Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/5186/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5108/20 Справа № 211/5186/19 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо - збагачувальний комбінат», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК, України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги Карнаух Тетяни Вікторівни , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року, яке постановлено суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 березня 2020 року,- В С Т А Н О В И В: В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «ПівдГЗК»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» (далі - АТ «ПівдГЗК») і просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 146 055 грн., у зв`язку з отриманим ним професійним захворюванням на виробництві, внаслідок праці протягом тривалого часу у шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК від 23 липня 2019 року позивачу первинно встановлено 45% втрати професійної працездатності, третя група інвалідності, безстроково, та понесені судові витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 3900 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 25 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 768,40 грн. Стягнуто з з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 900 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача Карнаух Т.В. , просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди 25 000 грн. є значно заниженим, таким, що не відповідає принципам розумності та справедливості. Вважає, що судом першої інстанції не враховано наслідків, які настали в здоров`ї позивача, відсутності динаміки покращення стану, постійного характеру страждань, який переносить постійний фізичний біль, оскільки позивач обмежений в можливості роботи по домашньому господарству, рухливій активності, звичайних повсякденних заняттях, відсутність можливості працювати за професією або виконувати будь - яку іншу роботу, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках. Позивач не може вести звичайний спосіб життя, бо відчуває біль по ходу хребта, більше в поперековому відділі з іррадіацією в ноги, оніміння в нижніх кінцівках, слабкість в лівій ступні, обмеження рухів у попереку, оніміння в руках, судоми в литкових м`язах, головний біль, підвищення артеріального тиску, біль у суглобах кінцівок, все це ставить під загрозу життя позивача. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Південний ГЗК» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Також суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов`язкової умови відшкодування шкоди, не врахував що позивач був попереджений про наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих факторів і їх вплив на здоров`я та свідомо приймав запропоновані їй умови праці. Вважає, що обов`язок АТ «Південний ГЗК»відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу, відсутній, оскільки факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами; зокрема, в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачці моральної шкоди та не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу. На думку АТ «Південний ГЗК» судом першої інстанції не враховано, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність нарахування, сплати та стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 3900 грн. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, представник АТ «ПівдГЗК» зазначає, що в апеляційній скарзі не зазначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони були враховані та взяті судом до уваги. Також вважає, що зазначені вимоги в апеляційній скарзі щодо збільшення моральної шкоди є необґрунтованими, тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу представника позивача. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, відзиву АТ «ПівдГЗК» на апеляційну скаргу представника позивача,колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював з 17 серпня 1981 року по 02 серпня 1985 року на посаді оглядача вагонів, з 02 серпня 1985 року по 13 листопада 1995 року - машиністом шляхорихтувальної машини ВАТ «ПівдГЗК», правонаступником якого є ПАТ «ПівдГЗК», правонаступником кого є АТ «ПівдГЗК» . 13 листопада 1995 року звільнений відповідно до ст. 38 КЗпП України. З 01 листопада 2001 року по 19 грудня 2007 року працював на посаді машиніста рихтувальної машинии, з 19 грудня 2007 року по 13 жовтня 2009 року - машиністом колійних машин, з 13 жовтня 2009 року по 19 липня 2019 року - машиністом автомотриси наПАТ «ПівдГЗК», правонаступником якого є АТ «ПівдГЗК». 19 липня 2019 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 4-8). Відповідно до п. 16 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 04 червня 2019 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалості робочого місця ОСОБА_1 , де він підпадав під вплив фізичного навантаження, що перевищувало нормативні показники (а.с. 11). Відповідно до п. 17 Акту, причиною виникнення професійного захворювання позивача є важкість праці: робоча поза 42,1-52,6% зміни при нормі до 25% (а.с. 11). Висновком МСЕК від 23 липня 2019 року позивачу первинно встановлено 45% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, третя група інвалідності, безстроково (а.с. 13-14). Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і пов`язане з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне. Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з матеріалів справи, згідно Акту розслідування професійного захворювання від 04 червня 2019 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалості його робочого місця, де він підпадав під вплив фізичного навантаження, що перевищувало нормативні показники (а.с. 11). При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. У п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність протиправних дій відповідача, як обов`язкової умови відшкодування шкоди, не врахував що позивач був попереджений про наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих факторів і їх вплив на здоров`я та свідомо приймав запропоновані йому умови праці, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача понад 27 років. Відповідно до п. 17 Акту причиною професійного захворювання позивача є важкість праці: робоча поза 42,1-52,6% зміни при нормі до 25% (а.с. 11). Висновком МСЕК від 23 липня 2019 року позивачу первинно встановлено 45% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням, третя група інвалідності, безстроково (а.с. 13-14). За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач - АТ "ПівдГЗК" - повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України). Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, оскільки він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як відчуває складності, внаслідок чого переносить моральні страждання. Крім того, Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання 04 червня 2019 року встановлено недосконалості робочого місця, виконування роботи пов`язаних з важкістю праці. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач добровільно працював тривалий час у шкідливих умовах праці безпідставні та суперечать вищевикладеному, оскільки, згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 04 червня 2019 року, причиною професійних захворювань позивача є важкість праці: робоча поза 42,1-52,6% зміни при нормі до 25%. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача не відповідає принципам розумності та справедливості. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, не в повній мірі враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, який погіршується, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Як вбачається з матеріалів справи, загальний стаж праці ОСОБА_1 на підприємстві відповідача в шкідливих умовах становить понад 27 років, висновком МСЕК від 23 липня 2019 року позивачу первинно було встановлено 45% втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням, третя група інвалідності, безстроково. Внаслідок отриманого професійного захворювання позивач відчуває моральні страждання, оскільки позивач обмежений в можливості роботи по домашньому господарству, рухливій активності, звичайних повсякденних заняттях, відсутність можливості працювати за професією або виконувати будь - яку іншу роботу, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках. Позивач не веде звичайний спосіб життя, бо відчуває біль по ходу хребта, оніміння в нижніх кінцівках, слабкість в лівій ступні, обмеження рухів у попереку, оніміння в руках, судоми в литкових м`язах, головний біль, підвищення артеріального тиску, біль у суглобах кінцівок. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, тривалість праці позивача на підприємстві відповідача АТ "ПівдГЗК" погіршення стану здоров`я,45% втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності, безстроково, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з АТ "ПівдГЗК" і збільшити його з 25 000 гривень до 65 000 гривень. У зв`язку з чим колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості і є значно завищеним з вищенаведених підстав. Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази підтверджують витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката. Разом із тим, визначаючи розмір витрат, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу стягнутий з відповідача на користь позивача підлягає зміні, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України). Частинами 1-5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 скориставшись своїм правом на правничу допомогу, 30 липня 2019 року уклав договір про надання правовничої допомоги з адвокатом Карнаух Т.В. згідно якого йому надана правнича допомога: усна консультація, правовий аналіз наданої документації клієнтом для складання позовної заяви, формування переліку необхідних документів для забезпечення доказів по справі, копіювання документів для складання позовної заяви, вивчення судової практики суду касаційної інстанції, складання позовної заяви та представлення інтересів в суді (а.с. 32). Згідно Акту розрахунку судових витрат по договору про надання правничої допомоги №35/19 від 30 липня 2019 року на загальну суму 3900 грн., адвокатом надані послуги: усна консультація 1 година - 300 грн., правовий аналіз наданої документації клієнтом для складання позовної заяви - 2 години 800 грн., формування переліку необхідних документів для забезпечення доказів по справі 30 хвилин - 200 грн., копіювання документів для складання позовної заяви, вивчення судової практики суду касаційної інстанції 30 хвилин - 150 грн., вивчення судової практики суду касаційної інстанції 1,5 години - 450 грн., складання позовної заяви 2 години - 800 грн., представлення інтересів в суді 2 години - 1200 грн. = 3900 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи, адвокат Карнаух Т.В. була присутня у судовому засіданні в суді першої інстанції 27 лютого 2020 - 20 хвилин, що становить - 300 грн. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача становить 3 000 гривень з розрахунку: усна консультація 1 година - 300 грн. + правовий аналіз наданої документації клієнтом для складання позовної заяви - 2 години 800 грн. + формування переліку необхідних документів для забезпечення доказів по справі 30 хвилин - 200 грн. + копіювання документів для складання позовної заяви, вивчення судової практики суду касаційної інстанції 30 хвилин - 150 грн. + вивчення судової практики суду касаційної інстанції 1,5 години - 450 грн. + складання позовної заяви 2 години - 800 грн.+ участь у судовому засіданні 20 хвилин - 300 грн. = 3 000 гривень. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої з АТ "ПівдГЗК" на користь позивача моральної шкоди, із збільшенням її з 25 000 грн. до 65 000 грн. та змінити в частині розміру стягнутих з АТ "ПівдГЗК" на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, із зменшенням цього розміру з 3 900 грн. до 3 000 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника позивача та АТ "ПівдГЗК" підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Карнаух Тетяни Вікторівни , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» - задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 25 000 грн. до 65 000 (шістдесят п`ять тисяч ) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення суду змінити в частині розміру стягнутих з Акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши цей розмір з 3 900 грн. до 3 000 (три тисячі) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 27 травня 2020 року. Головуючий: Судді: