Постанова Харківський апеляційний суд № 625/400/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «30» листопада 2020 року м. Харків справа № 625/400/17-ц провадження № 22ц/818/4691/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Кругової С.С., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачка ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Коломацького районного суду Харківської області від 02 липня 2020 року в складі судді Лосєва Д.К. в с т а н о в и в: У грудні 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 08 жовтня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 250,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначив, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. Проте, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 30 вересня 2017 року має заборгованість в розмірі 21 816,23 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 907,91 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом 16 493,26 грн, заборгованості за пенею та комісією 2900,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) 1015,06 грн. Вказав, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 жовтня 2007 року у розмірі 21 816,23 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 907,91 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом 16 493,26 грн, заборгованості за пенею та комісією 2900,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) 1015,06 грн, та судові витрати в розмірі 1600,00 грн. Рішенням Коломацького районного суду Харківської області від 02 липня 2020 року у задоволенні позову Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» - відмовлено. Додатковим рішенням Коломацького районного суду Харківської області від 23 вересня 2020 року стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідачки судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не звернув увагу на те, що відповідно до укладеного договору від 08 жовтня 2007 року відповідачці відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку зі строком дії картки до 30 вересня 2011 року та після закінчення строку дії картка була перевипущена і відповідачка отримала нову картку зі строком дії до 30 жовтня 2015 року та картку зі строком дії до 30 квітня 2016 року, що підтверджується довідкою. Зазначив, що оскільки строк дії картки встановлено до 30 квітня 2016 року, а з позовом банк звернувся до суду у листопаді 2017 року, строк позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі не пропущено. Вважав, що доказом користування кредитними коштами за період після отримання нової картки з жовтня 2011 року до вересня 2017 року є виписка по особовому рахунку. Вказав, що дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчить про визнання заборгованості за кредитом та згоду з умовами кредитування. 28 жовтня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою, а також просила стягнути з банку на її користь витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 грн. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів мотивовано тим, що банк пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачкою у суді першої інстанції. Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку у Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк». Зі змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 надано картку № НОМЕР_1 , дата відкриття рахунку 13 вересня 2007 року. Також, сторони погодили наступне: розмір кредитного ліміту - 250,00 грн; базова відсоткова ставка - 22,8% з розрахунку 360 днів у році; розмір комісії за кредитне обслуговування - 1% від суми заборгованості; строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки; порядок погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Відповідно до пункту 6.5 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Згідно пунктом 6.6 Умов надання банківських послуг у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку позивачка повинна виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Власник карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно пункту 6.7 Умов та Правил надання банківських послуг. Як вбачається з пункту 6.4. Умов та Правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною правил та/або тарифів банку, клієнт зобов`язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість. Пунктом 5.2 вказаних Умов передбачено, що в разі порушення позичальником вимог чинного законодавства та/або умов даного договору та/або в разі виникнення овердрафту банк має право призупинити здійснення розрахунків за карткою (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення вказаних порушень, а також вимагати дострокове виконання боргових зобов`язань в цілому або в певній банком частині в разі невиконання позичальником своїх боргових зобов`язань та інших зобов`язань за цим договором. Пунктом 9.12 вказаних Умов передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Як вбачається з пункту 8.6 вказаних Умов при порушенні позичальником строків платежів за будь - яким з грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на 120 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову. Пунктом 5.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що строк погашення за кредитом (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками з встановленим мінімальним обов`язковим платежем наведено в Пам`ятці клієнта, яка є невід`ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості за кредитом. Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою передбачено, що строк погашення за кредитом (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками без встановленого мінімального обов`язкового платежу, проводиться в наступному порядку: строк погашення процентів за кредитом щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту в повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці. Пунктом 5.5 Правил передбачено, що за користування кредитом банк нараховує відсотки в розмірі, встановлені Тарифами банку з розрахунку 360 календарних днів у році. Як вбачається з довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яку підписано ОСОБА_1 08 жовтня 2007 року, пільговий період склав 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення всієї заборгованості до 25 числа, наступного за датою виникнення заборгованості), базова % ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році) 1,9%, розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, але не менше 50,00 грн та не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітнім. Як вбачається з матеріалів справи за розрахунком банку станом на 30 вересня 2017 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 21 816,23 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 907,91 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом 16 493,26 грн, заборгованості за пенею та комісією 2900,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) 1015,06 грн. До суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулася з клопотанням про застосування строку позовної давності та зазначила, що строк дії отриманої нею картки закінчився 31 жовтня 2010 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у грудні 2017 року, тобто поза межами строку позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Враховуючи те, що сторони письмово не узгодили тривалість позовної давності за вимогами, що випливають із кредитного договору, до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що наведені у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи - стаття 261 ЦК України, за змістом якої початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі, забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» («Yukos shareholders v. Russia»), п. 570). Верховний Суд України неодноразово доходив висновку про те, що за договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору (зокрема у постановах: від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154 цс15). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно з кредитним договором від 08 жовтня 2007 року надано картку № НОМЕР_1 , дата відкриття рахунку 13 вересня 2007 року. З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що зазначена кредитна картка діяла до останнього дня жовтня 2010 року. Вказаного банк в суді першої інстанції не спростував. Отже, сторони у справі, без визначення у письмовій формі умов щомісячного повернення кредиту частинами, домовились про строк та термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Тобто, відповідачка повинна була не пізніше 31 жовтня 2010 року повернути банку отримані від нього кредитні кошти у повному обсязі. Враховуючи те, що строк дії картки встановлено до 31 жовтня 2010 року, саме з цієї дати почався перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами банку про стягнення тіла кредиту за кредитом. Кредитор звернувся до суду із позовом у грудні 2017 року, тобто поза строку позовної давності, заявленої відповідачкою у суді першої інстанції, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності. Платіж позичальниці 14 травня 2014 року, 19 грудня 2014 року, 28 квітня 2015 року пропущену позовну давність не перериває, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Разом з тим, обставини внесення особисто ОСОБА_1 (її уповноваженим представником) коштів на оплату зобов`язань за кредитом 14 травня 2014 року, 19 грудня 2014 року, 28 квітня 2015 року в розмірах 427,37 грн, 100,00 грн, 3,34 грн відповідно та визнану цим платежем частину зобов`язань (прострочений борг, поточний, заборгованість за конкретний платіжний період) за кредитом із належних та допустимих доказів у справі судом не встановлено, оскільки з виписок за рахунками вбачається, що це було автоматичне погашення простроченої заборгованості (а.с.224-227). За таких обставин переривання позовної давності визнанням позичальницею частини боргу не відбулося. Суд першої інстанції установивши, що Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» у грудні 2017 року пред`явив вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08 жовтня 2007 року, строк дії картки № НОМЕР_1 , виданої на виконання цього договору закінчився наприкінці жовтня 2010 року, а також, ураховуючи ненадання позивачем до суду першої інстанції доказів про видачу нової кредитної картки за цим договором, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачкою. До апеляційного суду разом із апеляційною скаргою Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» додав копію довідки, з якої вбачається, що на підставі кредитного договору від 08 жовтня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредитні картки № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня вересня 2011 року, № НОМЕР_2 зі строком дії до останнього дня жовтня 2015 року, № НОМЕР_3 зі строком дії до останнього дня квітня 2016 року, яка колегією суддів на підставі частини 3 статті 367 ЦПК України не приймає, оскільки банком не наведено підстав неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а посилання банку на те, що банк не отримував ухвали про витребування доказів по справі, на які посилається суд першої інстанції, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, зокрема, про отримання копії ухвали суду про витребування доказів щодо строку дії картки свідчать аркуші справи №№ 128, 129, 138, 182 том

1. Доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на правничу допомогу, наданої в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин 1,3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року№ 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді. Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами. Таким чином, на підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. 05 лютого 2020 року між адвокатом Мирось С.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, що пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням її порушених, оспорюваних та/або невизнаних її прав та законних інтересів, представництво, а також надання клієнту інших видів правової допомоги, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за фактично надану правову допомогу та компенсувати (оплатити) фактичні витрати, необхідні для виконання завдання-доручення клієнта за цим договором. З розрахунку суми судових витрат від 27 жовтня 2020 року за договором про надання правової допомоги від 05 лютого 2020 року вбачається, що адвокатом Мирось С.В. надано правничу допомогу з правового аналізу апеляційної скарги банку та доданих до неї документів, аналіз судової практики по даній категорії справ (3 години) вартість 2250,00 грн; з підготовки та подачі до Харківського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу банку по справі № 625/400/17 (3 години) вартістю 2250,00 грн, загальна сума наданих правових послуг становить 5500,00 грн. Також, надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серія ПТ № 1795 від 25 липня 2017 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги, серія ВІ від 27 жовтня 2020 року. Проте, оригіналів платіжних документів про оплату наданих послуг до суду апеляційної інстанції не надано, що свідчить про відсутність належних та допустимих доказів здійснених витрат. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні цих вимог ОСОБА_1 . Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Коломацького районного суду Харківської області від 02 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець С.С. Кругова Повний текст постанови складено 30 листопада 2020 року.