Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/9759/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9315/20 Справа № 214/9759/19 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Акціонерне товариство «Південний гірничо збагачувальний комбінат» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК, України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2020 року, яке постановлено суддею Малаховською І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 жовтня 2020 року,- В С Т А Н О В И В: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» (далі АТ «ПівдГЗК») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 186 000 грн., у зв`язку з отриманим ним професійним захворюванням на виробництві, внаслідок праці протягом тривалого часу у шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК від 30 березня 2011 року позивачу первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності, з них: 30% - по вібрації та 20% - по Хозл, ІІІ група інвалідності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 02 грудня 2013 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності, з них: 30% - по вібрації та 30% - по Хозл, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 04 серпня 2015 року позивачу повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності, з них: 15% - по вібрації та 65% - по Хозл, ІІ група інвалідності, безстроково. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 1004,40 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає принципам розумності та справедливості, оскільки судом не враховано наслідків, які настали в здоров`ї позивача, відсутності динаміки покращення стану, характеру страждань, який переносить постійний фізичний біль, так як позивача постійно турбує утруднене дихання, сухий приступоподібний кашель, із-за якого він не може вийти погуляти по вулиці, поїхати до гостей або дозволити скористатися громадським транспортом. Його також турбує біль та обмеження рухів у шийному відділенні хребта, оніміння в руках, біль у стегновому та колінних суглобах, із-за цих болів для нього стало проблематично підняти навіть незначні вантажі, тому що постійно відчуває в тілі загальну біль, слабкість і втому. Вказує, що суд при визначенні розміру моральної шкоди не врахував, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням позивач неодноразово проходив медичне лікування та огляди МСЕК, відповідно до медичної документації позивачу встановлено 80% втрати професійної працездатності, з них: 15% - по вібрації та 65% - по Хозл, ІІ група інвалідності, безстроково. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Південний ГЗК» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». На думку відповідача судом першої інстанції не враховано, що загальний стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів ОСОБА_1 складає 24 років 6 місяців, з них він працював на ВАТ «Інгулецька спецекскавація», ВАТ «КЗРК» та ТОВ «Нерудбудматеріали» на протязі 15 років та на підприємстві відповідача лише 11 роки 9 місяців. Вважає, що обов`язок АТ «Південний ГЗК» відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу, відсутній, оскільки факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема, не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, оскільки в Акті розслідування хронічного професійного захворювання від 01 лютого 2011 рокувідсутня будь-яка інформація щодо посадових осіб АТ «Південний ГЗК», які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативно-правові акти. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, представник АТ «ПівдГЗК» зазначає, що в апеляційній скарзі не зазначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони були враховані та взяті судом до уваги. Також вважає, що зазначені вимоги в апеляційній скарзі щодо збільшення моральної шкоди є необґрунтованими, тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, відзиву АТ «ПівдГЗК» на апеляційну скаргу позивача,колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга АТ «ПівдГЗК» - залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював з 21 квітня 2000 року по 14 вересня 2007 року на посаді помічника машиністу екскаватора, з 14 вересня 2007 року по 29 квітня 2011 року - машиністом екскаватора на ВАТ «ПівдГЗК», правонаступником якого є АТ «ПівдГЗК». 29 квітня 2011 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 11). Відповідно до п. 16 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 01 лютого 2011 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок тривалої праці в шкідливих умовах праці, зокрема, на підприємстві відповідача, де внаслідок недосконалості технологічних процесів, робочих місць та конструктивних недоліків обладнання позивач роботу пов`язану з впливом пилу та вібрації, концентрації яких в повітрі робочої зони перевищувала норми ГДК (а.с. 13). Відповідно до п. 17 Акту, причиною виникнення професійного захворювання позивача є тривала робота впродовж 24 років 6 місяців в умовах впливу виробничого пилу та продовж 10 років 6 місяців в умовах впливу загальної вібрації (а.с. 11). Висновком МСЕК від 30 березня 2011 року позивачу первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності, з них: 30% - по вібрації та 20% - по Хозл, ІІІ група інвалідності (а.с. 9). При повторному переогляді висновком МСЕК від 02 грудня 2013 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності, з них: 30% - по вібрації та 30% - по Хозл, ІІІ група інвалідності (а.с. 9-зворот). Висновком МСЕК від 04 серпня 2015 року позивачу повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності, з них: 15% - по вібрації та 65% - по Хозл, ІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 8). Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання нею трудових обов`язків, зокрема, на підприємстві відповідача і пов`язане з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з матеріалів справи, згідно п. 16 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 01 лютого 2011 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок тривалої праці в шкідливих умовах праці, зокрема, на підприємстві відповідача, де внаслідок недосконалості технологічних процесів, робочих місць та конструктивних недоліків обладнання позивач роботу пов`язану з впливом пилу та вібрації, концентрації яких в повітрі робочої зони перевищувала норми ГДК. При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. У п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що загальний стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів ОСОБА_1 складає 24 років 6 місяців, з яких, він працював на ВАТ «Інгулецька спецекскавація», ВАТ «КЗРК» та ТОВ «Нерудбудматеріали» на протязі 15 років та на підприємстві відповідача лише 11 роки 9 місяців, колегія суддів вважає, що не є підставою для скасування рішення суду, оскільки, як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 01 лютого 2011 року, причиною виникнення професійного захворювання у позивача є робота протягом 24 років 6 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, з яких: на ВАТ «КЗРК» - 3 роки 11 місяців, на ТОВ «Нерудбудматеріали» - 8 років, на ВАТ «Інгулецька спецекскавація» - 3 роки 1 місяць, натомість на підприємстві відповідача протягом 11 років 9 місяців в умовах впливу на організм шкідливих факторів, показники яких перевищували гранично допустимий рівень, що враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення (а.с. 13). Висновком МСЕК від 30 березня 2011 року позивачу первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності, з них: 30% - по вібрації та 20% - по Хозл, ІІІ група інвалідності. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач - АТ "ПівдГЗК" - повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України). Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що обов`язок АТ «Південний ГЗК» відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу, відсутній, оскільки факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема, не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, оскільки в Акті розслідування хронічного професійного захворювання від 01 лютого 2011 рокувідсутня будь-яка інформація щодо посадових осіб АТ «Південний ГЗК», які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативно-правові акти, колегія суддів не бере до уваги, так як не зазначення в Акті винних осіб АТ «ПівдГЗК» не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки згідно ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Однак, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, не в повній мірі враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я потерпілої, який погіршується, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Як вбачається з матеріалів справи, загальний стаж роботи ОСОБА_1 на підприємстві відповідача в шкідливих умовах складає 11 років 9 місяців із загального стажу роботи позивача в шкідливих умовах праці, висновком МСЕК від 30 березня 2011 року позивачу первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності, з них: 30% - по вібрації та 20% - по Хозл, ІІІ група інвалідності, при наступному переогляді висновком МСЕК від 04 серпня 2015 року позивачу повторно встановлено 80% втрати професійної працездатності, з них: 15% - по вібрації та 65% - по Хозл, ІІ група інвалідності, безстроково. Внаслідок отриманого професійного захворювання позивача постійний турбує утруднене дихання, сухий приступоподібний кашель, із-за якого чого він обмежаний у можливості здійснювати прогулянки по вулиці, користуватися громадським транспортом., його турбує біль та обмеження рухів у шийному відділенні хребта, оніміння в руках, біль у стегновому та колінних суглобах, у зв`язку з чим він позбавлений можливості піднімати навіть незначні вантажі, відчуває загальну біль, слабкість і втому. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, тривалість праці позивача на підприємстві відповідача АТ "ПівдГЗК" погіршення стану здоров`я, 80% втрати професійної працездатності та ІІ групу інвалідності, безстроково, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з АТ "ПівдГЗК" і збільшити його з 100 000 гривень до 160 000 гривень. Тому колегія суддів вважає, що не заслуговує на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості і є значно завищеним з вищенаведених підстав. Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з АТ «ПівдГЗК» і збільшивши його з 1004,40 гривень до 1 600 гривень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача залишенню без задоволення, а рішення суду зміні в частині збільшення розміру моральної шкоди та судових витрат. В іншій частині рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 100 000 грн. до 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн. Рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутого з Акціонерного товариства «Південний гірничо збагачувальний комбінат» на користь держави судового збору з 1004,40 гривень до 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: