Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/3412/20

Дата документу 24.11.2020 Справа № 336/3412/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/3412/20 Провадження №22-ц/807/2957/20 Головуючий в 1-й інстанції - Жупанова І.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2020 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за скаргою боржника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича,- В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надішли матеріали скарги боржника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича. За змістом скарги представник боржника зазначає, що на виконанні Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю. перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23.02.2015 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у справі № 336/7156/14-ц від 09.12.2014 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи» 1061999,84 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0706/0408/45-014 від 18.04.2008 року. У власності боржника ОСОБА_1 знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в якій фактично проживає вона, та члени її сім`ї, в тому числі й неповнолітні діти. 17.06.2020 р. боржником на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 було виявлено, що приватним виконавцем в порушення вимог законодавства щодо захисту прав дітей, було передано на примусову реалізацію квартиру, права проживання в якій мають неповнолітні. Представник скаржника просила суд, визнати незаконними дії приватного виконавця Проценка Д.Ю. при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 23.02.2015 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у справі № 336/7156/14-ц від 09.12.2014 р. в частині передання на реалізацію квартири, за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , права користування якою має неповнолітня дитина: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без попереднього отримання дозволу органу опіки та піклування. Також просила зобов`язати приватного виконавця винести постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження в порядку п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2020 року, скаргу боржника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича - задоволено частково. Визнано незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитра Юрійовича при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 23.02.2015 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у справі № 336/7156/14-ц від 09.12.2014 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи» 1061999,84 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0706/0408/45-014 від 18.04.2008 року, в частині передання на реалізацію нерухомого майна, а саме: квартири, за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , права користування якою має неповнолітня дитина: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без попереднього отримання дозволу органу опіки та піклування. В іншій частині скаргу залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог скарги у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ні Законом України «Про виконавче провадження», ні Законом України «Про іпотеку» не передбачено отримання дозволу для примусової реалізації предмета іпотеки, з урахуванням визначеного способу його виконання - шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценко Д.Ю. перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23.02.2015 р. Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у справі № 336/7156/14-ц від 09.12.2014 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи» 1061999,84 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0706/0408/45-014 від 18.04.2008 року. У власності боржника ОСОБА_1 знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в якій фактично проживає вона, та члени її сім`ї, в тому числі й неповнолітня дитина, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 04-28/7-6636 від 18.06.2020 р. Вказана квартира, приватним виконавцем Проценко Д.Ю. була передана на реалізацію організатору торгів ДП «Сетам» за номером лоту 425728, що підтверджується витягом з сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 а також заявкою на реалізацію арештованого майна № 2030 від 28.04.2020 р. Як встановлено з заявки на реалізацію арештованого майна приватного виконавця Проценко Д.Ю. № 2030 від 28.04.2020, що була направлена керівнику ЗФ ДП «Сетам» Тусаєву С.В.,, приватний виконавець не надав організатору торгів інформації щодо реєстрації у квартирі неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також не долучив до заявки копію дозволу органів опіки та піклування або рішення суду про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна право користування на яке має дитина. Задовольняючи вимоги скарги частково, суд першої інстанції зазначив, що державним виконавцем порушено положення Порядку реалізації арештованого майна та Інструкції з організації примусового виконання рішень,а тому вимоги скарги в частині визнання незаконними дії приватного виконавця в частині передання на реалізацію нерухомого майна без попереднього отримання дозволу органу опіки та піклування, підлягають задоволенню. Оскільки приватний виконавець не позбавлений можливості звернутись до органу опіки та піклування за дозволом на реалізацію нерухомого майна боржника, скарга в частині зобов`язання винести постанову про закінчення виконавчого провадження задоволенню не підлягає. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. За вимогами ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження. Водночас, відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Згідно пункту 1 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації арештованого майна), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження". Пунктом 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу. Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): - копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними; - копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" - копія акта опису та арешту майна боржника; - копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження"); - у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду; - копії документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна. У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного (приватного) виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного (приватного) виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року у справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19) та від 7 жовтня 2020 року у справі №2-2661/10 (провадження №61-10900св19). Враховуючи те, що приватним виконавцем розпочато процедуру щодо реалізації предмета іпотеки, у якому зареєстрована та проживає малолітня дитина, за відсутності дозволу органу опіки та піклування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі дії приватного виконавця є неправомірними. Твердження скаржника, про те, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій в першу чергу повинен виконати вимоги Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про іпотеку", яким не передбачено обов`язку виконавця отримувати дозвіл органу опіки та піклування для примусової реалізації іпотечного майна, не позбавляють виконавця обов`язку щодо організації виконання судового рішення способом, визначеним Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. Доводи апеляційної скарги щодо того, що боржник у порушення вимог діючого законодавства України та умов Іпотечного договору зареєструвала в іпотечній квартирі неповнолітню дитину вже після укладення іпотечного договору, з метою ухилення від виконання рішення суду, не заслуговують на увагу, оскільки даний факт не впливає на встановлений порядок передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти. Посилання в скарзі на те, що іпотекодавець всупереч умов договору іпотеки, не повідомляв іпотекодержателя про реєстрацію в іпотечному майні малолітньої дитини, та згоди на проведення вказаних дій не отримував є безпідставними, оскільки у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 755/10564/18 (провадження № 61-11256св19) суд касаційної інстанції указав, що факт реєстрації боржником в іпотечному майні неповнолітньої особи не впливає на встановлений порядок передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти. Стягувач не позбавлений можливості захистити своє порушене право, спричинене порушенням умов іпотечного договору у спосіб, встановлений нормами законодавства України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2020 рокуу цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 25 листопада 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков