Постанова 4824 № 756/7824/17

Головуючий у І інстанції Майбоженко А.М. Провадження №22-ц/824/9135/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Поливач Л.Д., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання неправомірними дій щодо нарахування процентів, ВСТАНОВИВ: У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом, в якому просила визнати прострочення виконання нею зобов`язання по кредитному договору №2615/1207/71-046 від 28 грудня 2007 року, починаючи з 28 листопада 2012 року - простроченням кредитора ТОВ "Кредитні ініціативи" та визнати неправомірними дії товариства щодо нарахування процентів по кредитному договору №2615/1207/71-046 від 28 грудня 2007 року, починаючи з 28 листопада 2012 року. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та позивачем укладено кредитний договір №2615/1207/71-046, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 120 000 доларів США з кінцевим строком погашення 28 грудня 2032 року. Розмір процентів за користування кредитом встановлено у розмірі 12,5%. На забезпечення виконання зобов`язань позивача, як позичальника, між нею та банком було укладено договір іпотеки, за умовами якого позивач передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . 17 липня 2009 року позивач отримала від ПАТ «Сведбанк» повідомлення №4124 від 16 липня 2009 року про наявність простроченої заборгованості та настання строку виконання зобов`язань 26 липня 2009 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року у розмірі 148 268,13 доларів США та 195 929,28 грн., а також судові витрати. Дане рішення суду набрало законної сили 25 червня 2012 року. У встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документу до виконання ПАТ «Сведбанк» до органів державної виконавчої служби не звертався. 16 липня 2013 року на адресу позивача надійшов лист ТОВ «Кредитні ініціативи», у якому повідомлялось про відступлення права грошової вимоги (повідомлення від 08 січня 2012 року), а також вимога про усунення порушень та добровільне виселення (від 15 лютого 2013 року). Даним повідомленням позивача було проінформовано, що право вимоги за кредитним договором відступлено ПАТ «Сведбанк» ТОВ «ФК «Вектор Плюс», в зв`язку із чим змінились реквізити для погашення заборгованості. Вимогою від 15 лютого 2013 року відповідачем також повідомлено, що ПАТ «Сведбанк» відступлено право вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Вектор Плюс», яке, в свою чергу, відступило його відповідачу ТОВ «Кредитні ініціативи». Станом на 15 лютого 2013 року загальна заборгованість за кредитним договором становила 267 144,69 доларів США, при цьому документів, які б підтверджували перехід права вимоги саме в такій сумі, не надано. Отже, перехід грошової вимоги за кредитним договором №2615/1207/71-046 від 28 грудня 2007 року від первісного кредитора ПАТ "Сведбанк" до нового кредитора ТОВ "Кредитні ініціативи" належним чином підтверджено не було. У відповідності до вимог ст.1082 ЦК України, 29 липня 2013 року позивач звернулась до відповідача з вимогою про надання доказів переходу права вимоги. 05 листопада 2013 року від відповідача надійшла ще одна вимога про усунення порушень від 29 жовтня 2013 року на загальну суму 293 417,94 доларів США. Докази переходу права вимоги надані не були. 21 листопада 2013 року позивачем повторно було направлено вимогу про надання доказів переходу права грошової вимоги. 24 січня 2014 року від відповідача надійшла відповідь - лист №251213/5 від 25 грудня 2013 року, до якого долучено витяг з Договору факторингу між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», витяг з Додатку №1 до Договору факторингу від 28 листопада 2012 року та витяг з Договору факторингу між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи». Дані витяги складаються з копій першої, другої та останньої сторінки і не містять інформацію про передачу прав грошової вимоги саме по кредитному договору, укладеному з позивачем, а також незасвідчені належним чином. Отже, вимога позивача про надання доказів переходу права грошової вимоги відповідачем в повному обсязі не виконана. 10 лютого 2014 року позивач направила відповідачу лист - заперечення. 16 травня 2014 року позивач отримала від відповідача лист за №050514/14 від 05 травня 2014 року, який за змістом та додатками фактично дублював попередній від 25 грудня 2013 року. Такі дії відповідача щодо ненадання доказів переходу права грошової вимоги дозволяють боржнику не виконувати свого обов`язку новому кредитору згідно з ч.2 ст.517 ЦК України. На думку позивача, дії відповідача щодо нарахування з 28 листопада 2012 року процентів є незаконними з огляду на прострочення кредитора, оскільки відповідачем не вчинено дій, встановлених договором та актами цивільного законодавства, щодо повідомлення боржника про перехід права вимоги за кредитним договором та надання доказів, що це підтверджують. Невиконання вказаних дій призвело до того, що боржник позбавлений можливості виконати свої обов`язки, оскільки йому невідомо, кому і на які реквізити зараховувати кошти. Враховуючи вищевикладене, позивачка звернулась до суду з даним позовом та просила про його задоволення з викладених у ньому підстав. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення її вимог у повному обсязі. Постановою Апеляційного суду міста Києвавід 22 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 квітня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 26 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційному суді представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Петренко Р.О. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2615/1207/71-046, за умовами якого банк зобов`язався надати кредит у розмірі 120 000 доларів США зі сплатою 12,5% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту 28 грудня 2032 року (том 1, а.с.21-27). З метою забезпечення виконання зобов`язань позивача за кредитним договором, між нею та банком 28 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а.с.28-29). Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 14 червня 2012 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та стягнуто з них солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 148 268,13 доларів США та 195 929,28 грн., а також понесені по справі судові витрати (том 1, а.с.31-34). Зі змісту рішення вбачається, що заборгованість за кредитним договором розрахована станом на 24 лютого 2011 року. Дане рішення набрало законної сили 25 червня 2012 року і на час розгляду справи не виконано. 16 липня 2013 року на адресу позивача надійшов лист ТОВ «Кредитні ініціативи», у якому повідомлялось про відступлення права грошової вимоги (повідомлення від 08 січня 2012 року), а також вимога про усунення порушень та добровільне виселення (від 15 лютого 2013 року). Даним повідомленням позивача було проінформовано, що право вимоги за кредитним договором відступлено первісним кредитором ПАТ «Сведбанк» ТОВ «ФК «Вектор Плюс», в зв`язку із чим змінились реквізити для погашення заборгованості (том 1, а.с.35-37). Вимогою від 15 лютого 2013 року відповідачем також повідомлено, що ПАТ «Сведбанк» відступлено право вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Вектор Плюс», яке в свою чергу відступило це право відповідачу ТОВ «Кредитні ініціативи». Станом на 15 лютого 2013 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 267 144,69 доларів США (том 1, а.с.35). На неодноразові звернення позивача щодо надання їй документів, які підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором, відповідачем направлявся позивачу витяг з Договору факторингу між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», витяг з Додатку №1 до Договору факторингу від 28 листопада 2012 року та витяг з Договору факторингу між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», які, на думку ОСОБА_1 , не надають їй необхідної інформації про нового кредитора та свідчать про прострочення кредитором виконання зобов`язання, що є підставою до визнання його дій по нарахуванню з 28 листопада 2012 року процентів неправомірними. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , підставами її вимог є те, що станом на день подання даної позовної заяви відповідачем ТОВ "Кредитні ініціативи" не підтверджено інформації щодо відступлення 28 листопада 2012 року права вимоги за кредитним договором №2615/1207/71-046, у зв`язку із чим позивач позбавлена можливості виконати свої зобов`язання за даним кредитним договором. Оскільки, на думку позивача, у такому випадку має місце прострочення кредитора, дії відповідача щодо нарахування відсотків за кредитним договором, починаючи з 28 листопада 2012 року, є незаконними. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (стаття 1078 ЦК України). Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналізуючи вказані положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що неналежне повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні, ненадання документів, що підтверджують перехід права вимоги, жодним чином не звільняє боржника від обов`язку виконати належним чином зобов`язання. Відповідно до ч.1 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Виходячи зі змісту вищенаведеної правової норми, підстави для висновку про прострочення виконання кредитора у справі відсутні, оскільки неповідомлення новим кредитором ТОВ «Кредитні ініціативи» боржнику ОСОБА_1 про перехід до товариства права вимоги за кредитним договором жодним чином не перешкоджало їй виконати обов`язок по погашенню заборгованості первісному кредитору. Крім того, факт переходу права вимоги від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а від ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ТОВ «Кредитні ініціативи» встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року по справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (том 1, а.с.151-153). В мотивувальній частині рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 встановлено, що 28 листопада 2012 року між банком та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" було укладено договір факторингу №15, відповідно до умов якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. В цей же день 28 листопада 2012 року між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого клієнт відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, права на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. При цьому, апеляційний суд скасував рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року з підстав неправильного застосування норм матеріального права в частині стягнення відсотків та неустойки за кредитним договором, строк виконання якого закінчився. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на момент пред`явлення даного позову - 9 червня 2017 року, було достеменно відомо про існування судового рішення, яким встановлено факт передачі права вимоги за кредитним договором №2615/1207/71-046 від 28 грудня 2007 року від ПАТ "Сведбанк" до ТОВ "ФК "Вектор Плюс", та від ТОВ "ФК "Вектор Плюс" до ТОВ "Кредитні ініціативи". За наведених обставин, висновки районного суду про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання прострочення зобов`язання ОСОБА_1 по кредитному договору №2615/1207/71-046 від 28 грудня 2007 року, починаючи з 28 листопада 2012 року - простроченням кредитора ТОВ "Кредитні ініціативи", є законними та обґрунтованими. Правильним є і рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій товариства щодо нарахування процентів по кредитному договору №2615/1207/71-046 від 28 грудня 2007 року, починаючи з 28 листопада 2012 року, оскільки в даному випадку нарахування боржнику процентів не заборонено діючим законодавством і є правом кредитора, яке обмежується правом боржника заперечувати проти їхнього стягнення в разі звернення кредитора з відповідними вимогами до суду. Таким чином, оскільки позивачем суду не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав до задоволення позову ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 фізично була позбавлена можливості виконати зобов`язання за кредитним договором №2615/1207/71-046, оскільки в порушення умов п.10.2 кредитного договору відповідач не уклав з позивачем додаткових договорів щодо способу і порядку погашення кредиту, встановлених п.3.1-3.11 кредитного договору, колегією суддів відхиляються як такі, що не спростовують законності та обґрунтованості ухваленого судом рішення. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального права при її вирішенні. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: