Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3148/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3148/19 пров. № А/857/10225/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судова-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 460/3148/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Комшелюк Т.О., час ухвалення рішення 03.08.2020 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 03.08.2020 року, В С Т А Н О В И В : Позивач звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку із порушенням строків її виплати згідно з Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 10 лютого 2011 року по 28 березня 2018 року згідно з Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку із порушенням термінів виплати вона має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою пенсії на підставі постанови Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року по справі № 2-а-1507/11, яка набрала законної сили 02 жовтня 2012 року, оскільки з вини відповідача вказане судове рішення фактично виконане останнім лише у березні 2018 року. В жовтні 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 10 лютого 2011 року по 28 березня 2018 року, на суму пенсії 10839,05грн. Однак, відповідач відмовився нарахувати та виплатити вказану компенсацію. За таких обставин, позивач просить позов задовольнити у повному обсязі. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 460/3148/19 позовні вимоги задоволено частково. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано норми ст. 122, 123 КАС України щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Вказує, що позивач про порушене право дізналася ще в 2012 році, а до суду звернулася лише 04.11.2019 року, чим пропустила строк звернення до суду. Також суд не звернув уваги, що рішення суду першої інстанції виконано управлінням, що підтверджується розпорядженням про перерахунок пенсії, а тому підстави для виплати компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з грудня 2012 року по лютий 2018 року відсутні. Крім того, суд не взяв до уваги, той факт, що відповідно до ст. 48 КАС України Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області є неналежним відповідачем у справі. Зазначає, що згідно Порядку №440 виплата нарахованих сум з пенсійних виплат по рішеннях суду, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України здійснюється Державною казначейською службою України та її територіальними органами. Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області на виконання рішення суду першої інстанції у березні 2018 року позивачу перераховано кошти в сумі 10839,05 грн, що підтверджується випискою із особового рахунку позивача. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області є неналежним відповідачем по даній справі. Також, розглядаючи даний спір суд при вирішенні спору мав врахувати, що виплата коштів по рішенню суду носить разовий характер та не підпадає під дію ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати". Вказує, що Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" не може суперечити ст. 73 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 460/3148/19 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсії пенсійним органом, що встановлено постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року по справі № 2-а-1507/11, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати. Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є протиправними. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року по справі № 2-а-1507/11, яка набрала законної сили 02 жовтня 2012 року, задоволено позовну заяву ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 передбачених статтею 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, як особі віднесеній до 3 категорії за період з 10 лютого 2011 року по 22 липня 2011 року; зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткову пенсію в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за шкоду заподіяну здоров`ю, як особі, віднесеній до категорії 3 згідно з статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 10 лютого 2011 року по 22 липня 2011 року за виключенням фактично виплачених сум. На виконання вказаного вище судового рішення, відповідачем здійснено відповідний перерахунок пенсії позивачеві та нараховано кошти в сумі 10839,05грн, що підтверджується протоколом від 03 вересня 2012 року, а фактичну виплату перерахованої пенсії здійснено у березні 2018 року, що підтверджується випискою з рахунків позивача в національній валюті від 30 вересня 2019 року та не спростовано відповідачем. 11 жовтня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку і виплати компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії згідно з постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року по справі № 2-а-1507/11. Листом від 24 жовтня 2019 року за № 591/02.8 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для виплати компенсації. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Крім того, пенсійний орган повідомив позивачу, що виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень, проводилась Державною казначейською службою України. Не погодившись з такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та вважаючи їх протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Строки виплати пенсії встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2013 №1058-IV (далі Закон №1058-IV). Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV (в редакції, станом до 01.01.2017), пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159). Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Згідно з пунктом 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Доводи відповідача, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ. Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 в справі № 521/940/17. Оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсії пенсійним органом, що встановлено постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року по справі № 2-а-1507/11, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати. Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є протиправними. Доводи скаржника про те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки виплати нарахованих пенсій за рішенням суду здійснює Державна казначейська служба України та її територіальні органи, є безпідставними, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 73 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом. Крім того, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Аналогічні положення містить Постанова Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 «Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України» Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами). Щодо посилання скаржника на пропущення позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 було передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду справу №510/1286/16-а за позовом до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80894542). Предметом розгляду зазначеної справи, зокрема, є питання щодо подання позовної заяви з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 99 КАС України. Згідно з вимогами ст.122 КАС України, що кореспондує ст.99 КАС України в редакції до 15.12.2017, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. З матеріалів справи видно, що позивач звернувся із позовом до суду 04.11.2019, підставою звернення до суду стала відмова відповідача нарахувати та виплатити спірну компенсацію, отримана за результатами розгляду заяви позивача від 24.10.2019 №591/02.8, що і є відправним моментом в обчисленні дати, з якої позивачу стало відомо про те, що компенсація втрати частини доходів не нараховувалася. Відповідно до ст.4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до пункту 7 Порядку № 159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, зокрема, коштів Пенсійного фонду. Отже, нормативно передбачено різні джерела виплати компенсації. Щодо Пенсійного фонду України, то компенсації можуть виплачуватися як за рахунок коштів самого Фонду, так і за рахунок коштів, що спрямовуються на ці цілі з бюджету. При цьому, правове значення має те, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, коли такий виплачений. Саме ці обставини є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Разом з тим, право на компенсацію втрати частини грошових доходів особа набуває у зв`язку з порушенням строків виплати нарахованих сум. Оскільки право позивача отримати пенсію у збільшеному розмірі встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, на підставі якого позивач і отримав таку, то позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів за порушення строків їх виплати. Таким чином, системний аналіз вказаних норм, дає суду підстави для висновку, що оскільки постанова Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2011 року по справі № 2-а-1507/11 набрала законної сили 02.10.2012, а фактичну виплату пенсії у сумі 10839,05 грн. здійснено 28.03.2018 року, то компенсація за період затримки її виплати підлягає виплаті з грудня 2012 року по лютий 2018 року, а не з 10 лютого 2011 року по 28 березня 2018 року, як зазначає позивач. Доводи скаржника щодо відсутності його вини, оскільки ним рішення суду виконано в межах покладених зобов`язань є безпідставними, оскільки законом покладено на Пенсійний фонд обов`язок щодо своєчасного обрахунку та виплати пенсій. Відповідно невиконання такого обов`язку відповідачем вказує на наявність правових підстав для застосування наслідків щодо нарахування та виплаті позивачу компенсації за порушення строків виплати нарахованої пенсії. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з грудня 2012 року по лютий 2018 року на суму пенсії 10839,05 грн. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 460/3148/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 26.11.2020 року