Постанова 4824 № 756/16858/18

Головуючий у І інстанції Андрейчук Т.В. Провадження №22-ц/824/12235/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Сліпченка О.І., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" про встановлення порядку користування квартирою та поділ особових рахунків, ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувсядо Оболонського районного суду міста Києва з вищевказаним позовом та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що він є власником 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками вищевказаної квартири є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яким належать 3/5 частини квартири: ОСОБА_3 - 2/5 частини квартири, ОСОБА_1 - 1/5 частина квартири. Загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 68,9 кв.м., житлова площа - 41,1 кв.м. Квартира обладнана двома лоджіями площею 3,4 кв.м. та складається з трьох житлових кімнат: перша кімната площею 14,7 кв.м., друга кімната площею 9,3 кв.м., третя кімната площею 17,1 кв.м., кухні площею 7,1 кв.м., коридору площею 2,7, 5,0, 4,6 кв.м., ванної площею 2,7 кв.м., вбиральні площею 1,2 кв.м., комори площею 1,1 кв.м. Позивач у позові посилався на те, що він та відповідачі не можуть дійти згоди щодо порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , в зв`язку із чим просив встановити порядок користування квартирою, виділивши йому в користування кімнату площею 16,44 кв.м. з лоджією, відповідачу ОСОБА_3 - кімнату площею 17,1 кв.м., відповідачу ОСОБА_1 - кімнату площею 9,5 кв.м., залишивши у спільному користуванні коридор, кухню, ванну, вбиральню та комору. Також просив суд зобов`язати КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартиру (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів та послуги з утримання будинків та прибудинкової території) відповідно до встановленого порядку користування квартирою. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2020 року позов задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , з виділенням ОСОБА_2 в користування кімнати площею 17,1 кв.м., ОСОБА_3 - кімнати площею 14,7 кв.м. та лоджію площею 1,7 кв.м., ОСОБА_1 - кімнати площею 9,3 кв.м. та лоджію площею 1,7 кв.м., та залишенням у спільному користуванні коридору, кухні, ванни, вбиральні та комори. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині встановлення порядку користування квартирою скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги позивача. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що кімнатою площею 17,1 кв.м., яка судом виділена у користування позивачу, завжди користувався він, ОСОБА_1 , в кімнаті знаходяться його речі, вона облаштована під його потреби та умебльована ним. Таким чином, суд першої інстанції фактично своїм рішенням змінив існуючий порядок користування квартирою, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права. Крім того, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , відмовивши у задоволенні його клопотання про відкладення судового розгляду з причин продовження на території України карантину. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 проти задоволення скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю, а рішення суду скасувати в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги позивача. В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - адвокат Подкопаєва І.А., апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав. Позивач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Гайдамаченко Т.П., в апеляційному суді проти задоволення скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_2 належать 2/5 частини квартири, ОСОБА_3 - 2/5 частини квартири, ОСОБА_1 - 1/5 частина квартири (а.с.8-13, 66-70). У технічному паспорті на квартиру зазначено, що її загальна площа становить 68,9 кв.м.; вона обладнана лоджіями площею 3,4 кв.м. та складається з трьох кімнат житловою площею 41,1 кв.м., у тому числі: перша кімната площею 14,7 кв.м., друга кімната площею 9,3 кв.м., третя кімната площею 17,1 кв.м., кухні площею 7,1 кв.м., коридору площею 2,7, 5,0, 4,6 кв.м., ванної площею 2,7 кв.м., вбиральні площею 1,2 кв.м., комори площею 1,1 кв.м. (а.с.71-73). Також встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки, між ними виникають конфлікти, оскільки вони не можуть досягти згоди щодо порядку користування квартирою АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості у цій частині, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 47 Конституції України проголошено право кожного на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканність, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Нормою ч. 3 ст. 358 ЦК України визначено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" роз`яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Норма ч. 3 ст. 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленості. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даній справі спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, у користування сторонам спору необхідно надати приміщення, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 08 серпня 2018 року у справі №308/11707/14-ц, допускається можливість відступу в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників, якщо встановлений порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного із співвласників. Зважаючи на те, що сторонам справи неможливо виділити в користування ті частини спільного майна в натурі, які б точно відповідали їх частці у праві спільної часткової власності, суд при встановленні порядку користування квартирою АДРЕСА_1 дійшов обґрунтованого висновку про можливість відступу від відповідності реальних часток ідеальним. При цьому, суд, зважаючи на те, що частка позивача ОСОБА_2 у праві власності на квартиру складає 2/5 частини, що відповідає 16,44 кв.м. житлової площі, дійшов обґрунтованого висновку про виділення позивачу у користування кімнати площею 17,1 кв.м., оскільки площа цієї кімнати, як реальної частки, є найбільш наближеною до його ідеальної частки у праві власності. Виділення у користування ОСОБА_3 , яка є власником 2/5 частин квартири, кімнати площею 14,7 кв.м., а ОСОБА_1 , який є власником 1/5 частини квартири, кімнати площею 9,3 кв.м., найбільше враховує баланс інтересів кожного із співвласників, оскільки ОСОБА_3 виділена кімната, яка і так перебувала у її користуванні, а ОСОБА_1 виділена кімната, навіть більша за розмір його ідеальної частки у праві власності на квартиру, яка складає 8,22 кв.м. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення в частині встановлення порядку користування квартирою ухвалене судом з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про те, що суд своїм рішенням змінив порядок користування квартирою, оскільки кімнатою площею 17,1 кв.м., яка виділена судом позивачу ОСОБА_2 , користувався відповідач ОСОБА_1 , обґрунтованості висновків суду в цій частині не спростовують, оскільки суд при встановленні порядку користування квартирою максимально врахував баланс інтересів кожного із співвласників, зазначивши, що виділення ОСОБА_2 кімнати площею 17,1 кв.м., а ОСОБА_1 - кімнати площею 9,3 кв.м. найбільш відповідає їх ідеальним часткам у праві власності на квартиру (2/5 та 1/5), і відхилення від цих часток є незначним, а у відповідача ОСОБА_1 реальна частка навіть є більшою, ніж розмір його ідеальної частки у праві власності. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права. Інші аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення в частині встановлення порядку користування квартирою судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції в оскарженій частині без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Рішення суду в частині відмови у поділі особових рахунків не є предметом апеляційного оскарження, тому його законність та обґрунтованість у цій частині колегією суддів не перевіряється. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: