Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/2322/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1880/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/2322/18 Категорія: 304090000 Білик О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Новікова О.М., Храпка В.Д., Бондаренка С.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 року (повний текст складено 29 вересня 2020 року) у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (наразі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням останньою умов кредитного договору № б/н від 28.06.2011, на підставі якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 2300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом відповідачка підтвердила, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Встановлення та зміну кредитного ліміту за рішенням банку, а також зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами позивач обґрунтовував положеннями договору, що викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг. Відповідальність позичальника у разі прострочення зобов`язання банк також обґрунтовував умовами договору, що викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг та в довідці про умови кредитування. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах кредитного ліміту. Відповідачка своєчасно кредит не погашала, що призвело до утворення заборгованості за кредитом, сума якої за розрахунком банку станом на 31.03.2018 складала 65280,76 грн., з яких: 776,90 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 56018,20 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4900,86 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3084,80 грн. - штраф (процентна складова). На підтвердження викладених у позовній заяві обставини позивач надав розрахунок заборгованості, копію заяви позичальниці, копію витягу з «Умов та правил надання банківських послуг», а також довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, яка підписана позичальницею 28.06.2011. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 65280,76 грн. та судові витрати. Відповідачка заявила в суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог банку. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив із того, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити існування між сторонами кредитних відносин та наявність заборгованості. В матеріалах справи відсутні докази встановлення ОСОБА_1 кредитного ліміту та його розміру. Зокрема, відсутні докази відкриття відповідачці карткового рахунку, його номеру, не надано виписок по ньому, які б підтверджували користування відповідачкою кредитною карткою. З приводу позовної давності суд зазначив, що такий строк позивачем не пропущено, оскільки позов подано 07 червня 2018 року, а останнім днем, коли було внесено кошти на погашення заборгованості по кредитному договору, є 25 серпня 2015 року, з якого починається перебіг строку позовної давності пред`явленням вимоги про виконання зобов`язання. Рішення суду оскаржено АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційному порядку як незаконне та необґрунтоване. Скаржник додав до апеляційної скарги нові докази, які не були надані суду першої інстанції, серед яких виписка по рахунку та довідка про термін дії карти. Зазначає, що ці докази підтверджують відкриття карткового рахунку, встановлення кредитного ліміту, користування кредитними коштами, нарахування заборгованості та ознайомлення позичальниці з умовами кредитування. Ці докази не були подані до суду першої інстанції, оскільки про підстави відмови в позові та про необхідність надання додаткових доказів позивачу стало відомо після отримання рішення суду. Суд першої інстанції не пропонував позивачеві надати додаткові докази, тому не встановив дійсні обставини справи та дійшов передчасного висновку про відмову в позові. Посилаючись на те, що вказані докази мають важливе значення для правильного вирішення справи, банк просить визнати зазначені обставини об`єктивною причиною неподання додаткових доказів до суду першої інстанції та врахувати їх при апеляційному перегляді. З приводу суті незгоди з рішенням суду, то банк зазначає, що на підставі анкети-заяви відповідачці відкрито картковий рахунок, видано картку, встановлено початковий кредитний ліміт в розмірі 900 грн. Підписаною довідкою про умови кредитування банк підтверджує факт ознайомлення позичальниці з умовами кредитного договору. Розрахунок заборгованості відповідачкою не оскаржувався, власних розрахунків вона не надала. Також не підтверджено факт погашення нею заборгованості. Посилаючись на викладене, апелянт просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. На апеляційну скаргу надійшов відзив відповідачки, в якому вона зазначає, що позивач не надав доказів укладення з нею кредитного договору. У позові відсутні докази про закінчення строку дії платіжної картки, відсутні докази про надання їй кредиту в сумі 2300 грн. Позов вважає надуманим, просить апеляційний суд не враховувати нові докази, додані до апеляційної скарги, оскільки не позивач не обґрунтував неподання цих доказів до суду першої інстанції. Просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню. З матеріалів справи встановлено, що 28 червня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до позивача із анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій зазначила свою згоду на те, що ця анкета разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банка складає між нею і банком договір про надання банківських послуг (а.с. 7). В анкеті-заяві зазначена особиста інформація заявниці: паспортні дані, ідентифікаційний податковий номер, місце проживання, реєстрації та контактний телефон, а також вказано про її бажання оформити на своє ім`я платіжну картку типу Кредитка «Універсальна». Відомостей про бажаний кредитний ліміт, розмір процентів за користування кредитом, розмір пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві не зазначено. До позовної заяви додано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 28.06.2011 (а.с. 8). Відповідно до вказаної Довідки про умови кредитування базова процентна ставка становить 2,5% на місяць (30% річних), порядок погашення заборгованості - щомісячний платіж в розмірі 7% від суми заборгованості, але не менше 50,00 грн, строк щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним, штраф за порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням більше ніж на 30 днів становить 500 грн + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та комісії. Оскільки довідка підписана відповідачкою, то договір банківського кредиту є узгодженим сторонами на умовах, викладених у Довідці. Заперечень щодо підписання вказаної довідки відповідачкою не надано. Однак, анкета-заява та довідка про умови кредитування не містять відомостей щодо строку дії картки/кредитного договору, що є важливою інформацією для вирішення питання про пропущення строку позовної давності. До позовної заяви долучені витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не підписані відповідачем (далі Умови і правила). Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви Умови і правила розуміла ОСОБА_1 , ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву, тому вони не можуть братися до уваги з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, висновки якої зводяться до того, що позивач зобов`язаний письмово проінформувати споживача фінансових послуг про умови кредитування, а надані позивачем непідписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості станом на 31.03.2018 сума боргу становила всього 65280,76 грн. (а.с. 5-6), з яких: 776,90 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 56018,20 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4900,86 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3084,80 грн. - штраф (процентна складова). Інших доказів, які б підтверджували розмір заборгованості, позивачем до суду першої інстанції не надано. До суду апеляційної інстанції позивач надав виписку по рахунку та довідку про термін дії карти, а також підтвердження дати направлення АТ КБ «ПриватБанк» позову до суду. Зазначає, що ці докази підтверджують відкриття карткового рахунку, встановлення кредитного ліміту, користування кредитними коштами, нарахування заборгованості та ознайомлення позичальника з умовами кредитування. Поважність неподання цих доказів до суду першої інстанції апелянт мотивує тим, що про підстави відмови в позові та про необхідність надання додаткових доказів позивачу стало відомо після отримання рішення суду. Суд першої інстанції не пропонував позивачеві надати додаткові докази, тому дійшов передчасного висновку про відмову в позові. Оскільки вказані докази мають важливе значення для правильного вирішення справи, банк просить визнати зазначене об`єктивною причиною неподання додаткових доказів до суду першої інстанції та врахувати їх при апеляційному перегляді. Визначаючи наявність підстав для врахування нових доказів у справі, колегія суддів виходить із такого. Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Банк посилається на те, що суд не вимагав від позивача додаткових доказів, а про підстави відмови у позові банк дізнався лише з отриманого судового рішення. Суд апеляційної інстанції не вважає такі підстави неподання доказів винятковим випадком, але виходячи із того, що відповідачка визнає, що вона отримувала кредитну картку, просить застосувати позовну давність до вимог банку, колегія суддів вважає, що додані до апеляційної скарги мають виключне значення для перевірки доводів позичальника та справедливого вирішення спору. Відповідно до довідки про видачу кредитних карток ОСОБА_1 (а.с. 192), їй відкрито 28.06.2011 кредитну картку за номером НОМЕР_1 , термін якої діє до 04/2015. Також АТ КБ «ПриватБанк» надало підтвердження дати направлення позову до суду першої інстанції, а саме інформацію за трек-номером 0539100148543270 про відстеження руху поштового направлення вказаного позову на адресу Уманського міськрайонного суду Черкаської області (а.с. 193), відповідно до чого позов було відправлено 23.04.2018. Крім того, надано виписку за договором № б/н станом на 08.10.2020, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 194-198). У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. З наданої виписки вбачається, що 28.06.2011 по рахунку ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт в розмірі 300 грн. та одразу збільшено до суми 900 грн. Однак 10.07.2014 кредитний ліміт зменшено до суми 780 грн., що збігається також із твердженням відповідачки про те, що їй було встановлено кредитний ліміт в розмірі 800 грн. Також з виписки встановлено, що ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами, знімала готівкові кошти, поповнювала картку, здійснювала платежі за допомогою кредитної картки. Останнє поповнення готівкою ОСОБА_1 здійснила на суму 100 грн. 30.01.2014. Останнє надходження коштів на кредитну картку на суму 197,01 грн. відображено у виписці 25.08.2015 як автоматичне погашення простроченої заборгованості з карти НОМЕР_3 (а.с. 192). У позовній заяві банк посилається на те, що кредитний ліміт на карту становить 2 300,00 грн, однак в матеріалах справи відсутні докази про узгодження з позичальником саме такого розміру кредитного ліміту. Аналізуючи заявлені позовні вимоги та заперечення відповідачки, колегія суддів керується таким. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги заборгованості в сумі 65280,76 грн., посилався підписану позичальником копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, довідку про умови кредитування, а також на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк». Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року №39/248, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 дійшла висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно реалізувати право бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг ­ це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил. За таких обставин немає підстав для висновку, що при укладенні договору з відповідачкою АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог законодавства щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Виходячи з того, що позивач надав підписану довідку про умови кредитування, колегія суддів дійшла висновку про те, що банк підтвердив узгодження з позичальницею тих умов, які містяться в наданій довідці про умови кредитування. Отже, умови договірних правовідносин зафіксовані в анкеті-заяві та довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Додана до апеляційної скарги виписка підтверджує факт відкриття ОСОБА_1 банківського рахунку, видачу їй кредитної карти і встановлення кредитного ліміту в розмірі 780 грн., використання кредитних коштів і наявність у неї заборгованості. Крім того, сама відповідачка визнала, що користувалась кредитним лімітом, але погасила його через рік після користування. Однак, факт погашення кредиту вона не підтвердила належними, достатніми та допустимими доказами. На підставі оцінки усіх доказів у їх сукупності, зокрема, виписки по банківському рахунку, довідки про умови кредитування та розрахунку заборгованості колегія суддів Черкаського апеляційного суду дійшла висновку про те, що банк в даному випадку підтвердив своє порушене право вимагати погашення виниклої заборгованості, проте в межах позовної давності, про застосування якого заявляла відповідачка в суді першої інстанції. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Отже, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Верховний Суд України неодноразово робив висновки про те, що за договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору (зокрема у постановах: від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15). За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Строк дії картки тривав до останнього дня квітня місяця 2015 року (а.с. 192), тому з вимогою про стягнення кредиту в повному обсязі (тіла кредиту та відсотків за користування) банк мав право звернутись з 30.04.2015 до 30.04.2018. Позов подано 23.04.2018 (а.с. 193), тобто в межах строку позовної давності. Відтак, банк має право на стягнення тіла кредиту в розмірі 776,90 грн., а також відсотків, нарахованих за три роки до звернення з позовом, тобто за період з 23.04.2015 до 23.04.2018. Відповідно до довідки про умови кредитування процентна ставка узгоджена з відповідачкою в розмірі 2,5% на місяць (а.с. 8). Водночас, колегія суддів враховує, що заборгованість по процентам, яка нарахована поза межами строку дії кредитної картки не підлягає стягненню в силу вимог частини другої статті 1050 ЦК України, відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, у цьому разі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Таким чином, банк має право на стягнення відсотків в межах трирічного строку до звернення з позовом (з 23.04.2015) у розмірі 2,5% на місяць та до закінчення строку дії картки (до 30.04.2015), а з 01.05.2015 та до 31.03.2018 (станом на дату, яку просив позивач) на підставі частини другої статті 625 ЦК України. В розрахунку заборгованості тіло кредиту не змінювалось за період з 23.04.2015 до 30.04.2015 (8 днів), та визначено в розмірі 496,15+280,75=776,90 (грн.). Тому сума відсотків за вказаний період складає 776,90 грн. х 2,5% (на місяць) / 30 днів х 8 днів = 5,18 грн. Позовної вимоги про стягнення відсотків на підставі статті 625 ЦК України банк не пред`являв, тому за період з 01.05.2015 та до 31.03.2018 вимоги про стягнення відсотків не підлягають задоволенню. Що стосується вимоги про одночасне стягнення пені, комісії та штрафів, то оцінюючи вимоги в цій частині, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки щодо правової природи комісії банку за обслуговування кредиту, а також одночасного стягнення штрафу та пені, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Згідно з вказаною правовою позицією одночасне стягнення пені та штрафу є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне і те саме правопорушення, що суперечить ст. 61 Конституції України. А стягнення будь-яких платежів із споживача на користь банку за дії, пов`язані з обслуговуванням кредиту, є незаконними. Тому, колегія суддів відмовляє у стягненні пені та комісії в розмірі 4900,86 грн. та вважає за обґрунтоване стягнення штрафу, обмежуючись спеціальним строком позовної давності (за один рік до звернення з позовом). У довідці про умови кредитування відповідачка своїм підписом прийняла умови нарахування штрафу у вигляді 500 грн. + 5% від суми заборгованості (тобто, 5% від 776,90 грн. тіла + 5,18 грн. відсотків = 782,08 грн., що становить 39,10 грн.), тому штраф в розмірі 539,10 грн. підлягає до стягнення із позичальника за порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитом. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність факту видачі кредитної картки відповідачці та користування нею кредитним лімітом, що визнала особисто відповідачка. Колегія суддів перевірила підстави спливу позовної давності, про що заявляла відповідачка, та дійшла висновку про те, що позовні вимоги є підтвердженими та підлягають до задоволення в межах строків позовної давності. Суд першої інстанції не врахував, що позичальник визнавала той факт, що їй надавався кредитний ліміт в розмірі 800 грн., та дійшов передчасного висновку про недоведеність позовних вимог про відкриття банківського рахунку та користування кредитними коштами, суд не встановив усі дійсні обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Таким чином, апеляційна скарга частково спростовує висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме, в частині стягнення тіла кредиту 776,90 грн., відсотків в розмірі 5,18 грн., штрафу 539,10 грн., а всього на суму 1321,18 грн. Оскільки позов задоволено на 2,02%, тому судові витрати позивача (1762 грн. + 2643 грн.) стягуються пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 89,00 грн. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 вересня 2020 року скасувати, ухваливши нове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 1321,18 грн., а також 89,00 грн. судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді