Постанова Київський апеляційний суд № 756/5918/19

Головуючий у І інстанції Майбоженко А.М. Провадження №22-ц/824/1071/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Поливач Л.Д., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання договору поруки недійсним, В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Універсал банк», в якому просив визнати недійсним договір поруки № 35-1/844П-07 від 04.10.2007 року, укладений між ним, ОСОБА_1 , та ВАТ «Банк Універсальний», посилаючись на те, що 04.10.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 35-1/842К-07, за яким останній надано кредит у розмірі 17 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,95% річних. Того ж дня, в забезпечення виконання боржником ОСОБА_2 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_1 та АТ «Універсал Банк» бувукладений договір поруки № 35-1/844п-07, згідно з яким він зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання боржником умов кредитного договору. 22.01.2016 року між АТ «Універсал Банк» та позичальникомОСОБА_2 укладено додаткову угоду, згідно з якою процентна ставка за користування кредитними коштами була збільшена з 11,95% до 15,5% річних. При цьому згоди на зміну процентної ставки позивач, як поручитель, не надавав. Вищевикладене збільшення процентної ставки без згоди позивача, як поручителя, свідчить про збільшення обсягу його відповідальності, що згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою до визнання договору поруки недійсним. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. В судове засідання учасники процесу, повідомлені про час та місце розгляду справи, не з`явились, надіславши суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04.10.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 35-1/842К-07, за яким останній булонадано кредит у розмірі 17 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,95% річних(а.с.6-7). В той же день, 04.10.2007 року, в забезпечення виконання боржником ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, між ПАТ «Універсал Банк» та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 35-1/844П-07, згідно з п. 1 якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання боржником усіх його зобов`язань за кредитним договором. Пунктом 4 договору поруки визначено, що боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність перед кредитором (а.с.8-9). Пунктом 11 договору поруки передбачено, що всі зміни та доповнення до цього договору вносяться у письмовій формі шляхом укладення додаткових угод, підписаних уповноваженими представникамисторін. Договір порукипідписаний поручителем ОСОБА_1 власноруч, що підтверджує його обізнаність та згоду з умовами договору. Підписанням вказаного договору поруки ОСОБА_1 засвідчив, що з умовами кредитування та обсягом відповідальності поручителя у разі невиконання боржником зобов`язань за основним договоромвін ознайомився та зобов`язується їх виконувати. Також встановлено, що між АТ «Універсал Банк» та позичальником ОСОБА_2 22.01.2016 рокуукладено додаткову угоду, згідно п.1.1.1 якої з 22 січня 2016 року по 09 січня 2017 року включно позичальник зобов`язується сплачувати кредитору за користування кредитом проценти у наступному розмірі: за користування кредитними коштами без порушення встановленого строку (або термінів) погашення кредиту (його частини) нараховується процентна ставка у розмірі базової процентної ставки, яка становить 7,5% річних в порядку та на умовах та в строки, визначені цим договором; за користування кредитними коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується процентна ставка в розмірі базової підвищеної процентної ставки, яка складає 15,5% річних. Відповідно до п.1.1.2 Додаткової угоди з 10 січня 2017 року позичальник зобов`язується сплачувати кредитору за користування кредитом проценти у наступному розмірі: за користування кредитними коштами без порушення встановленого строку (або термінів) погашення кредиту (його частини) нараховується процентна ставка у розмірі базової процентної ставки, збільшеної на 5,45% річних в порядку та на умовах та в строки, визначені цим договором; за користування кредитними коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується процентна ставка в розмірі базової підвищеної процентної ставки, збільшеної на 5,45% річних в порядку та на умовах та в строки, визначені цим договором (а.с.10-17). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Статтею 554 ЦК України передбачено правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, а саме: у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. У якості підстави для визнання договору поруки недійсним позивачем зазначено про те, що 22.01.2016року між АТ «Універсал Банк» та позичальником ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № б/н до кредитного договору № 35-1/842К-07 від 04.10.2007року, відповідно до якої сторони погодили внести зміни до умов кредитного договору в частині збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, що збільшує обсяг відповідальності боржника та, як наслідок, обсяг відповідальностіОСОБА_1 , як поручителя за вказаним кредитним договором. Разом з тим, судом першої інстанції правильно зазначено, що збільшення обсягу відповідальності поручителя шляхом внесення змін до основного зобов`язання без погодження з поручителем, наслідком має припинення поруки (ч. 1 ст. 559 ЦК України), а не визнання договору поруки недійсним. За загальним правилом діючим цивільним законодавством встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зі змісту оспорюваного договору поруки від 04.10.2007 року вбачається, що він відповідає усім вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, підписаний сторонами, поручитель ознайомлений з його умовами та погодився зі змістом прав та обов`язків кожної із сторін, а також умовами та обсягом відповідальності за порушення умов основного зобов`язання. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з ч.ч.1, 2,3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання договору поруки недійсним з підстав, що не передбачені діючим цивільним законодавством, про що обґрунтовано зазначено судом в оскаржуваному рішенні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачем суду не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому,докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: