Ухвала КАС ВС № 460/286/19

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА 26 листопада 2020 року м. Київ справа №460/286/19 провадження №К/9901/25388/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Желєзного І.В. розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у справі №460/286/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зобов`язання вчинити дії. У С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просив: зобов`язати відповідача призначити та нарахувати пільгову пенсію відповідно до пункту "б" ст. 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції Закону від 04 липня 2002 року) з 19 грудня 2017 року. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 26.03.2019 позов задовольнив: зобов`язав ГУ ПФУ в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. б ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 19 грудня 2017 року. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22.07.2019 скасував рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 та відмовив у задоволенні позову. Крім того, 08.04.2019 Рівненський окружний адміністративний суд ухвалив додаткове рішення, яким задовольнив заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат: стягнув із суб`єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу в сумі 2 000,00 (дві тисячі) гривень. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22.07.2019 скасував додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, понесених за надання професійної правничої допомоги. Постановою Верховного Суду від 21.05.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 (за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції по суті спору) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 (за наслідком перегляду додаткової постанови суду першої інстанції) у справі №460/286/19 - скасовано, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26.03.2019 та додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08.04.2019 у справі №460/286/19 - залишено силі. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок, сплачений відповідно до квитанції від 22.08.2019 №MP_AB210698GVN_9279854. У вересні 2020 року до суду надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій позивач просив стягнути понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені ст. 244 КАС України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. При цьому, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (ч. 3 ст. 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (п. 3 ч. 1 ст. 252). Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному ст. 252 цього Кодексу. Частина 1 ст. 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку ст. 252 КАС України. Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Перевіривши доводи заяви щодо необхідності ухвалення додаткового рішення та розподілу судових витрат, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Судова колегія зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами господарювання, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів - суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції. Позивач зазначив, що зазнав витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн., які йому надавало АО «Скорпіон». Матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_1 і Адвокатським об`єднанням «Скорпіон» було укладено договір про надання адвокатських послуг (правничої допомоги) від 28.05.2019. Також позивачем надано платіжне доручення від 08.10.2019 на суму 3000,00 грн., оплачене ним на користь АО «Скорпіон», та акт прийому-передачі виконаних робіт до договору від 28.05.2019. Відповідно до зазначеного акта у вартість робіт увійшли: підготовка та подання касаційної скарги на оскаржувані у справі №460/286/19 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 (за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції по суті спору) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2019 (за наслідком перегляду додаткової постанови суду першої інстанції). За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України). Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. В цьому випаду заявником зазначений обов`язок виконаний у повній мірі. У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Заперечення відповідача щодо вказаної заяви в цілому зводяться до цитування процесуальних норм, які регулюють спірне питання. Твердження, що справа №460/286/19 є справою незначної складності та не потребує особливого вивчення, доводів позивача не спростовують. Заявлена сума у розмірі 3000,00 грн., на переконання суду, цілком відповідає обсягу виконаних робіт. Акт прийому-передачі виконаних робіт до договору від 28.05.2019 є деталізованим, містить детальний перелік виконаних робіт та ідентифікацію адміністративної справи, в якій такі роботи виконувались. За таких обставин, колегія суддів вважає, що заява позивача про розподіл судових витрат підлягає задоволенню у повному обсязі. При цьому, оскільки відповідачем у цій справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, то понесені витрати на правничу професійну допомогу належить стягнути саме з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області як суб`єкта владних повноважень, який має власні бюджетні асигнування. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Згідно із ч. 1 ст. 47 Бюджетного кодексу України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що понесені позивачем документально підтверджені витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок бюджетних асигнувань. Керуючись ст.ст. 132 - 134, 139, 252, КАС України, П О С Т А Н О В И В: Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат - задовольнити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, вул. Короленка, 7, м. Рівне, код ЄДРПОУ: 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп. Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя А.А. Єзеров Суддя В.М. Кравчук Суддя І.В. Желєзний