано. Також відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача про не роз`яснення йому прав передбачених ст.268 КУпАП. Таким чином, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано жодних доказів порушення позивачем вимог ПДР України. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає протиправною та необґрунтованою постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ №2660088 від 09.06.2020, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП. Щодо доводів апелянта про те, що в оскаржуваній постанові зазначено відомості про поліцейського ОСОБА_2 , тоді як фактично зупинив транспортний засіб та проводив розгляд справи поліцейський Лебедюк О.О., то слід зазначити, що чинне законодавство не містить вимог, що саме поліцейський, який зупинив транспортний засіб ( ОСОБА_3 ) зобов`язаний виносити постанову у справі про адміністративне правопорушення. Колегія суддів приймає до уваги доводи відповідача про те, що постанова була винесена напарником інспектора ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , що не є порушенням норм законодавства. Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Отже, за результатом апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача, є скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії серії ЕАМ №2660088 від 09.06.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та, з метою дотримання вимог ч.3 ст. 286 КАС України, закриття провадження у справі про притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Разом з тим, суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Щодо вимоги апелянта про постановляння окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунуті ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів. Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду справи порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунуті шляхом розв`язання спору по суті. З урахуванням того, що винесення окремої ухвали є правом суду, а не обов`язком та за даною справою порушені права позивача відновлені при розв`язанні спору, шляхом скасування оскаржуваної постанови, тому суд не вбачає підстав для винесення окремої ухвали. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог. Також, позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на отримання правничої допомоги. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг правничої допомоги відповідно до договору від 10.06.2020. За змістом підписаного сторонами актом наданих послуг в рамках виконання умов договору про надання (правничої) допомоги від 10.06.2020, адвокатом Керницькою О.В. надано клієнту наступні юридичні послуги: - збір доказів: підготовка адвокатського запиту №97 від 10.06.2020 до управління патрульної поліції у Хмельницькій області (0,15 хв.-100 грн.); - підготовка позовної заяви до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕАМ №2660088 від 09.06.2020 (2 год.45 хв.- 1100 грн.). Також, позивачем на підтвердження сплати коштів в сумі 1200 грн. надано довідку про сплату коштів адвокату від 31.07.2020 №131. При цьому, колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що довідка про сплату коштів адвокату від 31.07.2020 №131, видана адвокатом Керницькою О.В. не є належним доказом на підтвердження витрат на правову допомогу. Інших доказів на підтвердження оплати витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки) позивачем не надано. Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у даній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу. Вирішуючи питання щодо стягнення сплаченого судового збору колегія суддів виходить з такого. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Ч. 6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже враховуючи те, що за результатом апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати понесені на сплату судового збору. Як встановлено з матеріалів справи за подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 420,40 грн. та за подання апеляційної скарги - 630,60 грн. З урахуванням викладеного вище, а також враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17, наявні підстави для стягнення з Департаменту патрульної поліції судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 вересня 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Скасувати постанову серії ЕАМ №2660088 від 09.06.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і закрити справу про адміністративне правопорушення. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.